Про фінансові підсумки 2018 року і прогнози на 2019 рік "Апострофу" розповів економічний експерт БОРИС КУШНІРУК.
- Підбиваючи економічні підсумки цього року, що варто виділити в найпершу чергу?
- 2018 рік був передвиборчим і це накладало певні обмеження щодо можливості якихось певних радикальних кроків з реформування. Також слід зазначити, що ми зробили доволі суттєві кроки з реформування країни, пов’язані в першу чергу з великим законом "Про приватизацію", де малі і середні підприємства продаються через систему електронних торгів та відкрите залучення інвесторів. Їх може будь-хто купити і з особливою процедурою приватизації. Хоча ми певною мірою дотримались нормалізації статей закону, але сам по собі він доволі прогресивний, і його позитивно зустріли експерти Європейського Союзу.
Якщо ми говоримо про продовження медичної реформи, то процес іде досить позитивно, навіть з точки зору того ж укладання угод зі своїм терапевтом, педіатром, сімейним лікарем. Далі уже є чітка залежність між тим, скільки і кого обслуговує лікар, та тими грошима, які він отримує. Це перший крок, а наступний уже пов'язаний з реформуванням невідкладної допомоги. Вже починають виділяти кошти на здійснення аналізів тощо. Буде також принцип, коли не просто дають якійсь лікарні гроші і не відомо як вона їх витратить, а дають чітко під надану кількість послуг і в залежності від того, скільки і яких надано послуг - ці заклади отримуватимуть ці кошти.
Процес бюджетної децентралізації продовжується і він дуже позитивний з точки зору динаміки. Кошти до місцевих бюджетів надходять в більших обсягах, ніж до центральних - це дозволяє значно більше реалізовувати розвиток кожного окремого населеного пункту.
Можна сказати, що попри все, значна частина реформ рухається. На жаль, не все було дороблене. В першу чергу, мене дуже засмучує те, що ми так і не запустили земельну реформу, продовживши мораторій. Крім того, ми не ухвалили закон "Про податок на виведений капітал". Таким чином, доволі корупційний в Україні податок на прибуток залишатиметься, і це не тільки питання прямого тиску на бізнес, а ще й додаткові проблеми, пов’язані з його адмініструванням. Тому це не є позитивним і можна назвати одним із недоліків.
Щодо загальних показників, то ми рік завершуємо фактично зі значно кращими показниками за курсом національної валюти. В середньому на рік було закладено 29,2 гривень, а зараз, очевидно, що ми не будемо мати навіть 28 гривень. Це досить позитивно з точки зору стабільності, хоча слід зазначити, що це створює додаткові проблеми, бо доходи в бюджет від митниці об’єктивно зменшуються, так як значна частина надходжень залежить від курсу гривні до іноземних валют. Також не започатковано кардинальних реформ в митній системі, а там необхідно говорити тільки про кардинальні реформи - просто заміною керівників там нічого не вдієш. Потрібно повністю міняти підходи щодо функціювання. Ще рік тому я говорив про те, що необхідно зробити. На жаль, за цей рік нічого не було зроблено.
- Заробітчан, кількість яких продовжує зростати, часто за останні роки часто називають найбільшими інвесторами української економіки. Чи дійсно це так та чи буде така тенденція і в наступному році?
- Певною мірою це справедливо, адже у нас прямі інвестиції менші, ніж ті кошти, які перераховують заробітчани. Чи залишатимуться вони в таких же обсягах? Це під питанням, оскільки значною мірою залежить від економічної ситуації в країнах Євросоюзу. В принципі, всі усвідомлюють, що якщо не в наступному, то 2020-2021 роках може бути нова хвиля економічної кризи, пов’язана зі зміною технологічного устрою - це само по собі дуже суттєво впливатиме на ситуацію в європейських країнах і відповідно на доходи заробітчан. Тому при погіршенні ситуації, відповідно буде погіршення доходів наших заробітчан.
Це об’єктивна реальність, тому в 2020 році більш висока вірогідність кризи. Але і в 2019 році її виключати не можна, адже це не передбачуваний процес, який красивим терміном називається - "Чорний лебідь". Це подія, яка може з’явитися абсолютно несподівано і мати суттєвий вплив. Навіть від якогось природного катаклізму, наприклад, сильний землетрус в Азії свого часу призвів до сильної кризи, яка потім пішла по всьому світу. Точно таким же чином може відбутися і в 2019 році, коли ще щось не буде пов'язане з економічною ситуацією, але на це впливатимуть якісь конкретні проблеми, війна, природні катаклізми. Все це може призвести до вибуху кризи і почати дестабілізувати економічну ситуацію країни.
Борис Кушнірук в студії Апостроф TV
- Що чекає економіку країни в наступному році, враховуючи, що будуть і президентські, і парламентські вибори?
- Дуже багато означатиме, хто переможе на президентських виборах. На жаль, ми усвідомлюємо, що фактично опір іде зараз між двома опозиціями. Це продовження реформ, які значною мірою, може не послідовні і не дуже популярні, але їх потрібно проводити заради України. Часто-густо це досить непопулярні реформи, які важко сприймаються населенням і популяристичною опозицією, яка обіцяє знизити тарифи удвічі, а хтось пропонує і в чотири рази знизити на газ.
Так, давайте оголосимо дефолт і просто не будемо платити за зовнішніми боргами, виходячи з того, що всі після цього мають впасти і проситися, щоб хтось після цього захотів з нами співпрацювати. Це доволі суттєві ризики для України і перемога популістів несе неминучі загрози дестабілізації економічної ситуації країни, довіри всіх інвесторів, які складатимуться в сукупність факторів, які створюватимуть величезні проблеми для країни.
Я вважаю, що такі ризики характерні для 2020 року. Там може на скластись декілька моментів. По-перше, ми можемо втратити доходи від транзиту газу, якщо буде запущено "Північний потік-2". А крім того, цілком ймовірно, що у цей момент може початися нова хвиля виборної кризи і впадуть ціни на сировинні товари - це падіння не тільки на нафту, а й на наші експортні продукти. В такому разі, якщо складуться падіння доходів в одному місці та іншому, штучне оголошення дефолту, штучне загострення економічної ситуації - це все викличе паніку і непередбачувану ситуацію з курсом валюти. Адже враховуючи те, що ми досі дуже залежимо від сировини, фактично у нас є два фактори, які визначають стабільність розвитку.
По-перше, це ціни на сировину. По-друге, довіра населенню і бізнесу до передбачуваності ситуації. Якщо вони не довірятимуть, то вже виникне фактор самостворюючого негативу. Тобто негативні очікування породжуватимуть ще більший негатив.
Тому 2019 рік буде доволі визначальним. З одного боку, до середини року буде певна траєкторія, яка вже закладена - це 2,5-3 % річних зростання ВВП. Але перемога популізму неминуче призведе до того, що бізнес і населення очікуватимуть зростання негараздів, які матимуть неймовірно негативні наслідки. Якщо не в 2019 році, то в 2020 році це неминуче.
- Якщо говорити про настрій інвесторів в наступному році? Наскільки достовірно, що Україна стане інвестиційно привабливою?
- А тут ситуація така: якщо здійснюватимуться кроки, які популісти роблять зараз, то в цьому разі очевидно, що жоден інвестор не вкладатиме сюди кошти. Щонайменше потрібно почекати, щоб потім побачити, до яких наслідків приведуть їхні заяви. Для мене очевидно, що наслідки будуть негативними. Тому як за таких умов і внутрішньому, і зовнішньому інвестору вкладати кошти в нове придбання чи розвиток виробництва? Для мене це було б великою проблемою.
Хто себе більш-менш спокійно почуватиме у 2019 році, так це аграрії і металурги. Вони фактично не залежать від того, що відбувається в країні. Їх цікавить лише один фактор - ціни на сировинному ринку. Якщо ціни лишатимуться такими ж, то вони почуватимуть себе нормально. А експортна ціна їхньої продукції не залежить від того, що відбувається в країні - вона залежить від кон’юнктури на світових ринках. Тут можуть суттєво скоротитися витрати у доларовому еквіваленті, але доходи вони отримуватимуть з експорту, які можуть бути суттєвими.
Очевидно, що як не в 2019, то в 2020 році це точно призведе до проблем, якщо впадуть ціни на сировинному ринку. Це об’єктивно відбудеться - питання лише щодо прогнозу і часу. Одні експерти вважають, що це відбудеться у 2019 році, інші - що у 2020 році, а є й ті, хто вважає, що це відбудеться в 2021 році. Але всі усвідомлюють, що це неминуче. В піковий момент накопичення всіх негативних проблем може вдарити по національній економіці, створивши надзвичайне соціальне напруження і політично-економічну дестабілізацію. Причому потрібно розуміти, що навіть якщо переможе діючий президент і реформи продовжуватимуться, то в цьому разі всі ті ризики, які зараз є, залишатимуться, але внутрішня політика буде більш відповідальною і з усвідомленням всіх проблем та ризиків, через які нам треба пройти.
- Що стосується курсу гривні, за вашим прогнозом вона буде за тим курсом, що закладено в бюджеті?
- Якщо ми прибираємо зовнішні фактори, я кажу про падіння цін на сировину, то курс неминуче теж валиться. Тут буде наступна логіка. Імпорт, фактично, залишається в існуючих обсягах, а експорт стрімко впаде. Відповідно буде ситуація, коли курс гривні може обвалитися. Це об’єктивна реальність, на яку треба звертати увагу. Але якщо ми зараз прибираємо припущення, що криза буде в 2019 році, то в цьому випадку на курс можуть вплинути лише дії тих, хто опиниться при владі. Якщо це будуть популісти і буде здійснено два кроки, про які оголошують (проголошення дефолту і зниження тарифів на газ), то в цьому випадку паніка неминуча і курс може суттєво впасти вже всередині осені - це вже буде результат бездіяльності і неграмотності тих людей, які опиняться при владі в цей момент.
- Чи будемо ми в наступному році стикатися з тими ж проблемами, як цього року, коли декілька міст були не готові до опалювального сезону? І чи вистачить закладених 55 млрд гривень на субсидії?
- Тут потрібно розуміти, що коли декілька сотень населених пунктів, де централізована система постачання, працюють і все добре, а в 1-2% виникли проблеми - це проблеми у цих населених пунктах, а не самої системи. Це проблема того, що в цих містах безвідповідальне ставлення міської влади.
Наприклад, Сміла. Там проблема була пов’язана з тим, що ще раніше в місто була заведене компанія, яка займалася теплопостачанням і не розраховувалася за газ. Я зараз не лізу в те, чому і як це продовжувалось декілька років, але знов ж таки - це відповідальність міської влади, а не центральних органів влади. Жодна компанія з теплопостачання для населення не може існувати без відома міської влади. Це не можливо. Тому, скажімо так, скоріше всього проблема не загального характеру.
Борис Кушнірук в студії Апостроф TV
Що стосується субсидій, то тут ситуація наступна - тих коштів, які є, в принципі, повинно вистачити. Навіть якщо їх не вистачатиме, загроза існує не так для населення, як на рівні розрахунків за газ і тепло, на рівні споживачів та постачальників. Можуть зростати борги. Наприклад, підприємство теплоенергії перетне постачання "Нафтогазу", тому, що тільки він має право постачати цей продукт за ціною нижче, чим на ринку.
В принципі, якби ми ще в 2016 році пішли радикальним шляхом, і тоді, коли підвищували ціну на газ, відпустили і сказали "а тепер всі купують і продають там, де хочуть і вже немає зобов’язань "Нафтогазу" продавати цей газ за заниженою ціною", то, найімовірніше, ми б скоріше провели реформи. Крім того, позитив у тому, що з 1 січня починає відбуватися так звана монетизація, тобто гроші будуть видаватись в грошовому еквіваленті і зараховуватись на рахунки в "Ощадбанку" для кожної фізичної особи, яка отримує житлову субсидію. Після того, як вони розраховуються за свої комунальні послуги, то всю різницю, все, що вони зможуть зекономити, вони можуть спрямувати на власні потреби.
Тут є припущення, що цей крок може стимулювати не тільки скорочення споживання, а й, умовно кажучи, саме споживання особливо газу… Бо там є питання, в якій мірі це справді проблема споживання газу, а не того, що деякі перепродують комерційному споживачу дешевий газ, який списують на населення. Я більш ніж переконаний, що на сьогоднішній день це найбільша проблема. Якщо подивитись на систему оплати, розрахунки за житлово-комунальні послуги, то цікаво, що фактично за тепло у нас рівень оплати до початку опалювального сезону складає 92-94 %. Це фактична ситуація, яка була ще до підвищення тарифів. Тобто у нас оплата здійснюється на достатньому рівні. Значною мірою за рахунок субсидій, але оплата є.
А от оплата за газ, на який діє така ж сама субсидія, 7-8 % нижча. У мене є сумніви, що в якійсь мірі це пов’язано з тим, що не саме населення не платить. Доволі цікаво, що навіть в областях ситуації доволі різні і можуть різнитися на 10-15%. Дивно, чому в одних областях немає проблем з оплатою, а в інших є. Найімовірніше, проблема не в цінах на газ та тарифах, а в тому, що в тих областях просто "мутять". Мають можливість не розраховуватись за газ, а спирають все на населення, мовляв, воно не платить.
- Згідно статистики борги населення становлять практично 32 млрд гривень. Чи не будуть вони зростати, враховуючи не дуже райдужні прогнози?
- По-перше, це накопичення боргів за декілька років. Якщо подивитися, то основна маса боргів пов’язана з постачанням газу населенню, причому не в містах, а у районах, селах. І у мене є суттєві сумніви, що це справді реальні борги населення і за цим не стоїть просто те, що Облгази, маючи можливість фактично не надавати інформацію щодо реальних споживачів, здійснюють списання газу. Наскільки це реальні і правдиві цифри - це вже питання. В одній з областей під час перевірки з’ясувалося, що там списання газу йшло на десятки домогосподарств, яких просто не існує. А на них продовжували списувати газ. Зрозуміло, що ці "падлюки" не розраховувались за газ і таким чином за нього можна було не платити. Просто, в умовах, коли "Нафтогаз" майже зобов’язаний постачати газ Облгазам, то така система можлива. А от якби Облгази були зобов’язані спочатку викупити газ, а потім вже постачати, то це суттєво підвищило б рівень оплати.
От коли кажуть, що якісь родини не мають можливості платити, то на сьогодні у нас 7 млн родин, які отримують субсидії. Ймовірно ця цифра завищена. Наприклад, по Києву робили аналіз - є купа людей, що проживають в дорогих хоромах і отримують субсидію. Це виглядає кумедно. Це говорить про те, що ще дуже погано налагоджена система перевірки реального стану в домогосподарстві. Якщо її проводити серйозно, то виявиться, що ситуація не така жахлива, як її інколи малюють. Наприклад, якщо кожна родина отримує більше 50 тисяч гривень, то вона не має права на субсидію. А при цьому, у нас сотні тисяч "євробляхерів", які купували машини і їх ніде не відображали.
Таким чином, я з великою ймовірністю можу стверджувати, що значна частина цих людей ще й отримує субсидії. Тобто коли 7 млн родин має можливість піти і отримати субсидію, а якась родина каже, що не може платити, то що їй заважає піти і оформити субсидію? Що такого відбувається, якщо зараз процедура отримання субсидії фактично заявочна? Людина просто повідомляє про свої офіційні статки, площу житла - все. Що заважає оформити субсидію родинам, якщо їм справді немає чим платити? Щось тоді не клеїться з аргументацією.
З особистого досвіду можу сказати: я чотири роки був головою правління ЖБК і ця ситуація характерна для всіх. Не платять більш заможні, а не бабушки і малозабезпечені. Вони знають, що їм за це нічого не буде, і абсолютно впевнені у тому, що можна не платити роками. Ми в ЖБК (це був 2008 рік) прийняли рішення і підписали угоду з компанією, яка приходить і через верх блокує унітаз. Всіх боржників було попереджено, що якщо вони не укладуть угоду щодо строку погашення боргів, то в цьому разі я їх заблокую і вони своє, вибачте за слово, "гівно" викидатимуть через вікно. Цього було достатньо і в реальності навіть не застосували цей захід. Всі уклали угоди і почали розраховуватись. Необхідно, щоб в будинку був той, хто реально контролює, хто готовий бути жорстким по відношенню до подібних родин.
