Рейтинг українських банків з точки зору їх фінансового здоров’я, який було складено Міжнародним центром перспективних досліджень (МЦПД), свідчить про те, що на сьогодні вітчизняний банківський сектор є доволі стабільним та надійним. У коментарі "Апострофу" президент инвестиційної групи "Універ" ТАРАС КОЗАК розповів, чому дослідження МЦПД є важливим, що зараз відбувається у банківській системі України і які існують для неї ризики.
Потрібні різні рейтинги, тому що до банків має бути довіра не тільки з боку Національного банку, який їх перевіряє, але й з боку суспільства, громадян, тому я підтримаю незалежні дослідницькі центри, які створюють свої методики для оцінювання банків. І тому я всіляко вітаю прозорі й неупереджені рейтинги. Я знаю, що в МЦПД методика відкрита і пояснена, і це головне. Цікаві показники рейтингу – найбільш прибуткові банки, найбільш ліквідні банки, банки, які дають найбільший прибуток на одну одиницю статутного капіталу, найбільший прибуток на одну одиницю залучених коштів. Банки, які мають кошти в ліквідному стані – у вигляді залишків на рахунках, чи в державних цінних паперах, чи в депозитних сертифікатах Національного банку. Зрозуміло, що чим більше ліквідність, тим легше може банк розрахуватися з вкладником, коли прийде час віддавати гроші. Прибутковість банків теж важлива, тому що, якщо немає діяльності, яка приносить прибуток, через певний час в банка закінчатся гроші, і він теж не зможе розрахуватися, навіть якщо він ліквідний. Тобто, можна створити цілу низку характеристик, які не покривають нормативи Національного банку, і якраз МЦПД такі характеристики пропонує. І особисто я так само характеризував би банки.
Незважаючи на те, що банківська система сьогодні є надійна, причому вона є такою надійною, якою вона не була ніколи за всі часи незалежності, навіть в такій системі є банки, які себе почувають краще, й такі, що гірше. І сьогоднішня надійність системи не означає, що банки не будуть банкрутувати. Цілком можливо, що деякі банки почнуть вести ризиковану політику і втратять ліцензію. Тому що це відбувається у всіх країнах світу, навіть у надійніших. Але не буде системної фінансової кризи.
В цілому, банківська система у 2019 році вела себе непогано. Ми не можемо сказати, що банки вирішили всі свої питання, тому що все ще залишаються ризики, пов’язані з судовою системою, верховенством права, що, напевно, сьогодні для банків є найбільш критичним, тому що все ще "дешевше" позичальнику домовитися за хабар в судах та правоохоронних органах і не повертаючи кредит забрати заставу. Допоки такі "чорні" механізми залишатимуться, банки не будуть кредитувати економіку, чи, принаймні, кредитуватимуть найнадійніших позичальників, в першу чергу, великі корпорації, "дочки" західних компаній. Банки з радістю кредитували б підприємства, але вони побоюються, що це може призвести до втрати коштів. З іншого боку, ми бачимо дуже швидке зростання споживчого кредитування. Коли зростає економіка, і коли зростає зарплатня, що ми бачимо в останні роки, населення є надійним позичальником. Але й це є небезпечним, оскільки, якщо економіка почне падати, чи зарплатня перестане зростати, таке кредитування стане ризикованим, тому що в багатьох громадян не буде джерел для погашення цих кредитів.
Якщо говорити про банки, можна відзначити кілька груп. Деякі з них мають лише споживче кредитування, наприклад, перший номер у рейтингу – "Ідея Банк". Є також банки з певними "скелетами в шафі", переважно державні банки с великими NPL (non performing loans — прострочені кредити), що є наслідком минулих криз, втрати Криму та Донбасу. Це, в першу чергу, "ПриватБанк", "Ощадбанк", та декілька недержавних банків, які мають великі портфелі таких кредитів, і вони їх тягнуть вниз. В принципі, ці банки непогані, це не погрожує їхній поточній діяльності, але їм потрібно щось робити з цими кредитами, і для Мінфіну, як власника цих державних банків, це сьогодні найбільша проблема.
У 2019 році відбулося об’єднання "Альфа-Банка" і "Укрсоцбанка" (а до того було об’єднання "Укрсоцбанка" з "УніКредит Банком"), проте я не бачив з цим якихось серйозних проблем. Так, були не дуже хороші активи на балансі (в "Укрсоцбанку") як наслідок кризи, як і у багатьох банків, але ці проблеми, на мій погляд, вирішені. "Альфа-Груп" – це потужний акціонер, в них реально є достатня кількість коштів щоб підтримати банк, якщо наступлять скрутні часи.
У випадку з "ПриватБанком" загрозу я бачу в наступному: якщо рішенням суду банк повністю чи частково повернуть колишнім акціонерам, Мінфін мабуть може відкликати збільшення статутного капіталу (після його націоналізації наприкінці 2016 року) на більш ніж 100 мільярдів гривень, і тоді "ПриватБанк" автоматично потрапить у фонд гарантування вкладів як нежиттєздатний банк і, звісно, піде на ліквідацію. Громадяни отримають гарантовану суму 200 тисяч гривень, а всі інші активи мабуть просто зникнуть, а тому це є певною загрозою. Чи розуміє це (колишній співвласник "ПриватБанку") Ігор Коломойський? – Звісно, що розуміє, але, якщо його намагання буде таким, щоб будь-якою ціною отримати керівництво у "ПриватБанку", не для того, щоб його рятувати, я для того, щоб від імені "ПриватБанку" відкликати позови з судів у Лондоні, США, Ізраїлі, адже з ним сьогодні судиться нинішній "ПриватБанк". Тоді протистояння закінчиться. Як в це можна втрутитися? Як відомо, наша судова система така "незалежна", що аж "занадто незалежна". Але держава намагається провести новий закон про те, що банки, які вже потрапили до фонду гарантування вкладів, не можуть бути повернені старим власникам, не можуть бути денаціоналізовані. Єдине – колишні акціонери можуть отримати певну компенсацію, якщо націоналізація чи ліквідація проводилась з порушеннями. Якщо цей закон вдасться провести, "ПриватБанк" вийде з під такої загрози, навіть якщо суди визнають, що держава при націоналізації була неправа, і тоді Коломойський просто отримає компенсацію.
У найближчі часи захист кредиторів є, напевно, найбільш важливим напрямком у допомозі банкам в тому, щоб вони більш кредитували економіку, адже вони недостатньо захищені від неправосудних рішень, від корумпованих силових органів. При цьому, за великим рахунком, це не захист банків, а захист коштів у банках, які є коштами вкладників. Врешті, це зменшує ризики, а, тому і зменшує ставку по кредитах, адже ставка на рівні 20% річних і більше є непідйомною для української економіки.
