Нині знову набирає обертів тема зняття мораторію з продажу землі. Зрозуміло, що це одна з обіцянок влади, яку необхідно виконувати. Але попередній досвід такого "швидкого" запуску реформ довів, що ні до чого хорошого це не призведе. При цьому, ціна помилки є дуже високою. Таку думку висловив "Апострофу" аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень з економічних питань Єгор Киян.
По-перше, представники нинішнього уряду не презентувала комплексну "дорожню карту" майбутніх реформ. У свою чергу, непослідовні та несистемні реформи створюють ризики для майбутнього соціально-економічного розвитку країни. Як мінімум, під прикриттям "реформ" може відбуватися розділ сфер впливу і боротьба за контроль над фінансовими потоками і ресурсами.
Тож, за умов поки що деформованої української системи судочинства, політичних та економічних інституцій, ризик монополізації ринку землі великими бізнес-групами є досить великим.
Попередній же досвід, зокрема "успіх" великої приватизації (виконання плану всього лише на 1% за 2018 рік) та "досягнення" запуску ринку електроенергії (який призвів до росту цін для промислових споживачів на 30%) підтверджують "хворобливість" системи в цілому.
Нині ж залишається всього лише 3 місяці до проголошеної необхідності відмінити мораторій на продаж землі. За умов не системності реформ його відміна навряд принесе найкращі результати.
По-друге, запуск ринку землі та її продаж хоч і дасть певні відсотки до темпів росту, але він буде тимчасовим. Виникає необхідність додавання механізмів та важелів, які б балансували ринок та підтримували його життя. Інакше після "великої закупки" окремих стейкхолдерів ринок просто виявиться нежиттєздатним. Формально існуватиме, а практично – не працюватиме.
У цьому руслі необхідно зазначити що, купівельна спроможність населення та вартість ресурсів нині низька. Тож запуск ринку землі у найближчий період з однієї сторони не принесе максимальної вигоди для економіки, а з іншої – не дасть можливості доступу малому та середньому бізнесу (МСБ) до ринку через низьку купівельну спроможність. Згадаємо ще й те, що переоцінка землі, яка хоч якось могла б визначити "справедливу" вартість такого ресурсу, ще не проводилась (мала відбутися у 2020 році).
Показовим є приклад Молдови, де ринок ввели, землю активно скуповують, але бажаного наслідку для економіки немає. Відповідно, її скуповують за безцінь. А обмеженість доступу МСБ та його низька купівельна спроможність гарно демонструється на прикладі Мадагаскару та інших африканських країн, де ринок привів до того, що за рік дрібні підприємці втратили землю і вимушені працювати на європейських плантаціях.
По-третє, зараз невірним є твердження про пожвавлення "дотичних" сфер економіки. Як приклад, теза про те, що банківська сфера виграє від відкриття ринку землі, є не досить правильною. Наприклад, Базельські принципи і інструкції НБУ забороняють надавати землю банкам як гарантію кредитів. Є й інші обмеження, покладені на фінансову та банківську сферу в українських реаліях. З іншої сторони, на фоні "урегульованості" банківської сфери, існує "неврегульованість" інших сфер. У свою чергу, "асинхронне пожвавлення" за рахунок таких дисбалансів ні до чого хорошого не призведе.
Нарешті, незрозумілим є питання контролю за земельним ринком. У країні, де не навчилися збирати навіть існуючі податки і існує значний тіньовий сектор, така ситуація лише "розв`яже" руки спекулянтам та "чорному ринку". До того ж, нечітким є механізм стримування нарощення обсягів землі латифундистами та "земельними баронами", що, знову таки, призведе до того, що селянин залишиться без своєї землі.
Зрозуміло, що риторика відкриття ринку землі найперше підтримується великими стейкхолдерами і міжнародними партнерами, які не розуміють усіх особливостей української економіки. При цьомує чудові приклади того, як інші країни живуть з різними моделями регулювання обігу землі – далеко не скрізь є повний та "дикий" продаж землі. Навіть у ті й же Європі є оренда землі на тривалий період, якщо вона використовується за призначенням. При цьому, відмітка орендної плати сягає майже 300 євро/га, коли в Україні – 100-120 євро/га (і це зважаючи на якість наших ґрунтів).
Тож ситуація з ринком не така райдужна і лінійна, як намагаються представити. На даному етапі не слід обманювати себе у тому, що це стане поштовхом до економічного розвитку.
Відповідно, тільки мінімізувавши перелічені ризики, можна запускати земельний ринок. Нинішній же стан речей веде до того, що ринок землі буде відкритий і одразу "помре" разом із МСБ. Маючи активний земельний пул у 17 млн га, не хотілося, щоб його капіталізація досягла лише 3 млрд доларів. Ця сума є "невиразною" як на фоні інших можливостей, так і втрат української економіки.
Тому задача – не просто поставити галочку навпроти "виконано", а зробити так, щоб це принесло максимальну вигоду і перспективи для економіки. Важливо, щоб після запуску ринку ситуація стала кращою, а не гіршою.
Адже продавати щось значно легше, ніж створювати.