25-річний киянин Іван Пальчиков крутить сальто, виконує технічно складні трюки на скейті та займається паркуром і все це він робить на одній нозі з милицями в руках! Коли хлопцеві було лише 18 років, він втратив кінцівку, але не розірвав свій роман з вуличним спортом та прилаштувався до нової реальності, ставши одноногим скейтером. «Ми не косимо під двуногих, ми робимо свій стиль», - іронізує Іван в соцмережах. Своєю історією хлопець поділився з нашим виданням.
«Не хотів йти на цей потяг»
У підлітковому віці Іван Пальчиков серйозно захопився вуличним екстримом: скейтбординг, фрірайд, руфінг. Споглядання урбаністичних краєвидів, стоячи на краю багатоповерхівки чи на самому вершечку височезного мосту було для хлопця стилем його життя та шансом підкорити свої страхи.
«Страх це як двигун прогресу. Страх завжди давав людству можливість виживати. Все залежить від нашого досвіду. У мене досвід такий, що я можу стояти на даху і не відчувати страху, адже я виховав себе інакше. Мій організм, мозок реагують вже інакше, оскільки у мене інший рівень вироблення того ж адреналіну. Та я витратив час на те, щоб цьому навчитися», - зізнається Іван.
Та, певно, найнебезпечнішим захопленням хлопця був зацепінг. Це такий вид екстриму коли люди отримують свою порцію адреналіну, пересуваючись на дахах поїздів. Втім, Іван пояснює, що хоч і вважає адреналін життєво важливий нейромедіатором, необхідним для виживання, його ризиковані поїздки не належали до поняття «адреналінова ломка».
«Головна ідея не в тому, що зацепінг чи поїзди – це небезпечно. Я відповідальний за своє життя, дії та сприйняття ситуацій. І мої рішення базуються не на бажанні отримати адреналін, а на бажанні зрозуміти життя і себе. Це було бажання прожити контексти життя, які мені недоступні», - запевняє сплортсмен.
Та в 2018 році одна з таких відчайдушних поїздок коштувала хлопцеві втрати кінцівки.
«В той день я посварився з батьками. Відчував себе погано і не хотів йти на потяг, адже розумів, що може статись щось погане. Однак друг мені сказав, щось на кшталт: «та забий» і я і сам подумав, що дійсно, не варто перейматися. Я піддався думці іншої людини», - пригадує Іван.
В результаті, хлопець зірвався з потягу, а страховка, яка повинна була його втримати, розірвалася.
«Я був дуже молодим і недосвідченим, не знав, що потрібно досліджувати тему страховки. Я не витратив часу на те, щоб придбати відповідне спецобладнання, і заплатив за це високу ціну», - пояснює екстремал.
Страховку, яка в той день була на Івані, позичив друг. Виявилось, що вона вже була використана кілька разів.
«У кожної страховки є свій термін. В тої, яка була в мене, вже був один зрив», - каже хлопець.
«Відкидаю простирадло – у мене немає ноги»
Після падіння з даху поїзду Іван отримав важку травму голови, пошкодив легені та зламав праву ногу.
«Я на вулиці пролежав близько восьми годин. Але мене знайшли і прооперували», - згадує екстремал.
Через тривале перебування просто неба без медичної допомоги хлопцю ампутували кінцівку. Ба більше, через важкість травм лікарям довелося на місяць ввести Івана в штучну кому.
Коли хлопець отямився, то не одразу зрозумів, що сталося. Усвідомлення непростої ситуації прийшло до Івана лише на другий день після коми, коли хлопець спробував встати з ліжка, щоб дістатися до вбиральні.
«Я відкидаю простирадло, дивлюсь – у мене немає стопи. Я з подивом і легкою усмішкою промовив: «О, немає ноги». Така була реакція. Тобто я сприйняв це максимально спокійно. Якщо це сталося, то це вже сталося», - каже Іван.
Виписався з лікарні і став на скейт
І що тепер? Забути про вуличний спорт назавжди? Такий сценарій Іван навіть не розглядав. Після виписки з лікарні хлопець спробував стати на скейт.
“Проїхався з милицями і зрозумів, що я можу їздити», - каже він.
Говорить, катання на скейті на одній нозі з милицями не надто радикально відрізняється від звичайного способу.
«Стоїш на скейті, одну ногу використовуєш для балансу, а другою відштовхуєшся. Механіка проста: балансуй і штовхай», - говорить екстремал.
Він вже відпрацював свої унікальні алгоритми. Перші два місяці після виписки з лікарні хлопець катався зі звичайними милицями, але це було не зручно.
«Було боляче, та я дуже хотів кататися», - каже Іван.
Потім спортсмен перейшов на підлокітні милиці.
«Це вже було легше. Я почав тренуватися і прогресувати», - додає хлопець.
Іван Пальчиков
Мрія про фільм і дизайнерські милиці
П’ять років після травми Іван жив без протезу. Його цілком влаштовували милиці. Коли ж хлопець підписав контракт з однією всесвітньо відомою фірмою - виробником газованих напоїв, у нього з’явились гроші на протез. Для цього треба було зробити реампутацію, адже лікарі, які рятували життя Івана після падіння з потягу, невірно сформували куксу. Спортсменові зробили цю необхідну операцію, однак отримати протез він не встиг. Виною всьому стала бюрократична тяганина: виписавшись з лікарні після реампутації, хлопець ще два тижні чекав прийому у лікаря, щоб пройти МСЕК і нарешті отримати направлення на протезування в Харкові. І в день, коли Іван вже повинен був дістати необхідний папірець… почалася повномасштабна війна.
«Це був переломний момент мого життя, коли зруйнувалися всі плани», - пригадує Іван.
Хлопець виїхав в Польщу, а потім перебрався до Німеччини. Тут він оформив статус тимчасового захисту і медичну страховку, завдяки якій і зміг отримати безкоштовно свій перший протез без зайвої бюрократії. Навчитися ходити на протезі було не складніше, ніж кататися на скейті на одній нозі.
«Дві ноги - це чудово. Рівень ампутації у мене на такий, що суттєво впливає на мою ходу, поставу. Протез просто вдягається на ногу і у мене «виростає» кінцівка. І давати раду такій кінцівці зовсім не складно. Якщо б ампутація була вище коліна, то тут вже була б інша біомеханіка ходи. Та в моєму випадку не треба було чогось навчатися наново: я просто вдягнув протез та пішов», - пояснює хлопець.
Майже кожного дня Іван тренується: відточує техніку та вигадує нові карколомні трюки. Планів на життя у хлопця купа: він мріє зняти свій фільм, розробити бренд дизайнерських милиць і долучитись до паралімпійського руху.
«Це було б круто. Якщо введуть паркур та фріран в паралімпійські види спорту, я залюбки поборовся б за перше місце. Взагалі я хочу рухатися в бік каскадерства, мені дуже цікаво зніматися у кіно, виконувати трюки, падати і я для себе розбираюся як мені в цьому напрямку просунутися», - підкреслив співрозмовник.
Оглядаючись на ту поїздку верхи на потязі, яка закінчилася трагічно, Іван каже, що ні про що не шкодує.
«Як глядач свого минулого, я розумію, що було не так. Але минуле існує для того, щоб робити себе у майбутньому кращим. Я продовжую жити. Як і всі інші, я отримав життя у «користування» просто так, тому мушу прожити його не просто так – до того моменту, поки воно не закінчиться», - резюмував екстремал.
Тож якщо зустрінете на вулицях Берліну одноногого скейтера, то майте на увазі, що цей відчайдух – українець Іван Пальчиков.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
