Заряджені та вмотивовані – це перше, що спадає на думку, коли бачиш медиків у синіх футболках із написом "Frida". Вони вирушають туди, де їхньої допомоги потребують найбільше. Цього разу команда відправилась до посіченої шрамами окупації Херсонської області.
Проїжджаючи баштани, де зріють славнозвісні кавуни, вид за вікном різко змінюється – з'являється надпис "Обережно! Ворожі дрони". Натягнута на дерев'яні стовпи антидронова сітка, неначе купол, простягається на довгі кілометри вздовж траси. Оминаючи тунель із сітки, автобус з волонтерами невдовзі під'їжджає до сільської громади Музиківки.
Люди скупчуються біля місця прийому, утворюючи чергу. Протискаючись крізь натовп, медики облаштовують приймальню, займають кабінети та відкривають тріаж. Перші мешканці отримують направлення до лікарів, яких так не вистачає в селі.
Ситуація з медичною допомогою на Херсонщині критична. Лікарі виїжджають з прифронтової області до безпечніших регіонів. Натомість кадрів катастрофічно бракує. Щоб отримати медичну консультацію, місцевим доводиться їхати до Миколаєва або ризикувати, направляючись до Херсона, який щодня зазнає бомбардувань та атак FPV-дронів.
В очікуванні своєї черги мешканці діляться наболілим. Бабуся Оля – так представилась жінка – розповіла про часи окупації:
"Нас, пенсіонерів, вони не чіпали. Ходили по хатах зі списками, обшукували. Мені пощастило – до мене так і не прийшли. Різне тут відбувалось. Були ті, хто чекали, "ждуни" так звані. А хлопці молоді партизанили – здавали ворожу техніку. Вони побачать техніку, надішлють дані – хоп! – і вже немає її. Назад тягнуться окупанти розбиті, ледь-ледь.
Був ще в селі хлопчина Алєксанов. Ми сидимо на зупинці, а він виліз на танк та зняв те ганчір'я триколорне. Хвилювалися за нього, щоб кацапи не проїхали та не побачили. Але все одно свої здали. Кажуть, прийшли до нього, побили сильно. А як наші в село зайшли, то він у військо пішов. Та загинув, на жаль..."
Під глухі відголоси вибухів з Херсона прийом продовжується. Найбільші черги вибудовуються на вулиці до мобільної стоматології та гінекології. Всередині, обабіч коридору, очікують мешканці черги до невролога, хірурга, психотерапевта, реабілітолога, уролога та інших спеціалістів.
Кожна консультація – це не лише діагноз. Це можливість вимовити те, що накопичилось за місяці без нормальної медичної допомоги. Це шанс почути слово підтримки від тих, хто приїхав сюди добровільно, усвідомлюючи усі ризики.
Під кінець дня всі втомлені, однак запал в очах втомою аж ніяк не згасити. Волонтери поступово збирають приладдя, змотують подовжувачі. В обіймах селян та усмішках закінчується медична місія на Херсонщині.
Ці люди повернуться. Вони повертаються завжди – туди, де їхньої допомоги потребують найбільше. Бо медицина тут давно стала актом опору, символом продовження життя над смертю, що несуть окупанти.
