Через кілька тижнів після сенсаційної заяви вчених, що мегаліт походить із Шотландії, дослідники зробили несподіване відкриття. Відповідно до їхнього нового дослідження шеститонний вівтарний камінь не походить з Оркнейських островів.
Нове дослідження опубліковано в Journal of Archaeological Science.
Таємниця вівтаря Стоунхенджа знову у всіх на устах лише через кілька тижнів після того, як геологи сенсаційно виявили, що величезну неолітичну скелю було перенесено на сотні миль до Вілтшира з самої півночі Шотландії.
Це відкриття, яке вчені назвали "приголомшливим", остаточно встановило, що шеститонний мегаліт не був привезений з Уельсу, як вважалося довгий час, а походить із покладів пісковику в районі, що охоплює Оркнейські та Шетландські острови та прибережну смугу на північному сході материкової частини Шотландії.
Багато експертів припустили, що найімовірнішим місцем походження були Оркнейські острови, виходячи з багатої неолітичної культури островів і традицій будівництва пам'яток.
Але окреме наукове дослідження тепер виявило, що Оркнейські острови насправді не є джерелом вівтарного каменю, а це означає, що полювання на місце його походження триває.
Вівтарний камінь лежить пласко і похований під двома впалими каменями сарсену, і його ледь видно відвідувачам.
Це дослідження проводилося окремо від дослідження групи вчених, очолюваної Австралією, але за участю тих самих вчених, воно вивчало хімічний і мінералогічний склад каменів у двох великих кам’яних колах Оркнейських островів – Камені Стеннесса та Кільці Бродгара – польових зразках гірських відкладень на Оркнейських островах.
Коли їхні ключові маркери, виявлені на портативному рентгенівському знімку, порівняли з маркерами вівтарного каменю, вони виявилися разюче різними, що призвело авторів до висновку, що Оркнейські острови не могли бути джерелом.
Провідний автор звіту Річард Бевінс, почесний професор географії та наук про Землю в Університеті Аберіствіта, сказав, що Оркнейські острови здавалися "очевидним місцем для пошуку".
Існує велика кількість доказів зв’язку між Оркнейськими островами та Стоунхенджем приблизно в 3000 році до н.е.
"Кожен сказав би: "Давайте спочатку спробуємо на Оркнейських островах. Це будуть Оркнейські острови", — погодився з ним співавтор доктор Роб Іксер, почесний старший науковий співробітник Університетського коледжу Лондона, який, як і Бевінс, брав участь у першрму дослідженні. Він додав: "Життя було б набагато простішим, якби воно виявилося схожим на каміння Бродгара. Чим більше ми дізнаємося про Стоунхендж, тим дивнішим він стає".
Як вважає Бевінс, виключення Оркнейських островів настільки швидко може допомогти звузити пошук в інших районах старого червоного пісковику.
"Одного дня буде ідентифіковано конкретне джерело валуна. Оркадський басейн [район старого червоного пісковику, з якого походить вівтарний камінь] — досить велика територія, тому я б не сказав, що його швидко знайдуть. Що я б сказав, це досяжно", - додав Бевінс.
Елісон Шерідан, колишній головний куратор доісторії в Національних музеях Шотландії (NMS), яка не брала участі в дослідженні, сказала, що нові відкриття є "інтригуючим додатковим поворотом історії". Вона додала: "Як і з багатьма речами в Стоунхенджі, нічого не буває однозначним".
Нагадаємо, у графстві Вілтшир, що на півдні Англії, неподалік від відомого Стоунхенджа, можна побачити вражаючу його альтернативу - стоячі камені Ейвбері утворюють найбільший у світі мегалітичний комплекс.
