«Апостроф» поспілкувався із заступницею міністра економіки України Надією Бігун про збільшення кількості українських товарів на полицях магазинів, аграрну перспективу, появу власних українських брендів у легкій промисловості та розвиток енергетичних проектів в Україні.
- Ще на початку року через блокування кордону ритейлери в Україні постали перед проблемою зміни логістичних маршрутів і попередили про зростання цін. Здавалося б, чому в такому разі не розширити присутність українського виробника на полицях? Чи є достатня кількість якісної української продукції і як політика «Зроблено в Україні» може допомогти вітчизняному виробникові?
- Один із ключових учасників політики «Зроблено в Україні» — це торгові мережі. Адже від того, що продавець поставить на полицю, залежить, що споживач побачить і купить. До слова, коли президент оголосив про кешбек (ця програма на етапі розробки, вона передбачатиме, що покупцям українських товарів повернуть частину сплачених коштів - ред.)., першою таку програму запустила «Аврора». Разом з VISA і Абанком вони запровадили кешбек 5% на товар українського виробництва. Хто був у магазині «Аврора», бачив, що товари українського виробництва є, куди поставити, тобто їх було не так багато, але саме «Аврора» стала драйвером ініціативи і першою включила в свою стратегію розвитку залучення локальних виробників.
Тож, ми зазначаємо, що ця політика, в тому числі через м’який вплив, підштовхує торговців дивитися в бік локальних виробників і прибирати бар’єри. Адже відомо, що у розвиненої мережі є вплив на виробника за рахунок післяоплати та інших вимог. Ми в цій дискусії намагаємося сприяти, щоб українських виробників було більше на полицях. Але розуміємо, що тільки українського на них не буде ніколи, оскільки є сегмент споживачів, який любить певні іноземні бренди. Ритейл все ж таки на споживача орієнтується.
Водночас ритейлу важливо, щоб постачальник був спроможний забезпечити поставки у всіх магазинах. Для малого бізнесу це буває складно. Тож, ми працюємо з ритейлом, пояснюємо, що локальних виробників треба вирощувати. Ми розуміємо, що це певні інвестиції, зусилля, які треба докласти. Цей процес іде, просто він потребує часу й інвестицій.
Якщо ви поговорите з великими продуктовими мережами, наприклад, із «Сільпо», АТБ, «Епіцентром», вони публічно заявляють, що вирощують локальних виробників — десь відступають від правил, заводять його в один-два магазини, відтак виробник отримує обсяги, починає нарощувати виробництво. У перспективі року цей виробник буде спроможний постачати у всі магазини. Процес імпортозаміщення просто не може відбутися в один крок — це досить тривалий процес, але він іде.
- До війни ми мали проблему сировинної економіки, ми були країною, яка мало експортує товари з вищою доданої вартістю. Чи стала війна поштовхом для змін?
- У 1991 році, коли Радянський Союз розвалився, Світовий Банк робив аналіз пострадянських країн. На той момент Україна була найбільш індустріально розвинена. Ми «в спадщину» отримали багато заводів, виробничих потужностей, але вони були інтегровані в радянські ланцюги постачання. Коли вони розвалилися, відповідно чимало наших індустріальних гравців не пережили цього колапсу, не переорієнтувалися на нові ринки, нові ланцюги постачання, і потенціал, який був на той момент, втрачали.
Ми дедалі більше ставали аграрною країною. Україна, до речі, достатньо ефективна аграрна країна, що видно з тих конфліктів, які виникають із сусідами. У цьому сенсі очевидно, що потенціал у глибшій переробці лежить там, де сировина. Тобто чим глибше ми будемо аграрну сировину переробляти, тим більшою буде додана вартість.
Після широкомасштабного вторгнення закрилися логістичні маршрути. Коли ми починали програму зі стимулювання переробки, я спілкувалася з аграріями. Вони казали: я все життя вирощував кукурудзу, в переробці кукурудзи не розуміюся, я туди ніколи не пішов би, якби мені не закрили можливість вивозити збіжжя, як раніше. Тобто війна створила передумову, яка підштовхнула аграріїв відкривати нові напрямки, з іншого боку — з’явився запит від світового ринку.
Куди ми орієнтуємося? Ми йдемо в ЄС, відповідно ті можливості, які ми бачимо в ЄС, будуть створювати перспективи. Так, Китай, який мав дуже сильні позиції в країнах ЄС, їх поступово втрачає, адже європейські країни зрозуміли, що торгова політика Китаю може нести певні загрози. Тож, вони мають переорієнтовуватись на інших постачальників, інші країни. Для нас це можливість.
Заступниця міністра економіки України Надія Бігун
- Чи стала війна поштовхом для легкої промисловості, яка працювала за давальницьким принципом?
- І до війни галузь створювала продукцію з вищою доданою вартістю. Але в структурі доданої вартості більше забирав власник бренду. Ми не були власниками брендів. Ми працювали по аутсорсу — нам давали замовлення, ми його відшивали і віддавали. Тобто ми мінімальну маржу отримували. Зараз ми формуємо власні бренди. Це означає, що ми зможемо, по-перше, бути більш незалежними, по-друге, отримувати більший прибуток.
- Програма «Доступні кредити 5-7-9» допомагала бізнесу в часи COVID, під час війни це основна програма. Чи планується її модифікація, зокрема через заборгованість держави перед банками?
- Ми весь час її адаптуємо до поточних викликів. Це величезний корабель, його неможливо розвернути в один момент. Програма змінюється поступово. Якщо рік-півтора тому основним її бенефіціаром були аграрії, понад 50% всіх кредитів «5-7-9» були гроші на посівну, то зараз бачимо, що ситуація в аграріїв більш-менш вирівнялася.
Так, у портфелі основними залишаються аграрії, які в попередніх періодах взяли позики. Проте сьогодні пріоритет — це інвестиції, тобто бізнес, який готовий вкладати гроші, може отримати кредит під пільгові відсотки; це виробництво, переробка — там додана вартість утворюється; і енергетика — той фактор, який дуже сильно впливатиме на те, чи матиме бізнес можливість виробляти, взагалі працювати.
Зараз напрямок кредитування на оборотні кошти залишається, але в ньому зменшені ліміти до 5 млн грн, а якщо це переробка, інвестиції, то ліміт — 150 млн грн. Тобто величезна різниця. У цьому напрямку ми ще будемо певні зміни робити, але вони будуть переважно точкові, щоб сфокусуватися на визначених цілях.
- Які очікування уряду від нового напряму — кредитування домогосподарств під 0% для закупівлі обладнання та встановлення сонячних панелей із системами накопичення та вітрових установок? Чи готове населення працювати із сонцем і вітром?
- Сонце буде популярне, бо поставити панелі і акумулятори — це нескладний проект. Він для тих, у кого приватний будинок. Ми вже бачили, що 70 тис. домогосподарств за власний кошт їх встановили. Якщо ця кількість подвоїться за наступний рік, вважатимемо, що це ефективна програма. Вітер — дійсно трохи складніше, менш зрозуміла модель, є менше постачальників такого обладнання. Але, думаю, цей напрямок теж розвиватиметься, просто в десяток разів менше учасників зможе охопити.
- У контексті непростої ситуації в енергетиці і проходження наступного опалювального сезону ви рекомендували бізнесу розглянути можливість розвитку розподіленої генерації. Хто може відгукнутися, якому бізнесу це може бути цікаво?
- Ініціатива з домогосподарствами важлива, аби люди могли задовольнити у першу чергу свої потреби. З точки зору загальної системи, дефіциту в ній, суттєво ситуацію можуть змінити тільки споживачі, які в промислових обсягах споживають електроенергію і можуть в таких обсягах генерувати її.
Зараз спрощено процедури підключення до системи отримання технічних умов на газ, електричну енергію. Загальна модель така: якщо виробниче підприємство ставить генеруюче обладнання до 5 МВт, це не потребує ліцензії. Ідея наступна: забезпечуй сам себе і за умов надлишків — у законодавстві є можливість набути статусу активного споживача — можеш продавати їх у загальну систему.
Багато виробничих підприємств, невеликих, середніх, розглядають цю можливість. Усе, що більше 5 МВт, — це вже ліцензований ринок, це фактично промислові виробники електроенергії. Це вже модель, коли можна поставити турбіну на 5 і більше мегават, генерувати цю електроенергію, продавати як гравець на ринку електричної енергії. Ми також бачимо зацікавленість у цьому напрямку.
Як відомо, у нас діє ринок електроенергії, на ньому є трейдери — ті, хто купують у великих компаній, які генерують електричну енергію, і перепродають споживачам. Ці гравці зараз зацікавлені набувати новий статус — мати власну невеличку генерацію. Фактично ми в ситуації, коли формується новий ринок генерації. Він виглядатиме не так, як це було до того, як росіяни почали нас бомбити. Тоді на ринку були тільки дуже потужні компанії — або державні, або олігархи. Зараз буде багато невеликих, які будуть створювати велику масу генерації. Вони за два-три роки допоможуть відбудувати все, що було зруйновано. Це вже буде більш стала система, де працюватимуть ринкові механізми й ми зможемо забути про ті проблеми, які були до цього у зв’язку з тим, що було декілька суперсильних гравців, які мали вплив.
