Учора в Москві вистрибнув з вікна свого будинку на Хорошівському шосе Віктор Смагін - один із головних свідків катастрофи століття - вибуху реактора на Чорнобильській АЕС.
Про це повідомляють росЗМІ.
Читайте також: Річниця аварії на ЧАЕС: історичні кадри та головні факти про одну з найжахливіших катастроф
Зазначається, що бездиханне тіло 75-річного Віктора Смагіна було виявлено перехожими на вулиці під вікнами багатоповерхівки. Очевидці викликали поліцію та лікарів "швидкої допомоги", яка констатувала смерть.
На столі в лоджії колишнього ліквідатора було виявлено передсмертну записку з останніми переживаннями чоловіка та проханням про прощення. За кілька днів до трагедії пенсіонер повідомив дружину про те, що він намацав ще кілька пухлин. Увечері 22 жовтня жінка пообіцяла, що вони разом сходять на обстеження та дізнаються точний діагноз. Після розмови Віктор Григорович у пригніченому стані подався спати до своєї кімнати. Вранці 23 жовтня дружина встала з ліжка, перевірила, чи не світиться світло в кімнаті чоловіка, і пішла на кухню готувати сніданок. Потім пенсіонерка пішла до кімнати чоловіка та побачила, що його немає.
Віктор Смагін був начальником зміни на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС, який злетів у повітря 26 квітня 1986 року. Тієї доби його врятував лише робочий розклад: Смагін мав заступити на зміну вранці, а вибух стався о 1:30 ночі.
Інженер все одно примчав на станцію, беручи найактивнішу участь у ліквідації наслідків аварії, через що отримав променеву хворобу.
"Пожежники, які прибули до станції, гасили будівлю тільки зовні – всередину їх не пускали. Хлопці були молоді, одразу кинулися у пекло – розгорнули сходи та полізли прямо на дах будівлі реактора. Вони схопили смертельну дозу радіації, доки долізли до кінця пожежних сходів.
Звичайно, це було порушення, рятувальники мали спочатку дочекатися дозволу начальника зміни станції.
Усередині будівель із вогнем боровся персонал. Найнебезпечніше місце було у машинному залі, бо пожежа тут – це найстрашніше, що може статися на станції після вибуху реактора. Там дуже багато горючих матеріалів – у кожній турбіні по кілька десятків тонн олії, а у кожному генераторі водень під тиском у чотири атмосфери.
До того ж, якби водень почав горіти, виходячи з генератора через підшипник, він міг легко пошкодити дах. Після такого пошкодження покрівля тут падає максимум через дві хвилини.
Паніки не було, всі просто виконували свою роботу", - розповідав Віктор Смагін.
"Ніхто не злякався і не втік, хоча, звичайно, всі розуміли, чим загрожує перебування поруч із зруйнованим реактором. Багато хто з тих, хто рятував станцію, отримали смертельні дози радіації та згодом померли у лікарні", - згадував він.
"Після аварії практично ніхто не звільнився, хоча було дуже страшно. З п'яти тисяч пішли максимум шість чи сім осіб. І це при тому, що всі були професіоналами і чудово знали, що таке радіація", - наголошував Віктор Смагін.
"Після аварії у всьому, звичайно ж, звинуватили персонал. За офіційною версією працівники вирішили проводити випробування на енергоблоці, незважаючи на те, що реактор знаходився в непридатному для таких робіт стані - на потужності в 200 мегават замість положених 700. Вже потім фізики сказали , що на низькій потужності працювати небезпечно, і потрібно якнайшвидше піднімати потужність реактора, але в той час в жодному документі це записано не було, на потужності в 200 мегават працювали, це вважалося нормальним. Причиною аварії таки стали недоробки у конструкції реактора. Причому про ці дефекти експлуатаційники не раз говорили, та й нагорі теж усі знали, але заплющували очі", - зазначав він, додаючи, що планові випробування, які проходили в ніч аварії, під час розслідування назвали експериментом, хоча подібні роботи проходили в Чорнобилі вже вчетверте, або вп'яте.
