Ласкаво просимо в 90-е: яку владув країні захопив Нацбанк

Статус Національного банку України (НБУ) як органу державного управління завжди був предметом щільної уваги з боку експертів, адже поєднання функцій регулятора, контролера та кредитора залишає значний простір для можливих зловживань. Драматичні падіння курсу гривні, високі ставки кредитування, не кажучи вже про банківську кризу 2014-2016 років і банкопади – красномовне підтвердження цього. Як визначається правове регулювання діяльності НБУ і які головні мотиви стоять за рішеннями регулятора – у матеріалі "Апострофа".

Як утворюються органи влади? Звичайно, законами України, головним з яких є Конституція.

Наприклад, законом "Про рахункову палату України", організація, повноваження і порядок діяльності Рахункової палати визначаються Конституцією та іншими законами України. Аналогічна ситуація, ніби-то, і з Національним банком України (НБУ). Але, як виявляється, не зовсім.

Національний банк - це суб’єкт господарювання України з невеликим статутним капіталом у 10 мільйонів гривень (закон України "Про Національний банк України"), який є не акціонерним товариством, а, скоріше, кооперативним банком українців.

Нацбанк, перш за все, регулятор, але водночас кредитор і експерт у сфері валют.

За законом України "Про захист економічної конкуренції", Національний банк фактично здійснює контроль за ринком валюти, а, простіше, – за ринком усіх товарів і послуг, як України, так і її контрагентів. При цьому ніколи підприємницька діяльність НБУ не досліджувалась Антимонопольним комітетом, а тим паче - гарантом Конституції України, яким є президент.

Більш ніж достатні повноваження, але Національний банк продовжує їх розширювати.

З моменту призначення головою Національного банку Якова Смолія постановою Верховної Ради від 15 березня 2018 року(№ 2343-VIII) НБУ уміло зменшує вплив законодавства, зокрема господарського, цивільного, податкового, на свою діяльність. Одним з вирішальних кроків в цьому напрямку стало прийняття закону "Про валюту і валютні операції", який гарантує Нацбанку забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України.

Як і чому так сталося?

Повна незалежність

Згідно з частиною третьою статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом. Але завдяки закону від 4 липня 2014 року (№ 1586-VII) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" "нормативка" НБУ не перевіряється Міністерством юстиції, і, відповідно, немає гарантій відповідності законодавству. Чому?

Своєю постановою від 25 травня 2017 року (№42) Нацбанк формально зняв з себе й поклав на банки відповідальність за реалізацію способів по відмиванню коштів та фінансуванню тероризму (що, до речі, не відповідає закону "Про національний банк України" у частині контролю з боку регулятора). Банки ніби-то мають так вести боротьбу з "тіньовою" економікою та обігом грошей банками.

У 2017 році змінами до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою НБУ від 26 червня 2015 року, визначений "ризик-орієнтований підхід" при здійсненні аналізу фінансових операцій клієнтів. До цих змін, для підтвердження походження доходів громадянину було достатньо подати копію податкової інформації – декларацію про доходи. Тепер банк отримав фактичну можливість відмовити у обслуговуванні клієнту, просто через те, що клієнт "не сподобався" чи не надав документи.

Але про які документи йдеться?

"Інші документи, що підтверджують джерела походження власних коштів та активів фізичної особи", - відповідають банкіри.

В Україні є два Цивільних кодекси, які діють у відношенні до різних часів. Різне законодавство - різні документи. Тож, як виконати вимоги Нацбанку?

Ухвалення у 2003 році закону "Про податок з доходів фізичних осіб" став наступним важливим кроком, оскільки визначав вимоги до податкової декларації. Згідно з Податковим кодексом (пункт 44.3 статті 44), кожен має зберігати документи, протягом не менш як 1095 днів і максимум 2555 днів із дня подання податкової звітності, або граничного терміну подання такої звітності. Тобто усі доходи, які були отримані громадянином до дати появи форми декларації, прийматись банком не будуть - це зрозуміло і не оспорюється.

Замовимо довідку про доходи у минулі роки. Наприклад, доходи були 500 гривень на місяць, а долар коштував 2 гривні (ні, це не жарт, таке справді було певний час після введення гривні в обіг у 1996 році). Дохід склав 250 доларів, якщо людина тримала збереження у валюті. Але як це довести? Адже банку потрібен документ з "обмінки". Починаючи з 2000 року, у Державному реєстрі РРО касові апарати використовують переважно термічний папір, що темніє під впливом тепла, отже походження валюти у вас немає.

Подивимось тепер публічний договір з одним із великих банків за розділом "Запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом":

Громадянин зобов’язаний надати усю інформацію на усний запит банку.

"5.9.1. Клієнт зобов’язаний надавати на запит Банку (письмовий або усний) інформацію та документи, які Банк має право вимагати …, в строк не пізніше 3-х робочих днів із дня, коли Клієнт отримав такий запит від Банку". Банк має право заблокувати гроші клієнта "при наявності фактів, що свідчать про порушення Клієнтом законодавства, банківських правил".

"5.9.2. Банк має право в односторонньому порядку достроково розірвати Договір та/або відмовити (зупинити, призупинити) надання Клієнту Банківської послуги, в тому числі щодо здійснення розрахункових і касових операцій у випадках, передбачених Законодавством та/або Договором, зокрема (але не обмежуючись цим…".

Як пересічним громадянам - пенсіонерам, АТОшникам, селянам та іншим - зберегти готівку, яку нас зобов’язують тримати у банку, якщо вони не зможуть надати копії документів про обмін валюти десятирічної давності?

Інша цікавинка - згідно з новими вимогами до відповідальних за фінансовий моніторинг в банках, що закріплені постановою НБУ від 1 березня 2018 року (№20), вони мають пройти "екзамен і співбесіду". Але - пряма дискримінація трудових прав, гарантованих статтею 43 Конституції України, а гарантії, які містяться у статтях 2 прим 1, 22 Кодексу законів про працю, стають просто фікцією.

Чому банки чи інші фінустанови мають займатися екзаменацією клієнтів? Хіба принцип "знати свого клієнта" передбачає проведення такого "екзамену"?

Подібні вимоги відлякують клієнтів від банківських установ та з часом стануть підставою для зупинення діяльності життєво-важливих кредитних спілок. Як громадянин, який заробив на полуничних плантаціях у Польщі чи на напівлегальному будівництві у Іспанії, може підтвердити банку, що він є порядним, а відсутність податкової декларації не означає, що він ці гроші не заробив?

Випадково (чи ні) у 2018 році НБУ створив власну базу даних недобропорядних осіб. Це стало можливим завдяки прийнятому у тому ж 2018 році закону (№ 2277-VIII) "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення та ведення Кредитного реєстру Національного банку України та вдосконалення процесів управління кредитними ризиками банків". При цьому інформація з кредитних реєстрів є предметом спекуляції, і її головними жертвами є пересічні громадяни, які навіть не уявляють, що про них відомо.

Що робити?

Для відновлення довіри до НБУ насамперед потрібно прийняти регуляторні правила, які відповідають міжнародним стандартам та стандартам ЄС і які дозволять вирівняти правила гри як для небанківських установ, так і для банків. Як заявляв постійний представник МВФ в Україні Йоста Люнгман: "Український небанківський фінансовий сектор відзначається невисоким рівнем розвитку…, це не дозволяє українському бізнесу та споживачам мати доступ до широкого кола продуктів. Це також стримує фінансовий та економічний прогрес України. Наявність таких правил дозволила б вирішити ще одну проблему – вирівняти правила гри як для небанківських установ, так і для банків".

Мова йде про так званий закон про СПЛІТ, адже він є саме основою для вирішення проблем у роботі небанківського фінсектору. Відповідний законопроект має ліквідувати Нацкомфінпослуг, а її підопічних передати іншим фінансовим регуляторам. Нацкомісія з цінних паперів і фондового ринку візьме під контроль різні фонди - недержавні пенсійні, фінансування будівництва, облігацій нерухомості, а також довірчі товариства. Нагляд за страховиками, кредитними установами, ломбардами, лізинговими та факторинговими компаніями перейде до Національного банку.

Наразі функції трьох регуляторів багато в чому перетинаються. Наприклад, ті самі НПФ контролюються одночасно й Нацкомфінпослуг і НКЦПФР, що доставляє чимало незручностей учасникам ринку. Ліквідація зайвої ланки спростить регулювання фінустанов і допоможе знизити навантаження на держбюджет, адже зараз платникам податків доводиться утримувати відразу трьох регуляторів у фінансовій сфері.

Інша зміна, яка потрібна ринку, торкається спрощення наглядових і контрольних функцій НБУ, особливо тоді, коли мова йде про такі нескладні банківські операції, як обмін валют для фізичних осіб у незначних розмірах чи контроль дрібних депозитів чи інших банківських операцій, які за своєю природою не можуть мати ознак фінансування тероризму чи відмивання коштів. Обмін 2-3 тисяч євро, переданих заробітчанами родичам чи депозит на 100 тисяч гривень не можуть за визначенням вимагати таких вже документів, як багатомільйонні операції. Абсолютно недопустимо, коли банки змушують тримати до чверті співробітників, функція яких – контроль.

Контроль – це функція НБУ і не потрібно її перекидати на чужі плечі.

Але є й інше запитання: як пояснити втрату депозитних коштів громадян у ліквідованих банках і непропорційне зростання прибутку Національного банку в умовах війни, і прибутковий рік банків виключно напередодні виборів?

Як вже відзначалось, статутний капітал Нацбанку є доволі малим. Та НБУ і банки працюють на залучених коштах громадян, держави. Втім, звідки в такому разі такі прибутки?

Хоча, виходячи з описаного вище, може бути й так зрозуміло. Але якою буде реакція нової влади? Що збираються робити з цим всім "Слуги народу" та президент? Та й чи збираються?