За плечима Олександра Арцебашева 15 з половиною років перебування у місцях позбавлення волі. Вкотре він вийшов з-за стін колонії в лютому 2024 року і через шість днів пішов добровольцем на фронт. Нині він молодший сержант, командир відділення, має нагороди. В інтерв'ю "Апострофу" колишній ув'язнений розповів, чому він пішов захищати Україну, що думає про ухилянтів, як ставиться до того, що полонених росіян утримують у кращих умовах, ніж звичайних українських в'язнів. Військовослужбовець також висловив свою думку щодо майбутніх мирних переговорів та зазначив, як можна мотивувати українців захищати Батьківщину.
- Олександре, розкажіть трохи про себе. Звідки ви родом, де мешкаєте?
- Я народився у Красноярському краї. У Росії. Потім, щоправда, ми переїхали до України, в Запоріжжя. Я громадянин України.
- А у Красноярському краї залишились родичі?
- До війни ми ще їздили туди у гості. А зараз я не вважаю їх родичами.
- Як давно ви воюєте?
- Воюю з лютого 2024 року. Через 6 днів після того, як звільнився з колонії, пішов добровольцем. Тоді ще не було закону, яким можна було набирати з місць позбавлення волі. Потрібно було через знайомих домовлятися, робити документи, аби не знали, що судимий. Спочатку воював у Донецькій області: Андріївка, Часів Яр. Нині воюю на Харківському напрямку під Липцями. Я командир відділення, командир бойової машини, молодший сержант. Зараз ось у відпустці. За півтора роки, що я в Силах оборони, мені дали 15 діб відпустки після третього поранення.
- За що ви відбували термін?
- По 185-й, крадіжка.
– Який термін у вас був?
- Та в мене загалом сім ходок. Щоправда, терміни були невеликі по 2-3 роки. Найбільший – 4 роки. Звільнявся я із 42 колонії у Маневичах Волинської області.
- Чому ви вирішили піти добровольцем? З таким бекграундом вас би все одно не призвали.
– Мене так виховали батьки. Коли приходить горе до твоєї хати, ти маєш її йти захищати. А ці пі***и прийшли прямо в мій дім, у Запорізьку область. Як казав "Моджахед", коли горить у сусіда хата, я не стою і не дивлюся, а намагаюся щось зробити. ("Моджахед" – позивний білоруського добровольця Данила Ляшука, командира та засновника бойової групи "Вендетта", який загинув 31 березня 2023 року, захищаючи Україну. – "Апостроф" ).
- Чи не страшно було йти на війну? Дехто каже: "Я боюся, я для війни не створений".
- Ні, не страшно. Як співається у пісні, перед штурмом головне не боятися, а коли він почався, то нема куди діватися.
- Також нерідко доводиться чути від деяких хлопців, що краще ухилитися від мобілізації, 3 роки відсидіти у в'язниці, але лишитися живим, ніж лежати трупом у степах Донбасу. Що ви на це скажете?
- Слухайте, якщо так міркувати, то навіщо взагалі жити. Я ж у ЗСУ не йшов умирати. Я йшов убивати тварюк, що прийшли до нас, наплювавши на все людське. Наплювали і хочуть побудувати свої правила в нашому домі. Я прийшов їх убивати. Тому я, можливо, і живий досі. Я буду з цими тварюками бодатися до останнього, нехай вони ще спробують дістатися до мене, щоб убити. Я не розумію тих, хто хоче відсидітися за спинами. Як ти можеш вважати себе чоловіком? Призначення чоловіка у житті бути своїй сім'ї здобувачем та оберігати свою сім'ю. До твоєї хати прийшло горе. Зараз воно безпосередньо тебе може і не торкнулося, а завтра торкнеться.
Олександр Арцебашев
- У вас є родина?
- Так. Дружина, дитина. І вони завжди зі мною. Куди я, туди і вони. Я зараз у Харкові, і вони тут зі мною. Був на Донеччині, і вони були там.
- Бачачи на власні очі війну, ви якось переглянули своє минуле життя? Зробили висновки?
- Звісно, переглянув. На війні починаєш все інакше розуміти. По-перше, починаєш любити своє життя і, по-друге, розуміти, що в ньому важливо. Але це не означає, що я відмовляюся від своїх друзів. Я підтримую пацанів, вітаю їхні погляди. Але свої погляди я змінив. Життя дане не для того, щоб його по в'язницях просиджувати.
- Я зрозумів, що ви зберігаєте зв'язок із друзями, які залишаються у місцях позбавлення волі.
- Звісно. Я 15 з половиною років промуркотів, як ви гадаєте, чи є у мене там друзі?
- А ви не агітує їх вступати в Сили оборони України?
- Та ні. Вони бачать життя по-іншому. Ми намагаємось на ці теми не розмовляти. Хто захоче, той захоче.
- Ви зустрічали на фронті колишніх в'язнів, які зараз воюють? Які вони?
- Зустрічав. Я був у "Бешкетниках Сірка", а до нас у перший батальйон відрядили роту "Шквал", що складається з пацанів, які звільнялися з харківських "відряджень". Не скажу, що всі вони нормальні, але є й ті, хто може прикрити спину.
- А були серед них такі, хто підписав контракт, заради того, щоб звільнитися з колонії, а потім, прибувши на передову, втекли?
- Знаєте, не у всіх таке психіка вивозить. Я здебільшого зустрічав тих, хто перший-другий штурм ще пройшли, там ще не знаєш, що це таке, а потім почали розуміти та йшли у СЗЧ. Але таких мало.
І у СЗЧ йдуть не лише ті, хто звільнився з колоній. Я коли прийшов у перший батальйон, у нас за два тижні було три штурми, нам не давали видихати, і ось тоді в мене пацани, саме ті, хто прийшов добровільно, підмоталися і в СЗЧ уї**ли, бо психологічно не вивозили.
- А з російськими в'язнями вам не доводилося зустрічатись у бою?
– Ні. Не доводилося. Але доводилося брати в полон бійців зі 150 чи 151 десантно-штурмової бригади чи якоїсь механізованої, я вже не пам'ятаю. Бачив їхні документи. Деякі штемпи більше їхали, аніж воювали. Пам'ятаю один був із Архангельська. Він навіть зберіг квитки. Приїхав до Орла, а з Орла їх уже привезли на наш напрямок. Отож він два тижні їхав, а чотири дні повоював.
- До речі, про полонених. На заході України є табір для утримання військовополонених росіян, і в ньому умови набагато кращі, ніж у колоніях, де утримуються звичайні українці, засуджені за різні злочини. Як ви до цього ставитесь?
- Х**во до цього ставлюся. Я розумію, що там усякі, б****, європейські комісії, спостерігачі, те се. Я розумію, що якщо ми почнемо порушувати всі ці Женевські конвенції, то хтось за це, б***, зачепиться і розганятиме тему, а рашистська пропаганда підхопить. Але крім росіян, є ще багато інших країн, де є такі штемпи, які тільки будуть раді підняти кипіж. Цих пі***ів взагалі впроголодь треба тримати, але ми ж чинимо по-людськи. Інша річ, що у звичайних наших колоніях давно треба порядок наводити. Хоча я не скажу, що все так погано. Якщо колонія нормальна, якщо люди переживають за неї, то повірте, там мужики ні в чому не мають потреби.
– Зараз активно розкручується тема припинення вогню та можливого перемир'я. Що ви з цього приводу думаєте? Чи потрібно нам це?
- Я можу висловити свою суб'єктивну думку. Нас мало, а рашистів багато. Вони підтягнуть ще людей, знайдуть техніку. Ну, це безглуздо на 30 днів заморожувати конфлікт, та ще й на тих межах, які зараз є. За пару-трійку років буде друга АТО. І росіяни вже не припустяться тих помилок, яких припустилися 2022 року. Ці мразі не зупиняться. Адже вони не вважають, що це ненормально, що ти прийшов у чужий дім. За 2-3 роки вони ухвалять якусь стратегію і знову попруть на Україну. Тому їм треба обламати роги зараз. Країни Європи не розуміють, що їм все одно доведеться з Росією воювати, але потім це коштуватиме дорожче і вони все одно без нашого ресурсу не обійдуться.
- Ви сказали, що росіян багато, і вони знайдуть ще ресурс, буряти у них ще є, а у нас мобілізація кульгає. Що робити?
- Там не лише буряти. Ми колись взяли в полон штемпа, то ставили йому запитання, яка у них мотивація. А він відповів, що мотивація – 5 мільйонів рублів. Це 40 косарів зеленню. Таких грошей він ніколи не тримав у руках. Він за них квартиру може собі купити чи машину, я не знаю, що вони там собі купують, б*дь. А алкоголіків, які бажають отримати ці 5 мільйонів, мають дох*я. Якщо у нас найкращі сини держави йдуть, то у них пішли покидьки: зеків ми обнулили, зараз обнулятимемо алкоголіків та решту піз**братії. Розумієте, їх сильно дох*я. Ось вам приклад. Ми вдень роз'ї**ли їм "чобіт" (радянський станковий протитанковий гранатомет СПГ-9 – "Апостроф" ), який по нам працював, разом з тією групою, яка його обслуговувала, а надвечір вони нову установку пригнали і нова група з нею приїхала. Вони, як таргани чи клопи.
А мобілізація у нас йде хе***о чому? А хто хоче воювати, коли ти все купуєш за свої бабки? Крім того, з багатьма пацанами я тут спілкуюся і бачу, що в деяких ротах повний бардак, їх там тримають, як рабів. За це треба питати. Розумієте, тут справа не в мобілізації, а в армії. Люди ж між собою спілкуються і кажуть: "Єб*ть, така петушатня відбувається".
На мою думку, потрібна мотивація, щоб діти депутатів на фронт пішли. Ось тоді люди зрозуміють, що реально ситуація змінюється в армії.
– До речі, як ви вважаєте, чи потрібно мобілізувати молодь віком від 18 до 25 років?
- Ну, у 18 ще дуже молоді. Рано. А ось у 25 вже багато чоловіків, що відбулися. Але за контрактом вони можуть піти.
– Знаю, що у вас є нагороди. Розкажіть про них.
- Так. У липні 2024 року Сирський нагородив "Золотим хрестом". І ось пару тижнів тому дали мені медаль "За захист Батьківщини", здається, якось так вона називається, точно не пам'ятаю.
Вам воювати, я так розумію, подобається?
– У нас тут багато цікавого. Техніка є цікава, зброя цікава. Ті, хто в'їхав у тему - їм подобається. Вони навіть не хочуть йти з армії. У мене кент зі "Шквала", так йому відірвало ногу, наступив на "пелюсток", повернувся зі шпиталю і просив командира, щоб не списував його. І його не списали. А втулили кудись, і він зараз ремонтує техніку. Користь приносить.
