У ці дні виповнюється п'ять років боям, які розгорнулися в кінці січня - лютому 2015 року за Дебальцеве. Вони отримали назву "Дебальцевська операція". В Україні їх називають грамотно спланованими діями з виведення українських підрозділів з так званої "дебальцевської кишені". У Росії та незаконних "республіках" кажуть про "котел", в який потрапила українська армія. Спеціально для "Апострофа", події тих днів відновлює військовий історик, науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського МИХАЙЛО ЖИРОХОВ. Сьогодні ми публікуємо перший матеріал, присвячений кровопролитним боям під Дебальцевим.
Бойові дії під Дебальцевим вже протягом п'яти років привертають увагу військових теоретиків, практиків, а також звичайних громадян. Для одних (передусім, бійців добровольчого батальйону "Донбас" та численних супротивників колишнього президента Петра Порошенка) ці бої - є свідченням повної некомпетентності вищого військового керівництва країни, а для інших (наприклад, західних військових аналітиків) - це блискуче проведена військова операція, в ході якої вдалося, попри повний контроль супротивником основних трас, вивести з мінімальними втратами угруповання в п'ять тисяч військових.
Зрозуміло, що для росіян та їхніх поплічників на окупованих територіях, а також в їхніх ЗМІ ця подія подається однозначно як "найбільша перемога армії ДНР" й виключно в розрізі "Дебальцевський котел". При цьому в тіні залишається кількість загиблих бойовиків, яка суттєво перевищує втрати ЗСУ.
У той же час оцінки такої масштабної військової операції в принципі не можуть бути однозначними. Спробуємо ж і ми дати якийсь каркас з фактів, який дозволить читачеві зробити власні висновки.
Читайте також: Вирватися з котла: як залишали Дебальцеве
Вихідна обстановка
У Донецькій та Луганській області є кілька стратегічно важливих залізничних вузлів, які визначають загальну конфігурацію логістики регіону. Йдеться передусім про Іловайськ, Волноваху та Дебальцеве. Це - невеликі населені пункти (у Дебальцеве перед війною жили лише 25 тисяч чоловік, що зовсім небагато за мірками високоурбанізованого Донбасу), але в той же час завдяки створеній інфраструктурі роль цих містечок важко переоцінити. Зокрема Дебальцеве знаходиться на перетині двох автомобільних трас: Артемівськ (Бахмут) - Красний Луч та рокадної Луганськ - Донецьк. А залізницею потрапити з Донецька до Луганська, або зі Слобожанщини до Маріуполя, оминаючи Дебальцеве, зовсім неможливо.
Дебальцеве до війни
Як і на більшій частині Донецької області після 12 квітня 2014 року в Дебальцеве була проголошена влада так званої "Донецької народної республіки". Причому в такому собі гібридному варіанті - мер залишався незмінним, всі соціальні виплати йшли безпосередньо з Києва. Туди ж спрямовувались і податки.
Така ситуація тривала до 26 липня, поки місто не було звільнено з відносно невеликими втратами десантниками 25-ї повітряно-десантної бригади ЗСУ.
Однак внаслідок прямого військового втручання російської армії до початку вересня 2014 року сформувалася лінія зіткнення з появою так званого "Дебальцевського виступу" приблизно 20 кілометрів (в деяких місцях до 12) в ширину і 40 кілометрів - завдовжки.
Якщо говорити про конкретні населені пункти, якими обмежувався виступ, то на сході це був доволі умовний кордон Попасна - Чорнухине - Нікішине, а на заході: Світлодарськ - Вуглегірськ - Орлово-Іванівка.
Варто сказати, що починаючи з літа 2014 року наше військове командування (а це була зона відповідальності сектора "С") почало формування лінії оборони, котра, як і скрізь на Донбасі не була суцільною, а являла собою мережу укріплених взводних опорних пунктів.
Однак на відміну від степової місцевості під Маріуполем або чисто міської забудови під Донецьком та Горлівкою, на Дебальцевському напрямку умови для оборони були вкрай непростими. Доволі велика кількість невеликих річечок, непрохідних для бронетехніки, лісових масивів та балок унеможливлювали швидкий маневр силами та засобами. Фактично вся оборона "виступу" будувалася завдяки контролю над пануючими висотами та єдиною логістичною трасою Луганське - Дебальцеве (так звана "Логвіновська траса" за назвою основного населеного пункту). При цьому склалося так, що опорні пункти знаходилися на відстані кількох кілометрів один від одного і в разі ворожого наступу повинні були оборонятися самостійно, маючи лише артилерійську підтримку. Зрозуміло, що в цих умовах велику увагу приділялося вогневому прикриттю і сюди було стягнуто чималі сили буксируваної, самохідної та реактивної артилерії.
Базовий табір нашого угруповання розташовувався на околиці Дебальцевого.
Покажчик на в'їзді в Дебальцеве з західного боку був одним з улюблених об'єктів для фото
Перед боєм
Станом на 28 січня 2015 року, судячи з інформації, опублікованої Генеральним штабом ЗСУ, на Дебальцевському напрямку було зосереджене локальне угруповання з 4700 військовослужбовців ЗСУ та 500 бійців Нацгвардії, МВС та СБУ при 50 танках, 40 артилерійських системах і 15 РСЗВ. При цьому військові утримували 23 блокпости і 37 опорних пункти, за оборону ще 14 відповідало МВС і один блокпост ( "Балу") захищали прикордонники.
Якість підрозділів була різною. Основу угрупування складала 128-я окрема гірничо-піхотна та 30-я окрема механізована бригади, посилена чотирма мотопіхотними батальйонами (13-м, 42-м, 25-м та 40-м). Останні являли собою нашвидкуруч переформатовані восени 2014 року батальйони територіальної оборони з усіма притаманними їм недоліками: практично повною відсутністю бронетехніки та великою кількістю мобілізованих (не кадрових) офіцерів. Хоча частина батальйонів вже мала бойовий досвід, наприклад, 40-й батальйон "Кривбас" в боях за Іловайськ в серпні 2014 року зазнав досить відчутних втрат як загиблими, так і пораненими. Були навіть зведені групи - як-то від 169-го Навчального центру Сухопутних військ "Десна", яка прикривала південний напрямок.
Безпосереднє командування здійснював керівник сектора "С" полковник Віктор Таран, загальне керівництво - керівник штабу АТО генерал Сергій Попко.
Ситуація, що склалася до кінця січня 2015 року, вимагала від росіян проведення локальної військової операції. Наближалася чергова зустріч у рамках Нормандського формату, проте переговорні позиції Кремля були слабкими, як ніколи. Взяття руїн Донецького аеропорту виявилося "пірровою перемогою" в медійному плані - після підриву злітної смуги ДАП більше не являв інтересу, як стратегічний об'єкт, а втрати бойовиків та російських військових просто перехльостували. А кадри з приниженням та побиттям військовополонених польовими командирами типу "Гіві" або "Мотороли" навіть російськими військовими визнавалися за межами правил ведення війни. Не кажучи вже про негативну реакцію тієї частини європейців, які так чи інакше стежили за розвитком ситуації на східному Донбасі.
В цілому росіянам потрібна була перемога і дуже бажано "котел", який за наслідками можна було б порівняти з Іловайською операцією. Тому російські генерали доволі швидко спланували досить просту за мірками кадрової армії операцію - оточення угруповання ЗСУ в районі Дебальцева декількома одночасними ударами з боку Вуглегірськ - Логвинове та Нікішине з перерізанням основних транспортних артерій. Для виконання цього завдання були стягнуті практично всі наявні сили "армій ДНР і ЛНР", посилені артилерійськими підрозділами російської армії. Саме останні і мали зіграти роль основного тарана, тим більше, що "Дебальцевський виступ" прострілювався повністю.
Однак російські генерали недооцінили підготовку та ступінь мотивації своїх "підопічних", так само як і рівень підготовки українських артилеристів, а також мотивацію наших бійців. Все це призвело до того, що в якийсь момент довелося терміново виводити на фронт не тільки приватні військові компанії типу "Вагнера", але і кадрові частини російської армії. Але все по порядку.
Вуглегірськ
Першим етапом операції за планами росіян мало стати взяття найбільш західного пункту оборони нашої угруповання - міста Вуглегірськ. Звідти планувалося розгорнути наступ як в напрямку Дебальцева, так і в бік Логвинового. Проблем тут російські радники зовсім не бачили - основу оборони містечка складали бійці 13-го окремого мотопіхотного батальйону, які нещодавно змінили по ротації 42-й батальйон. Серйозних інженерних споруд, а також підтримки армійців на цьому напрямку не було. Швидкому штурму сприяло і вкрай невдале для захисників географічне розташування населеного пункту - передусім велика кількість досить широких (що для Донбасу рідкість) лісопосадок, за допомогою яких можна було впритул наблизитись до міста непоміченим.
Насправді штурм Вуглегірська цілком міг перетворитися на пастку, яку підготувало ворогу командування сектора, але тут зіграв свою роль цілий ланцюг обставин та неприємних моментів.
Отже, розуміючи, що Вуглегірськ - танконебезпечний напрямок, крім легкого озброєння 13-го омпб мав три танки Т-64БВ, підтримку батареї 100-мм протитанкових гармат МТ-12 "Рапіра", а також пару самохідних ПТРК "Штурм-С" зі складу 44-ї артилерійської бригади. Контроль за порядком в місті здійснювались бійці роти МВС "Світязь".
Буквально перед початком штурму 29 січня 2015 року командування сектора терміново перекинуло сюди додаткову кількість протитанкових мін, якими треба було замінувати насамперед дорогу з боку Горлівки. Незважаючи на те, що цих мін було недостатньо, вони зіграли свою роль - практично в перші хвилини бою на мінах підірвалися одразу три танка противника. Допоміг і екіпаж одного з танків, який перед тим, як у нього відмовила гармата, розстріляв, щонайменше, танк та БМП противника.
Один з танків бойовиків, який підірвався на мінах під час атаки на Вуглегірськ 29 січня
Але вже на самому початку, посилаючись на наказ командування, без бою залишили свої гармати та один "Штурм-С" артилеристи капітана Боровнева - всі вони відійшли в будівлю інтернату, де базувався "Світязь". Стримати танкову атаку супротивника маючи тільки ПТРК було неможливо і дуже скоро блокпост на північному в'їзді в місто був залишений. Ворожий танк, який увірвався в місто, розстріляв і танк батальйону, який висувався з резервної позиції, і останній "Штурм-С".
Знищений пострілом з танка самохідний ПТРК "Штурм-С" на вулицях Вуглегірська, лютий 2015 року
План командування щодо прикриття міста силами 30-й мехбригади, повністю провалився - командир зведеної групи замість короткого шляху до Вуглегірська з чисто теоретичною можливістю прямого танкового бою з противником, вибрав довгий - від Дебальцевого. Тому вхід групи був запізнілим і не вплинув на результати оборони (тим більше, що, оцінивши обстановку як несприятливу і не бажаючи вступати в вуличні бої, командир дуже швидко вивів свою групу). До речі, факт прибуття групи прикриття увечері 29 січня не був відображений в офіційній доповіді Генерального штабу ЗСУ щодо подій під Дебальцевим, зате підтверджується численними інтерв'ю бійців 13-го батальйону.
Наступні три дні пройшли в марних спробах відбити місто у супротивника, причому опорний пункт 13-го батальйону на південній околиці весь час відбивався від постійних атак, завдавши противнику досить серйозні втрати. А ось спроби 30-й мехбригади, батальйону "Донбас" та НГУ наражалися на доволі жорсткий опір противника. Розуміючи важливість цього містечка, бойовики зібрали все що тільки можна та під безперервним артилерійським вогнем змогли його втримати.
Карта боїв за Вуглегірськ
В результаті бійці 13-го батальйону були евакуйовані окружним шляхом, а "противотанкісти" та бійці "Світязя" вийшли самостійно, зробивши несподіваний для противника маневр - вони вирушили не в той бік, де на них чекали (в напрямку Дебальцевого), а фактично в тил ворожого угруповання.
Уже в ході боїв за Вуглегірськ проявилася особливість реакції нашого командування - офіційної інформації про ситуацію майже не було, а тих волонтерів, які намагалися хоч щось писати в соціальних мережах, оголошували панікерами. Саме через нестачу налагодженої комунікації в суспільстві багато в чому і склалася невірна картинка подій, а також ролі ЗСУ в них, на яку добре лягла канва російської пропаганди.
В цілому ж перший раунд залишився за противником - падіння Вуглегірська вкрай негативно позначилося на загальній ситуації на Дебальцевському напрямку і призвело до однієї з наймасштабніших трагедій тієї операції - подій навколо Логвинового.
Продовження розповіді про події під Дебальцевим читайте в найближчі дні.
