Партійний квиток - геть: хто насправді переміг на місцевих виборах

Місцеві вибори в Україні відбувались в досить складних умовах: епідемія коронавірусу, нова виборча система, децентралізація, зростання конфліктності між центром та регіонами. Попри окремі порушення, вибори були демократичними й без системних фальсифікацій. Найбільш проблемним став процес підрахунку голосів. Визначення переможця теж виявилось непростою справою. На наступний день після голосування майже всі політичні сили наввипередки почали оголошувати себе переможцями. Але не треба забувати, що у нас замість однієї загальнонаціональної кампанії з кількома головними дійовими особами відбулось більше тисячі виборчих кампаній різного рівня. У них брали участь як загальнонаціональні політичні проекти, так і дуже багато місцевих партій та місцевих діячів: міського та обласного рівня, навіть рівня громад. А тому критеріїв визначення переможця може бути дуже багато, і це може стати предметом багатьох маніпуляцій. Про підсумки виборів, законодавчі проблеми та можливості для покращення виборчого процесу "Апострофу" розповів ІГОР ПЕТРЕНКО.

Проблемні моменти виборів та способи їх розв’язання

Попри складність виборчої системи та непростий бюлетень варто відзначити, що українці справились із завданням і активно голосували не лише за партії, а й за конкретних кандидатів. Достатньо часто мандати отримували саме найактивніші та найпопулярніші, а не перші в списках. Попри це, доцільно було б знизити необхідну кількість голосів для просування у списку до 10-15% виборчої квоти, а не 25%, які наразі прописані у Виборчому кодексі. Тоді б вага виборця у визначенні прохідності кандидатів зросла б у порівнянні з позицією керівництва партії. Але також варто відзначити, що це стосувалось лише списків в округах, бо від формування черговості кандидатів у загальних списках виборець був усунений. Так, партії, які отримали 5-8%, часто не долали виборчу квоту в округах, а тому голоси виборців за конкретних кандидатів не були враховані, а мандати отримували лідери загального списку. З огляду на таку ситуацію, доречно було б внести зміни у Виборчий кодекс в частині того, щоб послідовність отримання мандатів усередині партії прямо залежала від кількості отриманих голосів на окрузі. Логічно було б, щоб виборець мав можливість формувати черговість і в загальному списку кандидатів. В контексті виборчого бюлетеня також варто сказати й про мінімальний шрифт, який ускладнював можливість прочитання прізвищ кандидатів, особливо для літніх людей.

Партизація громад чисельністю до 10 тисяч виборців нічого доброго не принесла. Понад те, це сприяло продажу партійних брендів (своєрідна політична франшиза) місцевим елітам, відмові активістів балотуватись через небажання асоціюватись з будь-якими політичними проектами та відсутністю можливості йти самовисуванцями. Загалом наявність такої норми не покращило партійне будівництво. Тому на рівні громад з кількістю виборів до 90 тисяч варто залишити можливість балотуватись незалежним кандидатам.

Перемога локальних партій в деяких областях та містах, яка дає їм можливість одноосібно ухвалювати рішення в радах викликає занепокоєння, адже за певних умов це може сприяти розквіту сепаратизму в Україні. Розв’язати цю проблему можна шляхом перегляду кваліфікаційних вимог до партій. У будь-якому разі в таких регіонах влада отримала виклик у вигляді вибудовування ефективної моделі взаємодії з фактично неофеодальними партіями, які отримали монобільшість у своїх "вотчинах".

Окремої уваги заслуговує механізм формування виборчих комісій, в яких малі партії продовжують торгувати квотами на членів та керівників комісій. В цій частині теж необхідні зміни до Виборчого кодексу. Треба встановлювати загороджувальні вимоги до партій, які можуть бути долучені до формування виборчих комісій. Вимагає врегулювання й ситуація з кандидатами-клонами. Ця ганебна технологія повсюдно використовувалась на цих виборах. Безумовно, змінювати ПІБ – це конституційне право громадянина і він не може бути його позбавлений, але можна зобов’язати писати у дужках попереднє прізвище кандидатів, наприклад, якщо така зміна відбулась за рік до дня голосування.

Проблемним також стало спрощення процедури зміни виборчої адреси. З одного боку, такий підхід дозволив внутрішньо переміщеним особам безпроблемно реалізувати право голосу і це плюс. Проте, з іншого боку, занадто спрощена система призвела до фальсифікацій. Так, в рази зросла кількість виборців у невеликих, але ресурсно привабливих громадах, що суттєво вплинуло на результати виборів. Простий механізм виправданий на загальнонаціональних виборах, в першу чергу на президентських, коли зміна адреси фактично не впливає на результат виборів, а от для місцевих виборів варто прописати інші норми. Зокрема, варто надавати право голосувати мешканцям, які протягом кількох років проживаються у відповідній місцевості й спалахують там податки. Це європейський підхід.

До позитивів також варто віднести зменшення кількості прямого підкупу виборців, зокрема через посилення відповідальності за таке діяння, яке відтепер віднесли до категорії особливо тяжких злочинів. Крім того, відповідальність вже несуть не лише ті, хто "купує", а й ті, хто "продає". Неврегульованим залишається питання оплати праці агітаторам. На це теж варто звернути увагу законодавцеві.

Проте найбільш проблемним став підрахунок голосів і підбиття підсумків голосування. Не всі члени комісій виявились готові до складного підрахунку й доводилося декілька разів перераховувати враховуючи всі нюанси нової виборчої системи. Проблемним також стало й заповнення уточнюючих протоколів, які використовувались для фальсифікації виборів, зокрема для підтягування певних партій, які недотягували до прохідного бар’єра. Але найбільш кричущою проблемою стали декілька денні черги для здачі виборчої документації в ТВК, це були справжні тортури для членів комісій нижчого рівня. В цій частині також варто навести лад, зокрема: збільшити кількість місць здачі документації, запровадити електронну подачу протоколів з відповідною системою захисту.

Також варто подумати, щодо доцільності проведення другого туру на виборах міських голів. Насправді ситуація навряд чи особливо зміниться і ті кандидати, які отримали першість у першому голосуванні (як правило зі значним відривом) переможуть і в другому турі. Виходом може стати запровадження норми, коли за умови відриву першого номеру від другого у понад 25% не проводити другий тур. Це особливо не вплине на результати волевиявлення, але дозволить зекономити значну суму для бюджету.

Всі ці зауваги зумовлюють необхідність проведення широкої дискусії щодо вдосконалення виборчого законодавства між експертним середовищем, громадянським суспільством загалом та парламентарями, яка має закінчитись внесенням відповідних змін у Виборчий кодекс. І чим швидше це буде зроблено, тим краще, адже внесення змін "по гарячим слідам" є найбільш правильним і дозволить не забути про вищевказані проблемні моменти. Цей процес має бути прозорим та інклюзивним. До роботи над змінами також можна залучити представників відповідних міжнародних організацій.

Хто переміг?

На наступний день після голосування найбільші політичні сили поспішили оголосити себе переможцями. В першу чергу це стосується ЄС та ОПЗЖ. Зокрема, на афілійованих з цими партіями каналах почали активно просувати тезу про провал влади та необхідність дострокових виборів у парламент. Хоча підстав для таких висновків насправді немає, оскільки жоден із загальнонаціональних опонентів влади не зміг отримати якусь першість. Найбільшим переможцем цих виборів можна вважати успішну реформу децентралізації, яка надала гроші та повноваження місцевій владі. А це своєю чергою дозволило багатьом очільникам міст та локальним партіям показати перед виборами відчутний результат у вигляді відремонтованих доріг, збудованих чи відновлених парків та скверів, шкіл, садочків, лікарень, відкритих ЦНАПів тощо. Ось саме за це люди здебільшого і проголосували, ототожнивши цей результат з діяльністю мерів і відповідних партій.

Процес підрахунку ще триває, наразі встановлено результат в майже 1372 місцевих радах (загалом їх по країні 1577). Якщо брати загальну кількість мандатів, у всіх радах, то маємо наступні результати:

Решта політичних сил отримали менш як 1% мандатів загалом по країні.

Таким чином, найбільш успішними виявились самовисуванці, тобто місцеві політики за умови наявності можливості не йти від політичної партії обирають саме цей варіант. Відповідно партійні бренди для авторитетних політиків на місцях – це радше мінус ніж плюс, який нічого не додасть, а принести репутаційні втрати може. На другому місці йде партія влади, яка зуміла взяти найбільше серед усіх політичних сил, які брали участь у виборах. "Слуга народу" за підсумками цих виборів буде представлена на місцевому рівні влади всюди по країні. Для них це хороший результат, адже до цього вони не мали взагалі представників в органах місцевого самоврядування. Третю в загальному заліку і другу серед партій позицію зайняли старожили української політики ВО "Батьківщина", які на відміну від ЄС та ОПЗЖ не заявляли про свою перемогу, але відчутно взяли більше ніж партії Медведчука та Порошенка. Тому "Батьківщина" продовжує тримати потужний ядерний електорат, передусім, на рівні сіл та селищ. І цю політичну силу точно рано списувати з рахунків. Ну а трійку лідерів замикає новостворена політична партія "За майбутнє", яка обійшла такі потужніші партії як ОПЗЖ та ЄС, які відповідно наразі займають 4 та 5 сходинку.

Якщо говорити про переможців на виборах до обласних рад, то ситуація там складається наступна: "Слуга народу" перемагає в чотирьох областях – Дніпропетровській, Житомирській, Сумській та Чернівецькій; ОПЗЖ лідирує також в чотирьох областях – Одеській, Миколаївській, Херсонській та Запорізькій; така ж ситуація й у ЄС, вони займаються перші місця в чотирьох областях – Київська, Львівська, Рівненська, Тернопільська; "За майбутнє" лідирує у двох областях – Хмельницькій та Волинській; в Черкаській перемагає ПП "Черкащани", в Чернігівській – ПП "Рідний дім", у Харківській – ПП "Блок Кернеса", у Вінницькій – ПП "Українська стратегія Гройсмана"; в Закарпатській – ПП "Рідне Закарпаття", в Івано-Франківській – ПП ВО "Свобода", в Кіровоградській – ПП ВО "Батьківщина" і в Полтавській – ПП «Довіра».

У жодної партії немає в облрадах монобільшості, а тому політичні сили в цих радах приречені шукати компроміс заради результативного голосування. Причому конфігурації можуть бути різноманітними й змінюватись залежно від конкретного питання. Перемогу локальним партіям принесли місцеві еліти, які завели своїх людей в місцеві ради під їх стягами. Загалом по регіонах вага локальних політичних партій менша, ніж очікувалась. СН показали хороший результат, який дає їм можливість ставати вагомим суб’єктом ухвалення політичних рішень. У порівнянні з 2015 роком ЄС погіршила свої результати, оскільки не змогла повторити успіх БПП. ОПЗЖ на цих виборах розширила географію свого електорального поля, отримавши представництво ще й в центральних областях. Також вибори засвідчили, що "Батьківщина" Юлії Тимошенко має стабільну електоральну підтримку багато в чому завдячуючи багаторічному партійному будівництву.

За кількістю обраних міських, селищних та сільських голів маємо наступні результати:

Всі інші партії мають у своєму активі менш як 1% очільників населених пунктів загалом по країні.

Тож і за цим показником першість тримають самовисуванці, вони становлять майже половину від усіх обраних очільників населених пунктів. Знову ж таки підтверджуючи тезу, що авторитетні політики на місцях віддають перевагу безпартійному статусу. Серед партій перше місце посідає "Слуга народу", яка поки що не змогла отримати у свій актив хоча б одного очільника обласного центру, але за рахунок очільників ОТГ майже у 2,5 рази випередила найближчого переслідувача в особі партії "За майбутнє". У 4 рази менше ніж провладна політична сила отримала ОПЗЖ, 4,5 рази – партія "Батьківщина", у 5 разів – партія "Наш край", у 6 разів – ЄС. Цікаво також і те, що партія "Наш край" обійшла ЄС за цим показником.

Висновки

"Слуга народу" продовжує залишатись лідером електоральних вподобань українців навіть на місцевому рівні. Наразі ця політична сила отримала в руки реальні інструменти впливу на місцеву політику та стан справ на конкретній території. Як вони цей інструмент використають – питання відкрите. ОПЗЖ та ЄС продовжують залишатись полюсними партіями, які здебільшого мають підтримку в східно-південних та західних областях відповідно. "Слуга народу" ж, як і раніше, представляє середню частину політичного спектра, зшиваючи різні міста, громади та регіони. ВО "Батьківщина» продовжує тримати у своїх руках сільський і селищний електорат, тим само забезпечуючи собі високий результат за кількістю отриманих мандатів.

Про дострокові парламентські вибори наразі недоречно говорити, розкручування цієї теми радше є важелем тиску на чинну владу з боку ОПЗЖ та «За майбутнє». Проте, якщо порахувати, то ці політичні сили не зможуть особливо покращити свій результат на дострокових парламентських виборах, а тому просто немає сенсу вкладати ресурси у нову виборчу кампанію. Крім того, поки немає жодних конституційних підстав для розпуску ВРУ з боку Президента.

Невирішеною проблемою для влади в багатьох регіонах залишаються взаємовідносини центральної влади та місцевих еліт, які попри системне перезавантаження влади в країні у 2019 році далеко не погіршили свої позиції.