У четвер, 27 жовтня, російський диктатор Путін вчергове виголосив промову на так званому дискусійному клубу "Валдай". У своєму виступі він, серед іншого, звинуватив Захід, який буцімто "все звалює" на Кремль та повторив раніше відомі наративи про "допомогу Донбасу", "Україна і Росія – єдиний народ" і Україну як "штучну державу". В основних акцентах спічу кремлівського карлика "Апостроф" попросив розібратися директора Інституту світової політики Євгена Магду.
По-перше, Путін перестав бути цікавий. Як на мене, він просто відпрацьовує номер. По-друге, як і раніше, диктатор з одного боку критикує Захід, а з іншого подає різноманітні сигнали про те, як йому хочеться з ним вести переговори. По-третє, відбулась явна вульгаризація його мови – як для президента ядерної держави, що говорить про її велич – виглядає щонайменше дивно. Я розумію, що зараз у всьому світі "кенселять" (відміняють - "Апостроф") російську культуру, але коли цим займається російський президент – світ реагуватиме відповідно.
Було б наївно вважати, що зміниться позиція Путіна щодо України. Ми можемо розглядати певні речі стосовно інформованості або неінформованості диктатора, але те, що він оголосив мобілізацію, не зумівши обмежитись "СВО" - показовий факт, або як казав Вінні Пух, "це жу-жу не просто так", у Кремля спостерігаються суттєві проблеми.
Яку картину світу показав Путін? Питання, на яке кожен повинен відповісти для себе сам, але я не побачив у нього чіткої позитивної картини світу – російський президент намагається відгавкуватись, а не творити якийсь позитивний контент. Орієнтація самого виступу на зовнішню аудиторію обумовлена статусом самого Валдайського клубу. Дивно, що там не було деяких завсідників на зразок багатьом відомого Михайла Погребінського (проросійський політолог з України, близький до Віктора Медведчука - "Апостроф"), який часто із захватом слухав промови Путіна.
Читайте: Путін створює комплекс жертви, він загорівся новою ідеєю - політичний психолог
Згадка про "єдиний економічний простір від Лісабона до Владивостоку" – це досить промовиста публічна пропозиція Заходу відмовитись від санкцій, які накладені на Росію. Стосовно ж країн не-Заходу, яким Росія тепер приділяє максимум уваги – то тут варто нагадати, що Путін вже давно сказав, що "після смерті Ганді ні з ким і поговорити", тому тут нічого дивного немає. Насправді я вважаю, що Путіна явно надихнуло повідомлення китайського МЗС про те, що вони згодні далі працювати з Росією, але це нагадує так собі "попередні пестощі" з боку китайського дракона до російського ведмедя - невідомо, наскільки продуктивним буде спарювання, але дракон точно залишиться більш задоволеним, ніж ведмідь.
З одного боку, міф про всемогутність Росії сильно перебільшений. З іншого боку, нерозуміння Росії того, що відбувається в Україні, найбільшому європейському сусіді агресора та найбільшій пострадянській державі після Росії, свідчить і про нерозуміння ситуації у світі так само. Росія живе на старих міфах, але в умовах власної стрімкої деміфологізації – згадати хоча б "другу армію світу". Російське суспільство перебуває в дуже жорсткій інформаційній ізоляції, і сотні тисяч, які втекли від мобілізації – по-своєму найрозумніші, і це втрата, з якою їх суспільству жити далі.
Це все свідчення того, що Росія деградує. Тут дозволю собі застосувати такий термін як "самогеноцид", або самознищення. Бо одна справа, коли радянська влада виштовхувала сотні і тисячі інтелігентів, а зовсім інше – коли Росія виштовхнула сотні тисяч чоловіків репродуктивного віку. Виникає питання - а з якими козирями Путін сідає за стіл з товаришем Сі?
