На засіданні колегії ФСБ Володимир Путін похвалив нову американську адміністрацію. За його словами, «наші сьогоднішні партнери демонструють прагматизм, реальний погляд на речі, відмовляються від багатьох стереотипів, так званих правил, кліше своїх попередників, які й призвели до кризи міжнародних відносин». Схвально поплескав Трампа по плечу.
Поки ми з надією тримаємо кулачки перед розмовою Володимира Зеленського з американським президентом, який перетворив Білий дім на вульгарний ломбард, відкинувши пафосну балаканину Рейгана, який безнадійно вийшов з республіканської моди, про «сяючий град на пагорбі», в Кремлі гарячково розуміють, що робити із цим раптовим щастям.
Дональд Трамп настільки самовіддано ігнорує «так звані правила» у міжнародних відносинах і розвалює власні державні структури, включаючи силові, з якими вели незримий і абсолютно безнадійний бій ще путінські вчителі у професії, що Кремль стоїть перед складним вибором. З одного боку, гріх не скористатися слабкістю опонента, який з власної ініціативи торпедує євроатлантичну єдність і проявляє дивовижну готовність іти на односторонні поступки. Постаратися видавити з нього максимум можливого, як щодо українського питання й обмеження діяльності НАТО на східному фланзі, так і з інших тем, включаючи часткове зняття санкцій та відновлення економічного співробітництва. Стати в жорстку позицію і змушувати Трампа принижуватися все більше заради прихильного кивка Путіна, у світового лідера і автора гасла Make America Great Again явно є така схильність.
З іншого боку, стаючи в позу, можна ненароком і перетиснути, змарнувати шанс. Хто знає, в який момент у Трампі раптом візьме гору безглуздість, і він стане показово непохитним? Може, зіграти в піддавки, розслабитись і подивитися, як далеко Америка сама зайде у танці святого Вітта?
Європейці теж опинилися в становищі родичів старого багатого дядечки. З роками він все більше дивує, і треба втримати його від спроб спалити будинок або в піжамі вирушити у подорож навколо світу. Водночас не можна налаштувати проти себе, щоб не втратити права на спадщину. Один за одним до Вашингтона вирушають лідери, щоб акуратно вмовити Трампа продовжити співпрацю зі Старим Світом і вказати на реальну загрозу, що іде від путінської Росії. Одне те, що американському лідеру потрібно роз'яснювати базові речі, яскраво ілюструє, у яких абсурдних обставинах ми опинилися.
Характерно, що у всіх розмовах про переговори постійно порушується питання про гарантії, але ніким не розшифровується цей ключовий момент, щоб раніше не засмучуватися. Очевидно, що в протистоянні з Росією справжні гарантії починаються тоді, коли включається силовий аргумент. Путін від'їсть стільки, скільки зможе, доки не натрапить на кулак. Але силовий аргумент Заходу завжди базувався на військовій могутності США. Зараз, коли на цей фактор більше не можна впевнено розраховувати, підвисає весь механізм переходу до миру.
Трамп каже, що гарантії має взяти на себе Європа, але навіть залишаючи за дужками ступінь готовності європейців у разі потреби до силової реакції, Путін взагалі не бачить у Європі партнера для переговорів. Його завдання домовитися про все з поки що зговірливим американським президентом, а не з розлюченими та стривоженими євронатівцями. Україна в принципі не береться до уваги, на цьому будується вся політика Росії останніх років, і жодні зміни тут не мислимі. Це Трамп має змусити Україну до миру, умови якого продиктує Кремль.
Так зараз виглядає загальна картинка перед важливими зустрічами Володимира Зеленського у Вашингтоні. Очевидно, що ресурсна угода анітрохи не наближає мир, вона лише стане свідченням лояльності українського президента американському, для того такі запевнення й становлять суть політики, підживлюючи почуття власної надважливості. По ходу Зеленський спробує вкотре донести до Трампа деякі відомості про реальний світ. Справа згубна, але сходити з цього шляху просто нікуди.
