Українці змогли вижити як нація, завдяки готовності пожертвувати своїм життям заради країни. Ми від самого початку були прозахідні і брали звідти демократичні, правові й інтелектуальні цінності. Наша проблема зараз – це незнання своєї культури. Але молодь згодом перейде на сторону українства. Ми маємо пережити складні часи і збудувати освічену, екологічно чисту й розвинуту країну, яка відчуває відповідальність за весь світ.
Про це "Апострофу" розповів відомий український музикант, фольклорист – історичний реконструктор, лідер гурту "Хорея Козацька", народний артист України Тарас Компаніченко.
- Кажуть, що українці – це частина західної цивілізації. Ви згодні з цим? Чи ми особлива цивілізація?
- Я думаю, що частина правды у словах про західну цивілізацію є. Я не буду говорити про особливість – бо кожна частина західної цивілізації є особливою.
Безперечно, що Україна в контексті творення була межею західної та східної цивілізації. Східні цивілізаційні впливи так само відбились на нас, як і західні. Якщо говорити про нашу церкву, то там якраз перетнулися ці віяння.
Схід не пов'язаний із деспотизмом, виразними авторитарними чи тоталітарними режимами – і наш народ весь час їм противиться. Від Східної Римської імперії (Візантійська) ми не запозичили "візантизму", який пов'язують із інтригами й закулісною боротьбою за владу і "цезар-папізмом", коли імператор очолював церкву. Давня Русь, а за раз Київ, ми як великий материк, взяли звідти взірці західної культури. Взяли Аристотеля, знання із "Бджоли" (збірник висловлювань і коротких оповідань про вчинки видатних людей з християнської та античної літератури, складений монахом Максимом Сповідником, - "Апостроф"), ми взяли прагнення до науки і освіченості. А ось "візантизмом" була пересичена якраз Російська імперія.
Те, що ми почали вести службу своєю – старослов'янською мовою – і Папа Римський дозволив перекладати нею твори, написані церковниками – це певний прояв демократизму західного світу. Бути самим собою – це і є частина західного наративу, європейськості.
Два стовпа, на якій стоїть тріумфальна арка європейської культури – це римське право та християнство. Ми постійно відстоювали християнські цінності, і ми завжди прагнули до демократичних прав та свобод. Ми здійснили поступ від пізнього Середньовіччя й "Правди Руської" до Литовського статуту і до "Прав, про які судиться малоросійський народ" гетьмана Данила Апостола. Вся ця нитка просякнута у більшій мірі не монархістськими ідеями, а прагненням дійти до республіканського права, де присутній людиноцентризм, де людина не трактується виключно як гвинтик, а має цінність
- Зараз багато хто говорить, що нам треба інтегруватися в ЄС, стати частиною НАТО. Не знаю, чи помічаєте ви, але я бачу відхід від нашої української самобутності і намагання імітувати якраз західну культуру і стиль життя.
- Українська і західна культура одна одній не протирічить. Я непогано знаю західний світ, бо часто туди їжджу. Європейська культура стоїть на національних ідентичностях. Модель Євроунії, Євросоюзу тобто, почалася ще з ідей соціалістів перед Першою світовою. Тоді говорили про розв'язання конфліктів шляхом заснування національних держав.
Національні держави дуже прагнуть до того, щоб зберігати свою ідентичність. У Швейцарії німецькі кантони свято бережуть свою мову, швейцарську німецьку ідентичність, італійська Швейцарія береже італійську ідентичність, французька – французьку. Там ніякої мішанини нема. Якщо поїдете у Францію, то, наприклад, Бретань, там буде дуже пропагуватися власна бретонська – галльська, кельтська складова. Навіть якщо потрапити у Марсель – це портове місто – вам приведуть офіціанта, який говорить англійською мовою гірше, ніж ви. Вони дуже французоцентричні і французомовні, і бережуть свою ідентичність. У Німеччині баварці дуже бережуть свою національну ідентичність. І так всі європейські країни.
Наша проблема – це незнання своєї культури або захоплення чужими світами, як і захоплення московським світом – це від темноти, від неосвіченості і від того, що люди не знають свого, і те, що держава недопрацьовує. Держава повинна створити умови, щоб українці знали свою культуру і пишались нею. Ми лише почали створювати ці середовища. Лише кілька років тому ми добилися квот, відродили кінематограф. Ці чинники дуже важливі для відродження масової культури. У будь-якій країні повинна бути елітарна культура, але масова культура повинна бути тою мовою і з тим спрямуванням, якою є титульна нація.
Тож я думаю, що це не за горами. Українська молодь перейде на сторону українства. Хай захоплюються, чим вони хочуть. Я теж свого часу захоплювався LedZeppelin чи BlackSabbath. Але це мені не завадило добряче вивчити свою культуру.
Я думаю, що ці захоплення – це захоплення якості. Люди хочуть слухати західну музику, тому що вона якісна. Вони ще не відкрили для себе, чому ми повинні слухати українську музику і чому вона нас повинна захоплювати. Я думаю, що це відбудеться
- Вас знають, як глибу української фольклористики. Ви віднаходите старовинні тексти, осучаснюєте мелодії. Певно, важко знайти музиканта, який краще знає українську музичну культуру в історичному контексті. Ви не хотіли б осучаснитися? Записати фіт з якимось діджеєм, скажімо?
- Цікаво. Ми записали разом Танею Ша (Тетяна Шамшетдинова, українська продюсера, аранжувальниця та виконавиця, - "Апостроф") DeLibertate – на слова Григорія Сковороди - у дуже сучасні інтерпретації. Це буде концептуальна електроніка з інкрустаціями нашої композиції. Спланували випуск якраз до Дня незалежності.
У нас є кілька проектів, прописуються зараз плейбеки, де будуть виключно сучасні тексти і сучасна музика від "Хореї Козацької". Наш композитор Данило Перцев пише під це музику. Бо у людей уявлення, що ми граємо ренесанс чи бароко чи сучасну нео-епіку. Але щоб достукатися до нашої молоді, ми можемо зробити компромісний варіант. Хоча ми беремо участь і в інших проектах з різними музикантами. Записали, наприклад, "Марш нової армії" (разом з Олегом Скрипкою, який став ініціатором, Сергієм Василюком, KozakSystem та іншими музикантами, а також членами почесної варти, - "Апостроф"). Разом з симфонічним оркестром записали марш "Весна" для фільму про гетьмана Виговського, звучала моя композиція на слова Василя Стуса у виконанні з симфонічним оркестром до фільму про нього.
Тарас Компаніченко
- Що будемо робити, якщо Володимира Путіна якимось чином не стане?
- Важко сказати. Можливо, просто будемо наближувати ту омріяну Україну та скорочувати дистанцію між нею бажаною та реальною. Я не зважаю на зовнішні чинники. Я вважаю, що нам треба перейти зовнішні впливи. На те й щука, щоб карась не дрімав, як кажуть. Але ми вистояли у дуже важкий період. Зараз імперська Москва веде війну проти нас у нових формах, вони мімікрують. Але я думаю, що Бог милостивий, він бачить наші щирі серця. Він не покине нас у тяжку хвилину, та й ми не піддамося у тяжку хвилину. Будемо продовжувати будувати цікаву свою європейську державу.
- Які є риси в українців, які дозволяють їм вижити за будь-яких обставин?
- Я думаю, що найголовніше – це вміння щиро служити Україні до кінця. Вірити в ту омріяну Україну, яка ще не відбулася. І за це жертвувати душу і тіло, життя своє покладати. Я не кажу про терплячість вола чи якусь харизму. В кожному народі на краю прірви пробуджується почуття самозбереження. Я думаю, що українці вижили завдяки багатьом чинникам – і праці, і терплячості, і жертовності, і цілеспрямованості. Але я думаю, що найбільше – це все-таки саможертовність.
- Ваша Україна мрії – яка вона?
- Моя Україна мрій – це освічена, розвинена, країна нових, екологічно чистих технологій. Країна вільних, свідомих громадян, які преображають свою країну, які борються за те, щоб Україна відстоювала все, за що бореться світ. Щоби світ витримав.
Україна майбутнього – це Україна, яка вважає, що світ може загинути, якщо ми будемо неправильно використовувати наші надра, визискувати нашу землю, знищувати природу. Моя Україна – це ті свідомі громадяни, які стануть на захист своєї землі на межі екологічної світової катастрофи.
Це країна мудрих, вільних громадян своєї землі, які щиро люблять її і вболівають за весь світ.
