Над стадіоном "Арена Львів" гучно лунає голос коментатора: "На поле запрошується Ярослав Качмар (позивний "Ортез"), боєць 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Ярослав боронив українську державу від самого початку повномасштабної війни, але отримав поранення на Ізюмському напрямку".
На милицях, без кінцівки, він, усміхнений, виходить на поле і під оплески вболівальників робить перший символічний удар у футбольному матчі української Прем’єр-ліги. На трибунах починають скандувати: "ЗСУ, ЗСУ, ЗСУ…"
Хотів отримати зброю для захисту родини
Ярославові 38 років, він з Івано-Франківщини. До повномасштабного вторгнення чоловік 10 років працював в поліції. У 2020 році, після народження доньок-двійнят, звільнився.
Наприкінці 2021 року Ярослав повернувся в Україну з-за кордону на новорічні свята.
"23 лютого 2022 року я подав документи на нову візу, а наступного дня почалася війна…, - пригадує він. - Одразу після вторгнення вдома я облаштував підвал для дружини і дітей, щоб було їм де сховатися у разі небезпеки, і пішов у військкомат".
Думав лише про те, як отримати зброю і захистити родину. З початку служив у роті охорони при ТЦК Івано-Франківська.
"Я виконував обов’язки, не пов’язані з врученням повісток. Вважаю, що кожна людина сама повинна зробити для себе вибір щодо служби, бо немотивованих людей на фронті не потрібно", - каже Ярослав.
Потім військовий був переведений до 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, з якою у якості командира відділення вирушив на східний напрямок боронити від окупантів Ізюмську громаду на Харківщині.
"Окупанти не такі вже і незграбні. Звісно, були випадки, коли вони, певно, "зальотчиків" відправляли на штурми. Вони без підготовки, без знання наших місць дислокації просто йшли в повний зріст. Але були там і профі, які раніше воювали, і це було відчутно по їхніх діях", - пояснює боєць.
"Не думав, що сам собі накладатиму турнікет"
В листопаді 2023 року Ярослав отримав важке поранення, яке змінило його життя. Той день чоловік запам’ятає на все життя. Тоді до командування надійшло розпорядження, аби він та його побратими залишили свої позиції іншій бригаді, а самі вирушали на нові.
"Нас було восьмеро. Ми поїхали на завдання. Погода була погана, автомобіль застряг в багні, була глибока яма. Ми вийшли з авто. По зв’язку викликали іншу автівку, щоб нас витягнули, бо місцевість була незнайома. Коли вона під’їхала, я пішов на зустріч, і в цей час наступив на вибуховий предмет", - пригадує Ярослав.
Вочевидь, це була протипіхотна міна ПФМ-1, так званий "пелюсток". Кінцівку відірвало не одразу. Така міна спрацьовує не на повне знешкодження, а тільки щоб покалічити. Чоловік самостійно наклав собі турнікет і вже за дві години після поранення лежав на операційному столі в лікарні Ізюма. Медики прийняли виклик врятувати понівечену кінцівку. Ярославу наклали на ногу апарат зовнішньої фіксації і перевели до госпіталя Харкова.
"Спочатку була надія на порятунок кінцівки. Але потім, після операції у Львові, повідомили, що шансів зберегти ногу немає. Була розірвана гомілка і артерії", - каже чоловік.
За словами військового, прийняти рішення про ампутацію психологічно було непросто.
"Після операції прийшов лікар і почав заходити здалеку: чи є у мене родина, діти? Ясно було, до чого він хилить. Я попросив говорити прямо. Тоді він відповів, що я буду ходити, але на протезі. Напередодні ампутації у мене були сильні болі. Здавалось, що організм сам відштовхував травмовану кінцівку. А після ампутації мені стало легше", - розповідає Ярослав.
Не зациклитись на травмі чоловікові допомогли родина і бажання ходити.
"У мене двоє маленьких дітей, молода дружина. Життя не зупинилося. Я бачив людей і з важчими травмами. Чого я мав би здаватися? Родина, друзі - всі підтримували, всі були поряд. Тому вже за чотири тижні після операції на початковому протезі я без палиці, без милиць вже ходив", - з гордістю каже він.
Футбол на милицях
Навчившись ходити на протезі, Ярослав почав грати у футбол. Боєць виступає за команду "Покрова Львів" - перший в Україні футбольний клуб для ветеранів з ампутаціями кінцівок.
Спочатку йому це здавалось дивним.
"Я не розумів, як можна на милицях грати у футбол. Але у реабілітаційному центрі познайомився з військовим, який вже був у команді. Тож вирішив спробувати власні сили. Я зателефонував, а головним тренером виявився мій старий знайомий, з яким я раніше грав у футбол в своєму районі. Так я і опинився в команді", - розповідає Ярослав.
Говорить, що футбол на милицях - доволі специфічний спорт. Велике навантаження на руки, на одну ногу, та й в цілому гра має інші правила.
Разом з львівським клубом чоловік вже виступив в чемпіонаті з АМП-футболу (футбол для осіб з ампутацією, від англійського Amputee football) в Польщі, оскільки в Україні подібна ліга ще тільки зароджується. В матчі української Прем’єр-ліги між "Шахтарем" та "Минаєм" в березні цього року Ярослав виконав пам’ятний для себе перший символічний удар по м’ячу, а зараз військовий грає і тренується з місцевим клубом в Німеччині, де перебуває на реабілітації.
"Мене привезли в Німеччину. Я сказав, що граю в АМП-футбол. Мене повідомили, що тут також є команда з АМП-футболу, є свій турнір та ліга. Дали мені номер телефону тренера, я зв'язався з ним і без тренувань одразу потрапив у турнір", - розповідає він.
В Німеччині військовий готується до встановлення нового сучасного протезу, який значно покращить його рухливість і фізичні можливості.
Чоловік беззаперечно вірить у перемогу і власний народ.
"Ми непереможні. Ми боремося за свою землю, за себе. Вони прийшли до нас з мечем і від меча і поляжуть", - резюмував Ярослав Качмар.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу.
