За останні десять днів Україною прокотилася хвиля кримінальних подій, які дуже налякали українське суспільство. Спершу був розстріл семи людей у Житомирській області, потім у Києві знайшли мертвим депутата Верховної Ради Валерія Давиденка, далі "відзначилися" поліцейські у місті Кагарлик на Київщині, зґвалтувавши молоду жінку прямо у відділку. А родзинкою на цьому торті беззаконня стала перестрілка у Броварах між місцевими автоперевізниками, яка викликала величезну реакцію у суспільстві. І на фоні цих кримінальних хронік не надто помітною була новина про створення у складі Нацполіції нового департаменту. Чому ж в Україні кримінальні новини стають чи не найбільшою темою для обговорень, "Апостроф" поговорив з юристом, експертом "Асоціації українських моніторів дотримання прав людини" МИХАЙЛОМ КАМЕНЄВИМ. А почали ми з нового департаменту поліції.
- Нещодавно була інформація про створення у складі Нацполіції дивного Департаменту захисту інтересів суспільства і держави. Оскільки інформація про нього засекречена, мережею ходять різні жарти і чутки. Зокрема, пишуть, що це будуть особисті каральні загони Арсена Авакова, що пов'язують з останніми гучними справами за участі правоохоронців. Та й взагалі говорять про те, що Аваков намагається створити в Україні поліцейську державу. Що ви думаєте з цього приводу?
- Спершу про поліцейську державу. Як тільки ви це сказали, я згадав цитату Юрія Андруховича. В одному з його ранніх творів було сказано, що у поліцейській державі правоохоронці однаково безсилі щодо бандитів і всесильні щодо законослухняних громадян. Якщо виходити з цього виразу, та й за всіма іншими ознаками, Україна ніяк не є поліцейською державою. Побоювання щодо цього звучать скоріше як застереження. У часи Віктора Януковича були всі ризики і під час Революції Гідності держава спробувала стати поліцейською – відповідно, отримала дуже потужну відсіч.
Щодо нового департаменту вийшла не зовсім красива історія. Новини пішли із публікації Центру протидії корупції у відповідь на запит щодо доступу до публічної інформації, який надсилали до поліції. У відповіді було сказано, що інформація про чисельність, задачі і положення знаходиться під грифом ДСК, тобто ця інформація є службова і вона не буде розкриватися.
- Але чому ж обмежили доступ до цієї інформації?
- Мені це не зрозуміло. Обмежити його за законом не могли. Службова інформація є двох видів. Перший - зміст проектів документів. Його не розголошують заради так званої "адміністративної тиші". Але затверджене положення не може бути проектом.
Другий вид інформації – у сфері розвідки, контррозвідки й оборони країни. Департамент Нацполіції явно не належить до розвідки й контррозвідки – у законі про ці служби поліція не згадується. Лишається оборона країни. На мою думку, національна поліція явно не є підрозділом, який зайнятий в обороні країни.
Відповідно, жоден з критеріїв закону не дозволяє приховувати доступ до цієї інформації.
Крім того, коли вирішується питання щодо надання доступу до будь-якого документу, він проходить трискладовий тест. Явно, цього разу це положення такий тест не проходило. Тобто доступ до інформації про це положення був обмежений незаконно.
В цьому і криється корінь усіх проблем. Суспільство спокійніше почуває себе, коли воно поінформоване. А коли створюється ось такий із флером таємниці підрозділ, відповідно виникають побоювання.
- Якими ж будуть функції цього підрозділу?
- Оскільки документ так і не розкрили, судити про його функції абсолютно не можливо. Це буде гадання на кавовій гущі. З іншого боку, я можу прокоментувати гіпотези, які висловлюються.
Є думка, що цей підрозділ створюється для запобігання правопорушенням під час місцевих виборів. Мені здається, що ця гіпотеза найбільш правдоподібна. Місцеві вибори позначені великою кількістю конфліктів, навіть набагато більшою, ніж президентські або парламентські по "мажоритарці". Тому що місцеві вибори дуже зосереджені на місцевих чиновниках, місцевих політичних силах, які дуже часто схильні грати значно брудніше, ніж великі партії.
Зрозуміло, що ніяких додаткових повноважень цей підрозділ не отримає і навряд чи його створення суттєво вплине на те, чим займається поліція.
Також я не думаю, що цей підрозділ створений для того, щоб зачищати громадянське суспільство і тиснути на активістів. Водночас, оскільки це положення ніхто не показує, можна припускати, що новий підрозділ матиме і такі функції.
- Але ж вибори минулого року показали, що ті ж "Нацдружини" і "Нацкорпус" їздили за Петром Порошенком і вигукували всякі гасла під час його зустрічей із виборцями. Чи не вийде, що під час виборів новостворений департамент буде тиснути на місцеві еліти? Адже не секрет, що позиції "Слуги народу" на місцях зараз дуже слабкі, та й вони й не квапляться починати передвиборчу кампанію.
- Треба розуміти, що "Нацдружини" і "Нацкорпус" - це не державні утворення. Можна скільки завгодно їх афіліювати з Аваковим, у що я вірю, але там немає прямого підпорядкування міністру. І вони, і колишній народний депутат Андрій Білецький певною мірою діють самі по собі, і у них є щось своє на умі. Аваков, напевно, один із їхніх покровителів, але не їхній вождь, якого вони слухаються беззастережно.
Департамент поліції – це вже державне формування. І співробітники, які скоять правопорушення під час виборів, будуть відповідати за законом. Поліція вочевидь не схильна до таких відвертих заходів тиску, які допустимі для громадського об'єднання. Я не думаю, що поліцію будуть зараз використовувати для політичного тиску, і, сподіваюся, що поліція знову займе позицію над усіма політичними гравцями. У мене стриманий оптимізм щодо ролі поліції у майбутній передвиборчій кампанії.
- Правоохоронці останнім часом поводяться все більш нахабно, і це все більше бентежить суспільство. Співробітники поліції у нетверезому стані палять траву за Києвом і погрожують розправою людині, яка це зняла. Погрожують журналістові, який знімає мітинг підприємців. І таких випадків багато.
- Зараз є враження, що поліція стала нахабнішою. Але я не думаю, що вона змінилася за останній час. Там досі є проблеми, трапляються інциденти – наприклад, те, що сталося у Кагарлику. Коли заступник Авакова Антон Геращенко каже, що "в родині не без виродка", то він у чомусь має рацію. Бо поліція – така ж частина суспільства, як і ми всі. У 130-тисячному колективі поліції явно є садисти і злочинці. Але це одиничні випадки. Суспільство на це реагує. МВС і Нацполіція мають створювати нові інструменти для запобігання і зменшення кількості таких проявів. Не можливо, щоб їх не було.
Але нас цікавить, аби таких випадків було менше. Бо заклики до зняття з посади Авакова з політичної точки зору є правильними. Але на практиці зміна міністра не змінить колектив поліції, правила, які там існують, не створить нових інструментів. Розформування кагарлицького відділку теж нічого не змінить, бо ці ж люди потім випливуть в інших відділках на керівних посадах. Прості рішення не змінюють систему. Але людям важко зрозуміти складні рішення. Їм хочеться когось посадити, розстріляти – і все.
Один із філософів писав про повзучий авторитаризм і його загрозу в нинішній час. Мається на увазі, що карантин і практики, які зараз запроваджені, можуть стати постійними. У деяких країнах так справді відбувається, але не в Україні. Карантинні обмеження у нас знімаються, проти них активно протестує населення.
Арсен Аваков
Гарну роль у системі стримувань і противаг зіграла судова влада – великий відсоток адмінпротоколів про порушення карантину або закривається судами, або відправляється на дооформлення, або суди обмежуються усними зауваженнями, а не штрафами. Це привело до того, що поліція змінила свою практику, перестала складати протоколи.
Тож я бачу, що в Україні ніякого повзучого авторитаризму не сталося. І ми маємо дуже гарне щеплення від цього – це Революція Гідності. І ми досі тримаємо імунітет від такого свавілля. Нічого принципово не змінилося, і значно краще не стало, але й гірше не стає. З того, що бачу я, - у нас все рухається по спіралі. Відбувається повільний і поступовий розвиток. В цілому стає краще, але наші очікування і наші вимоги ростуть швидше, ніж їх спроможна задовільнити влада.
- Що ж змінилося останнім часом?
- Головне позитивне, що відрізняє нашу поліцію від міліції часів Януковича і раніше, - що правоохоронці не заперечують оці критичні інциденти. У Врадіївці було заперечення. Коли у 2010 році убили студента Ігоря Індила і були дуже потужні протести, міліція зайняла кругову оборону і видала феноменальну формулу "сам упав, сам убився". Після Революції Гідності послідовно йде рух на те, щоб визнавати такі випадки, звільняти таких поліцейських і намагатися притягти їх до відповідальності. Але якщо в 2014-2015 роках така інформаційна політика МВС могла тільки вітатися, то зараз цього явно замало. Практика уже є застарілою. Але, на жаль, не створюються механізми, які зменшать кількість таких випадків.
Ще один мінус – міністр Аваков особисто не коментує ці провали. Замість нього це роблять заступники, радники, речники тощо. За останній час, наскільки я розумію, Аваков прокоментував лише перестрілку в Броварах і прийшов до вкладників банку "Аркада". Мені здається, що це велика проблема. Якби пряма комунікація здійснювалася, то люди були б менш незадоволені.
Хоча дійсно з часів Януковича багато чого змінилося. Запрацювало Державне бюро розслідувань. Тепер немає слідства в прокуратурі, бо в самій системі закладений конфлікт між слідчими й прокурорами. В Офісі генпрокурора створено департамент, який займається виключно питаннями катувань і нелюдського поводження. Я знаю його керівника – Юрія Білоусова – який донедавна очолював Громадський центр з прав людини.
- Але народ бентежить, коли силовики починають штурмувати музей, арештовують картини…
- Треба розуміти, що це робила не поліція, а ДБР – це абсолютно інший державний орган. Але тим не менше, це типова політизована справа. В Україні такі справи були і будуть завжди, як і у всіх країнах. Треба це сприймати як звичайну практику будь-якої країни. Якщо хтось наводить як приклад Лауру Кевеші в Румунії, то посадки топ-посадовців сталися після того, як Кевеші знайшла спільну мову з президентом країни. І ті посадки стосувалися саме його політичних опонентів.
- Повертаючись до питання поліції. Статистика показує, що рейтинг поліції падає.
- Є дані соціологів, що люди, які не стикалися з поліцією у своєму житті, менше їй довірять, ніж ті, хто стикався. Те ж саме з судовою владою. Це свідчить, що існують певні упередження.
Коли створили нову патрульну поліцію, соціологи розділяли патрульних і умовну "стару міліцію". Рівень до старих правоохоронців був близько 50-60%, а до патрульних ледь не 80%. Абсолютно очікуваним було падіння довіри до 50-60%. Бо до нової патрульної поліції були занадто високі очікування. Я можу порівняти це, ніби стосунки молодих людей. Партнер ідеалізується, відносини романтизуються, паморочиться в голові від цього всього. Так само й тут трапилося. Опитування показують впродовж років одні й ті самі цифри. Їх невелике зростання і падіння багато в чому залежать від резонансних випадків.
У законі про Національну поліцію написано, що ефективність роботи поліції визначається за рівнем довіри населення. Методологію визначення цього рівня довіри Кабмін затвердив лише минулого року. Із позитивного – опитування полягає не лише в одній відповіді на питання "чи довіряєте ви національній поліції"? Це опитування набагато більш структуроване, має проводитися диференційовано в різних регіонах і містить базу запитань, які нібито не стосуються поліції. Одне з таких питань – "наскільки ви відчуваєте себе захищеним у житті?". Це показує, наскільки людина почуває себе у безпеці, коли увечері йде сама по вулиці, заходить у темне місце. Але при цьому, там прописано так, що замір можуть зробити "кишенькові" соціологічні компанії, які покажуть "правильні" цифри. Тож ми чекаємо, коли буде проведене це опитування, аби подивитися на його результати і управлінські рішення, які будуть прийняті за його підсумками.
