Оголошення амністії для тих бойовиків, які не вчинювали злочинів проти людяності, в середині 1990-их років серйозно допомогло Хорватії реінтегрувати захоплені території, і може також допомогти Україні.
Про це "Апострофу" розповів колишній посол України в Хорватії Олександр Левченко.
У той же час, він зазначив, що пункту про прощення або амністії не було в Ердутьских угодах, підписаних Хорватією і місцевими сербами. В іншому ж той договір має багато спільного з Мінськими угодами.
"Хорватські експерти, які займалися реінтеграцією (а Хорватія має єдиний такий успішний кейс), зазначили, що Мінські угоди мають багато спільних моментів з Ердутськими, і їх можна розглядати як мирний план для реінтеграції тимчасово окупованих територій. Так, хорватська сторона користувалася Ердутською угодою від 12 листопада 1995 року, яку потім підтвердила резолюція Ради безпеки ООН у січні 1996-го. У них не було передбачено, наприклад, питання прощення або амністії. Це було окреме зобов’язання Республіки Хорватія. Ще до підписання угод в Ердуті держава вже провела дві хвилі амністії і зобов’язувалася провести ще одну загальну амністію. Загреб наполягав, що це показує дієвість уряду й те, що він може прощати тих, хто не скоїв злочинів проти людства й людяності, звісно. Як в хорватському випадку, так і в нашому, такі особи не можуть підлягати звільненню від відповідальності, оскільки це суперечило б міжнародним зобов’язанням обох держав відповідно до міжнародного права", - пояснює дипломат.
Крім того, амністія є важливим способом не тільки мирно реінтегрувати окуповані території після закінчення бойових дій, а й наблизити їх кінець через внесення розбрату в ряди бойовиків.
"Вважалося, що кожен сепаратист розмірковує про своє майбутнє, думає про те, що буде за рік, два чи п’ять. Оскільки багато з них є місцевими, то їм не дуже хотілося кудись їхати, тож питання було в тому, в якому статусі вони там лишаються. Якщо в людини, яка хоч і перебуває по інший бік лінії фронту зі зброєю в руках, але не є воєнним злочинцем, є гарантія безпеки на майбутнє, вона має мотивацію й надалі не скоювати злочинів. Якщо ж хтось має елементи кримінального переслідування, то робота ведеться за кожним конкретним випадком. Тож для хорватської сторони питання амністії не було великою проблемою. Були тактичні дискусії в суспільстві й парламенті, але загалом політичне керівництво ухвалило для себе рішення, що плюсів набагато більше, ніж мінусів. Тим більше що інститут амністії придумали не вчора – він існує століттями, і це, вони вважають, допомогло в реінтеграційних процесах", - підкреслює Левченко.
Детальніше про хорватський досвід вирішення проблем окупованих територій читайте в матеріалі "Апострофа": Є реальний сценарій повернення Донбасу - дипломат про кілька кроків і умов.
