Зі зниженням доходів Росії від енергетики за останні роки "Роснафта" агресивно зміцнює свої позиції. Нафтовий гігант сподівається використати свій вплив, щоб змінити розклад сил в енергетичному секторі, покінчивши з монополією на експорт природного газу свого конкурента – "Газпрому". Зростаючий вплив "Роснафти" дозволив її голові Ігорю Сєчину вийти за рамки енергетичної політики, почавши конфлікт з особистими суперниками, що може викликати реакцію президента Росії Володимира Путіна. Але якщо Путін вирішить зняти Сєчина, наслідки вийдуть далеко за межі енергетичного сектора РФ, набувши зовсім інших масштабів. Про це йдеться у звіті приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, який є в розпорядженні "Апострофа"
Коли президент Росії Володимир Путін почав консолідувати владу на початку-в середині 2000-х років, він також зміцнив енергетичний сектор своєї країни. Путін курирував створення двох великих енергетичних компаній – "Роснафти" і "Газпрому", а також декількох регіональних фірм. З моменту їх появи "Роснафта" й "Газпром" були найціннішими активами Кремля, чиї доходи покривали близько половини держбюджету Росії і становили 25% ВВП країни в роки високих цін на паливо.
Роснафта і Газпром залишаються стратегічними активами Росії, навіть коли їх дохід знизився після падіння цін на нафту в середині 2014 року. Але скорочення прибутку змусило кремлівські еліти змагатися за те, щоб отримати найбільший шматок пирога. І найагресивнішим конкурентом стала "Роснафта" під керівництвом амбітного менеджера Ігоря Сєчина. "Роснафта" всіляко намагалася випередити свого суперника "Газпром", щоб зміцнити свій вплив в енергетичному секторі та в цілому в Росії.
Розквіт "Роснафти"
"Газпром" довгий час був улюбленим енергетичним партнером Кремля, зберігаючи монополію на російський експорт природного газу. Панівне становище "Газпрому" на ринку експорту газу стало корисним інструментом Москви у відносинах з колишніми радянськими республіками, а також з Європою і Туреччиною. Але зниження світових цін на газ, а також низка проектів з диверсифікації енергетичних поставок в Європі, Євразії та на Близькому Сході обмежили здатність "Газпрому" впливати на стан справ у цих регіонах, що, в свою чергу, послабило позиції Кремля.
І "Роснафта" скористалася ситуацією. Тепер, коли її суперник слабший, компанія починає захоплювати нові активи. У жовтні 2016 року "Роснафта" закрила операцію з купівлі шостої за величиною нафтової компанії країни "Башнафти", навіть після того, як Путін публічно застеріг від цього. "Роснафта" перемогла, зрештою, погодившись дозволити Кремлю приватизувати більшу частину активів компанії в обмін на дозвіл на покупку "Башнафти".
"Роснафта" швидко розвивала своє суперництво з "Газпромом". У червні вона замінила двох членів ради директорів, лояльних до "Газпрому", людьми, обраними з нових акціонерів. І тепер нафтова компанія, яка більше не зацікавлена в тому, щоб залишатися в своїй власній енергетичній зоні, поклала око на сектор природного газу, де так довго верховодив "Газпром". "Роснафта" наростила видобуток газу з 2 млрд куб. м в 2012 році до 67 млрд куб. м в 2016 році, а до 2020 року він досягне 100 млрд куб. м. Це поки ще менше чверті обсягів видобутку "Газпрому", але набагато більше тієї частки в секторі газовидобування, якою "Газпром" готовий поділитися. Крім того, "Роснафта" пропонує більш гнучкі механізми ціноутворення на газ для переманювання клієнтів свого конкурента в Росії й за кордоном, що потріпало нерви "Газпрому" і змусило його наслідувати цей приклад.
Сила трубопроводів і політичні важелі
Стратегія ж "Роснафти" полягає в тому, щоб використовувати свій зростаючий статус для зміцнення політичних позицій. Компанія все активніше співпрацює із зарубіжними країнами, такими як Єгипет, Лівія, Індія, Венесуела, Німеччина, Сирія і Китай. Ці відносини збігаються з інтересами Кремля. Поки незрозуміло, чи діє "Роснафта" на прохання Кремля або так вдало склалися обставини, але, як би там не було, дії "Роснафти" зараз істотно збігаються із зовнішньополітичними цілями Москви, що дає першій політичні важелі впливу.
Одна з основних цілей "Роснафти" – переконати Кремль покласти край монополії "Газпрому" на експорт природного газу трубопроводами. Та, на чолі з Сєчиним, компанія домагається певного прогресу. На початку серпня російські ЗМІ повідомили, що "Роснафта" провела закриті зустрічі з комісією Радбезу Росії з безпеки в економічному та соціальному середовищі. Комісія рекомендувала лібералізувати експорт газу, а Федеральна антимонопольна служба Росії припустила, що така лібералізація може відбутися вже в 2018 році, хоча Міненерго натякнуло на 2020 рік.
Поетапна лібералізація експорту газу була б вкрай вигідна для "Роснафти", дозволивши їй спочатку зосередитися на експорті трубопроводами, що йдуть в Азію. Зараз "Газпром" твердий у своєму прагненні стати єдиною компанією, яка буде використовувати трубопровід "Сила Сибіру", що будується, для поставок блакитного палива в Китай. Проте Пекін розраховує виграти від конкуренції між російськими енергетичними гігантами. Останніми місяцями "Роснафта" уклала низку угод з китайськими компаніями в галузі природного газу і сподівається на остаточний крок до лібералізації в регіоні, який відкриє двері для повної лібералізації в усіх регіонах. Зростаюча конкуренція принесе користь китайцям, європейцям і туркам.
Сєчин переходить на особистості
Низка фінансових і політичних успіхів "Роснафти" зміцнила самовпевненість її керівника. Тепер Сєчин, який підтримує багаторічні відносини з російськими політичними важковаговиками і має потужний союз з ФСБ, використовує свій зростаючий вплив, щоб взяти на приціл своїх ворогів. У листопаді 2016 року міністр економіки Росії Олексій Улюкаєв був затриманий за звинуваченням у хабарництві і вимаганні – можливо, найгучніший арешт в пострадянській Росії. Улюкаєв належав до великого табору прихильників Путіна, які багато років боролися з Сєчиним і "Роснафтою". На суді Улюкаєв стверджував, що його підставили Сєчин і ФСБ (позиція Путіна щодо затримання його прихильника, ймовірно, зрежисована Сєчиним, – незрозуміла).
Нещодавно Сєчин вплутався в політичну битву з іншим соратником Путіна, главою Чечні Рамзаном Кадировим, який звинуватив "Роснафту" у зриві зобов'язань щодо будівництва заводу в Чечні. "Роснафта" відкидає звинувачення, заявляючи, що проводить технічні дослідження. Але конфлікт виявляє більш глибоке протистояння між "Роснафтою" і Чечнею, яка давно вимагала від Роснафти передати свої активи в Чечні уряду республіки через відсутність інвестицій. Тим часом соратники Сєчина у ФСБ борються за більш впливове положення в силах безпеки республіки.
Сєчин змішав бізнес з особистою помстою ще на одній арені, подавши в суд на колишнього власника "Башнафти" – інвестиційну компанію АФК "Система" за нібито завдання збитку "Башнафті". У серпні суд зобов'язав АФК "Система" виплатити "Роснафті" близько 2,3 млрд доларів за зняття активів у "Башнафти" під час її реорганізації.
"Нафтовий цар" зайшов надто далеко?
Стрімке розширення впливу "Роснафти" і низка політичних перемог Сєчина піднімають питання про те, чи не взяв Сєчин на себе непосильне завдання. Враховуючи значну частку "Роснафти" в енергетичному секторі Росії та численні зв'язки Сєчина в ФСБ і з олігархами, "нафтовий цар", можливо, є другою за величиною особою в Росії після Путіна. А з різних причин – від економічної стагнації до політичної боротьби і соціальних проблем – Путін відчуває все більшу загрозу для себе з боку різних груп всередині Росії. Зі своїми амбіціями, заради яких він готовий піти на багато чого, Сєчин стає одним з головних двигунів, що стоять за цими групами.
Путін вже показав, що він готовий прибирати значущих представників кремлівської еліти, навіть тих, хто, як Сєчін, був на його боці протягом десятиліть. Однак, з його могутніми союзниками і широким впливом, Сєчин – це той "силоварх" (суміш силовика і олігарха, - "Апостроф"), який може виявитися занадто великим, щоб впасти. Його падіння озветься далеко за межами "Роснафти" і його особистих зв'язків, загрожуючи стабільності Росії в цілому.
Але, згідно з повідомленнями російських ЗМІ та спостерігачів, Путін будує навколо себе стіну підтримки із впливових прихильників, серед них – Кадиров, голова Ростеху Сергій Чемезов, помічник президента Владислав Сурков, прем'єр-міністр Дмитро Медведєв, спікер Держдуми В'ячеслав Володін, фінансист Юрій Ковальчук та інші. Хоча більшості його соратників не вистачає потужних активів, які є у Сєчіна, вони все ж дають Путіну додаткові можливості. Наприклад, російський президент міг би зміцнити послаблений "Газпром", поставивши на чолі нього політично сильного Медведєва. І він вже розвиває новостворену Національну гвардію, яка підпорядковується безпосередньо Путіну і яка в кінцевому підсумку може стати противагою ФСБ.
У цілому, Сєчин і "Роснафта" – це частина більшої боротьби за владу всередині Кремля. Росія все більш і більш нестабільна, і тому Путіну все частіше загрожує небезпека опинитися віч-на-віч з реальним політичним супротивником, який може загрожувати його правлінню. Для російського президента повзуче поширення впливу Сєчина і протистояння між "Газпромом" і "Роснафтою" цілком можуть стати провісниками політичних загроз.
