Уже два роки пройшло з моменту ухвали Верховною Радою закону про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні. Пережили період "ленінопадів", активно запам'ятовуємо нові назви старих вулиць. Українці, які ніколи не були прихильниками лівих ідей, вже почали забувати про існування колись комуністичної партії. Але не її завзяті прибічники. Як змінилися настрої в Україні і кому дістався у спадок лівий електорат, розповідає політичний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Анатолій Октисюк.
Навряд чи декомунізація якимось чином вплинула на суспільні перетворення чи якось трансформувала наше суспільство. Справа ж не в тому, як називається вулиця або завод, які свята тепер прийшли на зміну старим. Деякі люди все одно керуються стереотипами та архетипами, усталеними зразками поведінки, що проявляється в політичній культурі, у оцінках та підходах до трактування історії. Отут декомунізація не відбулася. Важко боротися з ідеологією, бо вона абстрактна. Можна, звичайно, перейменувати вулиці та повалити всі пам'ятники старої епохи, але сама ідеологічна складова залишається. Можна заборонити партію, але це, навпаки, може мати зворотній ефект. Якщо, наприклад, в Західній Україні та у Києві декомунізація пройшла успішно, то десь на Сході та Півдні нічого не змінилося.
Декомунізація відбулася на хвилі "ура-патріотизму" як вимога. Однак це було законодавче регламентування, і ці зміни багатьом довелося просто прийняти.
В політичному плані не стало самої партії КПУ, але найбільш організовані частини її влилися або в Оппоблок, партію соціалістів або "Союз левых сил" Волги. Спадковий електорат перейшов до опозиції, він не прийняв євроінтеграційний курс держави, він не є ліберальним та більшості своїй проросійсько орієнтований. Старий виборець Компартії, зреагувавши на події на Майдані, просто не пішов на вибори. Звичайно, найбільший конгломерат прихильників КПУ залишився в Криму, ще одна частина – в ОРДЛО. Але час – головний ворог комуністичної ідеології.
З часом кількість людей, які раніше готові були голосувати за комуністів, стрімко зменшилася. Хоча треба визнати, що ще досить багато людей сумують за Радянським Союзом. Цей сегмент електорату віком від 50-60 років, які провели свою юність у союзі. І якби КПУ досі існувала, то вони ставилися б до неї так само.
Формування ж нових міфів – це навіть дуже непогано. Мають з'являтися нові герої, нова історія.
Якщо говорити про найбільш активних представників колишніх партійних організацій, вони розійшлися по різних проектах. На Західній Україні є "Наш край" чи "Відродження", частина перейшла в "Опозиційний блок", а частина є аполітичною. У східних регіонах є партія "За життя". Запит на ліві партії залишається саме на Сході України, де є якась промисловість. Традиційно, ліві ідеї підтримуються у великих промислових містах.
Одна з партій, яка хоче перетягти до себе лівий електорат, – це Соціал-демократична партія Сергія Капліна, яка намагається себе позиціонувати як ліва. Але на соціалістичних ідеях багато хто грає – той же Ляшко, Тимошенко, Оппоблок. Однак чому одна з олігархічних груп не змогла очолити політсилу, яка б забрала собі весь лівий електорат? Бо немає лідерів, які б могли б, умовно кажучи, застовбити за собою цей електорат. Брак лідерів, брак людей та ідей – ці три компоненти у цьому питанні є визначальними. Можливо, хтось і міг би це фінансувати. Але питання ще й у відсутності будівництва партій в Україні. У нас все ситуативне: є запит на російську чи антиросійську риторику – з'явилися партії, є запит на війну – з'явилася партія, є запит на антикорупційні процес – будь-ласка, партія. Але весь цей процес не є інституціональним. Звідки взятися потужній соціалістичній партії, якщо нема можливостей, ідей, нема лідерів?
Тому лівий електорат нині розпорошений. Відбулася деіндустріалізація, яка і вбила соціалістичну ідею. Навколо чого об'єднувати? Виробництва по суті нема. Були "червоні" директори, керівники крупних підприємств, були авторитети, які могли зібрати людей. Нині є крупні підприємства, але це вже не так, як було у 1990-х роках. Окрім того, відбулася ідеологічна дискредитація, коли ліві соціалістичні ідеї асоціювалися лише з негативом. У нас не такий соціалізм з "людським обличчям", як у Швеції чи у скандинавських країнах.
Варто сказати, що електоральний спадок від лівих партій найближчим часом не можна буде використати, бо його не можна об'єднати. Склалися індустріальні, історичні чинники, криза довіри до лівих партій. Можуть бути якісь невеликі об'єднання, але без суттєвого шансу на успіх.
