Український фотокореспондент, кавалер ордена «За заслуги» II та III ступенів Єфрем Лукацький поділився, як та чому його розчарував конкурс World Press Photo. Дорікнув за постановку та емоційну маніпуляцію.
Про це він пише у Facebook.
"Сорок років тому я почав збирати каталоги World Press Photo. Для мене це було щось більше, ніж просто фотографія — це були фрагменти історії, зафіксовані очима найсміливіших", - ділиться Лукацький.
Він згадує, як мріяв потрапити на виставку WPP, надихався іменами переможців, які знімали під кулями, у зонах катастроф та під час революцій, коли навіть найменша фальш чи постановка означала дискваліфікацію.
"Це була справжня документалістика — чесна, жорстка, важлива. Та щось змінилося. І змінилося кардинально, - зізнається фотограф: - Я дивлюсь на переможців останніх років і не впізнаю конкурсу, який колись надихав мене на професію. Це — найкращі кадри року? Де ризик? Де мужність? Де правда?".
На його думку, тепер усе простіше: "Можна не бути на передовій. Можна поставити кадр, додати текст, створити потрібний наратив. І перемогти. Photoshop, кольорові фільтри, драматичні ефекти — усе дозволено. «Я так бачу», — кажуть автори. Але це вже не документальне фото. Не те, у що ми вірили".
Він зауважує, що навіть повномасштабна війна в Україні не стала центральною темою для конкурсу.
"Скажете, не було гідних робіт? Як фоторедактор, я бачу їх щодня. Вони болять. Вони правдиві. Вони сильні. Але їх не обирають. У 2023 році, в номінантах, з України було лише кілька кадрів. Один — про затоплений Херсон. Слабкий. Ми бачили потужніші. Інший — вже й не згадаю. (пробач автор) Хоча були фото з Бахмута, де кожен кадр — як крик, але тільки не для конкурсу", - розповідає Лукацький.
Він згадує про цьогорічне переможне фото: "Цього року знову перемагає фото з Гази. Так, трагедія. Але знову — постановка. Вже вдруге поспіль. І знову — без справжньої драми, без ризику. Перемагають не репортажі, а картинки. Не документ, а стиль. Не факт, а емоційна маніпуляція".
Водночас уже три роки поспіль немає жодного знімка, що показував би українського воїна, який захищає свій дім:
"Перше фото — і те не українець, а поранений «солдат ДНР» у стабпункті Бахмута. І знову — постановка… Це виглядає як фальш. І ця фальш підкріплює небезпечну ідею: що в Україні — громадянська війна. Але це не так. Немає солдатів «ДНР». Є російська армія. Є окупація. Друге фото — дівчинка на ліжку. І знову — як зйомка для брошури. Постановка. І це — вибір з-поміж сотень реальних, болючих, справжніх знімків?".
Фотокореспондент згадує, що бачив кадри для того World Press Photo, яке він колись любив: "Яке зробило мене тим, ким я є. Але не для цього — кастрованого, постановочного, підлаштованого конкурсу, що називає себе головною платформою документальної фотографії".
Нагадаємо, раніше "Апостроф" писав, як журі World Press Photo потрапило в скандал. Тоді вони визнали найкращими фото 6-річної української дівчинки Ангеліни, зроблене німецьким фотографом Флоріаном Бахмайером, та пораненого російського окупанта, яке зробила німецька фотографиня Нанна Хайтманн, що працює на The New York Times і живе у Москві.
Опісля міжнародне журі конкурсу World Press Photo вибачилося за об’єднання двох робіт-переможців в одну візуальну пару. Це рішення викликало значний резонанс, оскільки могло створити хибне враження про рівнозначність представлених історій.
