Попередні 100 днів інформаційний порядок денний крутився навколо Дональда Трампа та його плану припинення війни в Україні. Але, попри війну і різні заяви американського президента, повсякденне життя в Україні тривало і відбувались різні події. Наприклад, у місцях позбавлення волі катували людей. Останній випадок зафіксований у Київському СІЗО. Як повідомили в ДБР, від початку 2024 року слідчі відомства провели комплекс заходів для документування системних катувань, які вчиняли працівники ДУ «Київський слідчий ізолятор». Про те, чому продовжуються катування в місцях несвободи, яка ситуація з притягненням садистів до відповідальності, які зміни відбулися в пенітенціарній системі України зі зміною міністра юстиції, а також про діяльність банд в тюрмах Європи та чому важливо говорити про колишніх в’язнів, які захищають Україну в інтерв’ю «Апострофу» розповів координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.
- Пане Андрію, минулого тижня ДБР повідомило, що ліквідувало «злочинну» вертикаль у найбільшому слідчому ізоляторі України - Київському. Там начебто виявили стійку ієрархічну структуру злочинного впливу. Її очолював так званий «смотрящій». До функціонування цієї «вертикалі», як стверджують в ДБР, він залучив частину персоналу СІЗО та медиків, які фактично діяли під контролем криміналітету. Там побили одного з ув’язнених, який помер. Підозри вручено 5 ув’язненим та 8 працівникам СІЗО. Що в Київському СІЗО насправді відбулось, ви знаєте?
- Я не можу достеменно сказати, що там було, тому що інформація стосовно київського СІЗО була оприлюднена з джерел правоохоронних органів. Які насправді там були події, я сказати не можу. Бувають випадки коли ДБР або інші правоохоронні органи роблять анонс чи афішують якусь гучну подію про затримання якогось корупціонера чи кримінального авторитета, а потім ця справа нічим не завершується. Взагалі фінальною стадією є судове рішення, яке набирає законну силу і людина стає винуватою. А до тих пір не можна казати, що хтось щось вчинив і тим більше кваліфікувати за якимись ознаками.
- Яка наразі ситуація в місцях позбавлення волі з катуваннями засуджених?
- Спочатку хочу пояснити, що таке катування. Це важливо. Люди звикли розуміти, що катування — це коли хтось когось фізично мучить, знущається, підвішує, заганяє голки під нігті. Не тільки. У класичному розумінні катування трактує Європейський суд - це порушення ст. 3 Європейської Конвенції.
Під катуванням кваліфікується як фізичне знущання над людьми, так і не надання медичної допомоги, так і жорстоке, нелюдяне поводження. Якщо говорити про такі історії, які можна кваліфікувати як катування, то тут варто згадати кримінальне провадження стосовно посадових осіб 77-ї Бердянської колонії. Зараз відбувається слідство, вони притягнуті до відповідальності і їх випустили під заставу, вони знаходяться на волі і невідомо, чим закінчиться цей процес. Я припускаю, що можливо він нічим і не закінчиться, як нічимне закінчилась справа Данилюка, якого забили до смерті правоохоронці в Хмельницькому СІЗО.
Довідка «Апострофа»: В червні 2023 року ДБР затримали колишніх керівників Бердянської виправної колонії №77. Як повідомило відомство, впродовж 2016-2021 років ці керівники з метою вимагання коштів систематично катували ув’язнених. Вони застосовували до засуджених такі методи.
Замотували ув'язнених у мокрий матрац і доводили до стану удушення, затискаючи обличчя. Також завдавали ударів пластиковою або дерев’яною палицею по стопах, сідницях, відбивали фаланги пальців рук. Завдавали ударів кулаком в область хребців шиї, від яких потерпілі на мить втрачали координацію або взагалі свідомість, викручували руки за спиною.
Ще одним видом катувань було занесення під нігті грибкових інфекцій забрудненою швейною голкою. Ці кати, зв’язували ув’язнених, тримаючи їх в знерухомленому стані тривалий час, заставляли довго стояти в одному положенні протягом 12 годин і навіть більше.
У перерві між катуванням потерпілим пропонувалося зателефонувати своїм рідним і попросити скинути на окремо визначену картку гроші, суми яких коливалися від 1 до 100 тисяч гривень, в залежності від матеріального становища родичів.
Якщо за цей час людина не погоджувалась, катування продовжувались поки ув'язнений не зламається.
У ДБР зазначають, що деякі працівники колонії залишились на окупованій території та сьогодні допомагаютьросійським загарбникам катувати наших військовополонених.
Тому було б дуже бажано, щоб медіа підключалися до висвітлювання цих подій, приходили на судові засідання, інформували громадськість про хід судового розслідування, про те, що ці посадовці, які вчора садистські катували і влаштували цілу систему катувань і знущань над людьми, зараз вимагають для себе поваги і гуманного ставлення.
Другий приклад, це посадовці з 16-ї Божковської колонії, якихтеж притягнули до відповідальності за катування. Чим закінчиться ця справа, теж не відомо.
Наступний — це вже свіжий випадок, в цьому році стався. Це катування в Полтавському СІЗО. Фабула там така, людей прив’язували в медичній частині і тримали в такому стані довгий час, забороняли навіть сходити в туалет. Це було зроблено заради того, щоб домогтись від них якихось дій – змусити до співпраці з адміністрацією. Але ми не знаємо, що там відбувалось насправді і хочемо це знати. Всі такі історії мають бути публічними. Я дуже дякую вам, що ви це висвітлюєте.
- В яких пенітенціарних закладах більші катування: там де є «смотрящіе» чи там де їх нема?
- Мені здається, що ваше запитання поставлено некоректно, тому що там, де відбуваються якісь події між засудженими або ув’язненими, (побиття, вимагання) кваліфікуються Кримінальним кодексом. А катуванням займаються завжди агенти держави, тобто працівники колоній та СІЗО або помічники адміністрації пенітенціарних закладів із числа засуджених.
- Якщо ми вже заговорили про державу, то запитання в мене таке: чи змінилась ситуація в місцях позбавлення волі зі зміною міністра юстиції? Знаю, що колишнього міністра Дениса Малюську багато критикували.
- Про це казати рано, тому що новий заступник міністра Євген Пікалов, який безпосередньо забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, себе ще не проявив, бо він призначений тільки в листопаді минулого року.
- Європа дуже пишається своїми тюрмами, в яких створений комфорт для засуджених. А от чи є «смотрящіе» в місцях позбавлення волі в Європі?
- Гарне запитання. Дійсно в європейських країнах умови в тюрмах набагато кращі, ніж у нас, і ставлення до в’язнів набагато краще. Але, не дивлячись на це, в їхніх тюрмах існують банди, організовані групи засуджених, які можуть мати власну структуру, ієрархію, власний кодекс поведінки і навіть вплив на ситуацію в установах. У таких країнах, як Франція, Іспанія, Італія, Німеччина, Велика Британія фіксують діяльність як внутрішніх кримінальних угрупувань, так і зовнішніх організацій, наприклад мафіозні групи, наркокартелі. В Іспанії у в’язницях активні банди пов’язані з латиноамериканськими групами. У Франції зафіксовано вплив радикальних ісламістських угрупувань. У Німеччині, особливо на заході країни, у в’язницях активні турецькі, курдські, арабські а також байкерські угрупування. В Італії традиційно сильний вплив мафіозних структур Коза Ностра, Каморра. У Великій Британії є банди пов’язані з міськими молодіжними угрупуваннями та наркоторгівлі.
- Чим займаються банди у в’язницях Європи?
- Це контроль за обігом наркотиків і заборонених речей, вимагання, протекція з іншими ув’язненими, організація нападів або залякування, іноді навіть за межами тюрми. Вони можуть впливати на розподіл засуджених по камерам. Тому пенітенціарні системи європейських країн активно намагаються протистояти і діяти утворенню банд, роз’єднують учасників угрупувань по різних установах, запроваджують програми ресоціалізації, застосовують оперативно-розшукові заходи, створюють в’язниці для особливо небезпечних з суворою ізоляцією. Скажу так, в Європі кримінальний вплив в місцях позбавлення волі набагато більший, ніж в Україні.
- А яка в Європі ситуація з катуванням в тюрмах в тому класичному розумінні, що ви сказали?
- В європейських країнах дотримуються принципу невідворотності покарання і принципу, що жодний невинуватий не має бути покараним. Якщо якийсь працівник пенітенціарного закладу був помічений в тому, що припускався порушень прав людини, займався катуванням, то він притягається до відповідальності. Такі процеси стають публічними і виливаються в кримінальні вироки. І цей принцип працює холодним душем для головорізів, які хочуть знущатися над людьми, користуючись своїми владними повноваженнями.
- Доводиться досить часто чути від українців таке твердження, що правозахисники захищають у тюрмах різних бандитів, які на волі вбивали, грабували, займались насильством, а тепер вимагають до себе гідного поводження з боку адміністрації пенітенціарного закладу. Поясніть, будь ласка, для чого ви захищаєте бандитів?
- Ми захищаємо не бандитів, а права людини. Це важливо розуміти. І незалежно від того, стосовно кого відбуваються порушення прав людини. Якщо права людини будуть порушуватись стосовно тих садистів із 77-ї колонії, то ми теж на це відреагуємо. Ми захищаємо абсолютно всіх без винятку, якщо стосовно них порушуються права людини.
- І останнє запитання. Я періодично переглядаю судові рішення і мені попадаються вироки, винесені стосовно ув’язнених, які з місць позбавлення волі мобілізувалися до лав ЗСУ, потім дезертирували, знову скоїли злочин і повернулися в місця позбавлення волі. У вас є статистика, скільки ось таких мобілізованих повернулись в тюрми і чи виправдала себе така практика?
- Я поставлю вам інші запитання. А скільки людей цивільних втекли від мобілізації? А скільки колишніх в’язнів, неодноразово засуджених, стали героями на війні? Скільки з них достойно воює і захищає країну? Вони своєю поведінкою дають приклад іншим людям. Їхні історії журналісти чомусь не згадують. Хотілося б, щоб цей аспект ви висвітлювали. Це дуже важливо. Це мотивує інших. Ми все ж таки говоримо про соціальну адаптацію. Кримінальне покарання складається з двох частин: ресоціалізація і соціальна адаптація. Держава має створити такі заходи, щоб змінити ставлення людей до скоєння злочинів. А соціальна адаптація – це сприйняття суспільством колишнього в’язня. І от, на жаль, наше суспільство не сприймає їх. А от ця практика воїнів колишніх в’язнів - це і є той перший крок до процесу соціальної адаптації.
Історія Андрія Діденка
Правозахисник 8 років відсидів у в’язниці за злочин, який, як він стверджує, не скоював. У 2002 році йому було висунуто обвинувачення у викраденні в особливо великих розмірах і в зберіганні зброї і наркотиків.
«Ми з моїм приятелем планували відкрити майстерню з виготовлення меблів, але трохи пізніше мені було висунуто обвинувачення у викраденні в особливо великих розмірах і в зберіганні зброї та наркотиків. Найцікавіше, що мене заарештували навіть без рішення суду. Декілька днів мене тримали без жодних санкцій та якихось процесуальних елементів. Коли справа дійшла до слідчого, я просто підписав чисті аркуші паперу. Я не знав, що буде в обвинуваченні, мені вже було навіть байдуже», - розказав Андрій Діденко про себе.
Його катували, вимагаючи зізнань.
За час, поки Андрій відбував покарання у в’язниці, йому вдалося, за його словами, виграти завдяки написаним апеляціям і касаціям більше ста років для інших людей. Але добитися справедливості у своїй справі так і не вдалося.
«Я відсидів усі вісім років. Більше того, я був «злісним порушником режиму утримання», бо адміністрації будь-якого виправного закладу не подобається, коли її дії або бездіяльність оскаржують у законний спосіб, - пояснює правозахисник, - І от саме оскарження дій і бездіяльності чиновників призвело до того, що майже вісім років я перебував в ізоляції, тривалий час мене піддавали дисциплінарним стягненням за мою, можна вже сказати, професійну діяльність».
Поки Андрій сидів у тюрмі, дружина його кинула та вийшла заміж вдруге.
Також в ув’язненні Діденко познайомився з керівником Харківської правозахисної групи Євгеном Захаровим, який йому допомагав.
«Потім, коли я звільнився, ми зустрілися, і він запропонував мені працювати в Харківській правозахисній групі», - каже Андрій.
На сьогоднішній день Андрій Діденко ще й помічник народного депутата України Ярослава Юрчишина.
