Народний артист України, міністр культури України (2014, 2016-2019 рр) Євген Нищук недовго є художнім керівником Національного театру імені І.Франка. За цей період в театрі відбулися якісні зміни, а новий сезон відкрив простір для подальших експериментів та співпраці з іншими театрами навіть в непростий час війни. В інтерв’ю "Апострофу Lime" Євген Нищук розповів про сучасне театральне мистецтво в Україні, найпопулярніші вистави та "розбомбив" Булгакова.
Євген Нищук
Читайте також: Klavdia Petrivna попередила про шахраїв, які збирають кошти від її імені.
- Євгене, чи можна говорити про міжнародний прорив українських театрів під час війни? Адже українські актори, драматурги стали своєрідними агентами культурної дипломатії у світі…
- Безумовно. Підтвердження цьому - цікавість з боку наших міжнародних та світових партнерів до театрального мистецтва саме під час трагічних і героїчних подій в Україні. Яскравий приклад, коли франківці на Саміті миру у Швейцарії, де було понад 100 лідерів світу, представили фрагмент з вистави "Конотопська відьма". Реакція багатьох відомих лідерів світу була вражаюча, вони практично стоячи знімали собі на телефони наш уривок з вистави. І Олаф Шольц, і Джастін Трюдо, і Камалла Гарріс, і Еммануель Макрон та багато інших. У них покращувався настрій і було глибшим розуміння нашої історії, культури, стійкості прагнень українців до свободи. Про це вони говорили після нашого виступу.
У листопаді плануємо гастролі у Кракові. Ми представили вистави на фестивалях у Румунії, Франції, отримали дуже добрі відгуки та подальші запрошення на інші заходи. Зараз ведемо перемовини про масштабний європейський тур. Також після статті в TheNewYorkTimes про великий шал цікавості до театру під час війни в нас заплановані гастролі у Канаді та США навесні наступного року.
Читайте також: Наталка Карпа з донькою була у рідному Львові під час ракетного удару.
- Зараз театри шукають нових драматургів, оновлюють репертуари, переосмислюють класику, позбавляються російського спадку. На Вашу думку, які принципові зміни мають бути у репертуарній політиці українських театрів?
- У репертуарі обов’язково мають бути ті автори, які були тривалий час під грифом "заборонено", або які пішли в забуття через тоталітарну систему, яку продовжила Російська Федерація. Цього театрального сезону ми вирішили віддати своєрідний борг, висловити свою повагу та шану перед такими іменами, як Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Микола Хвильовий та іншими авторами Розстріляного відродження. Вистави за їх творами будуть ставити провідні режисери України на камерній сцені театру Франка. І, безперечно, у фокусі - пошук сучасної драматургії, яка промовляє не лише теперішнім, а й майбутнім. Тобто це певні рефлексії на те, що ми переживаємо, та переосмислення сучасних жертовних подій. Мистецтво завжди говорить майбутнім, попередженням того що може відбутися. І це дуже важливо, ми завжди маємо бути в контексті часі, відчувати його та навіть випереджати. Також треба враховувати і те, що театр зараз має дивовижний глядацький попит.
- Яких тем та жанрів зараз найбільше потребує український глядач?
- Немає якогось визначення, що зараз запит на один якийсь жанр. Все залежить від конкретної роботи. До прикладу, "Конотопська відьма" - проста, на перший погляд, історія, проте сюжет вистави набув цікавої автентичної форми у музичній частині, у відтворенні костюмів (їх створила наша художниця Тетяна Овсійчук), у ньому з’явився історичний шарм. І все це – українське, зроблене зі смаком, модернове. Ми бачимо, що це викликало неймовірний ажіотаж серед українських та міжнародних глядачів. Важливо розуміти, що зараз час, коли усі жанри переплітаються. В одному творі може бути і комедія, і трагедія, і іронія, і гротесковість. Все залежить від настрою глядача, але в кожній роботі він знаходить спектр емоцій, в яких закладена та чи інша тема.
Читайте також: Анастасія Приходько показала рідкісні фото з чоловіком з нагоди 11 річниці шлюбу.
- Раніше у театрі Франка потрапити на "Конотопську відьму", "Марію Стюарт", "Кайдашеву сім’ю" було за щастя. На які вистави зараз миттєво розлітаються квитки?
- На всі, кажу без перебільшення. Ми почали сезон 27 серпня тижнем української класики. Квитки на "Украдене щастя", "Наталку Полтавку", "Безталанну", "Кайдашеву сім’ю", "Момент кохання", "Лимерівну", "Конотопську відьму" та інші вистави просто змели за декілька годин.
"На всі вистави квитки розлітаються миттєво"
- Як очільник театру, якими перетвореннями переймаєтесь передусім? Я знаю, що розпочались ремонтні роботи, оновлення сайту… Які ще маєте плани щодо розвитку театру?
- Основоположним є, безперечно, продовження градусу успіху наших творчих робіт. В цьому сезоні у нас планується вистава "Сон літньої ночі" за Шекспіром, яка матиме українські драматургічні вкраплення. Це вистава від Івана Уривського. Також буде ставитися нова версія "Енеїди" Івана Котляревського у постановці Давида Петросяна з великою творчою командою. Але, водночас, у ці важкі часи ми думаємо і про екопростір, в якому працюють творці і куди приходить глядач. Це обов’язково інклюзивність і доступність нашого театру. Безперечно, ми також прагнемо позбутися так званого радянського нашарування не лише фарб і прогнилих підлог, з усіма "тваринами", яким позаздрить фантастичний світ Гаррі Поттера (сміється), й звільнити театр від тоталітарного радянського минулого.
Театр звільняється від радянського минулого
Також цього сезону започатковуємо практику не лише проведення вистав, а й цілого циклу лекцій до наших постановок, працюємо над виставковою діяльністю. На початку вересня, за підтримки Українського культурного фонду, у нас відкриється виставковий проект "Вціліле". Це колаборація Театру з Київською державною академією декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, в яку поцілила російська ракета. Тоді суттєво була пошкоджена будівля академії, а ще – постраждали безліч творчих робіт юних митців-художників. Ці роботи у цікавому прочитанні будуть представлені в одному з холів нашого Театру. Будуть і інші виставки та лекції. Також перша велика спроба роботи з литовським режисером Йокубасом Бразісом, який представить Есхіла "Розп’яття Прометея". Вона супроводжуватиметься лекцією Діани Кличко і Павла Гудімова на тему міфології. Ми хочемо розширювати наш театральний простір, ландшафт мислення та візії театру. Важливо і те, що наш театр і надалі буде надати майданчик для театрів, які постраждали у війні або були знищені, зокрема з Маріуполя, Херсона, Харкова, Запоріжжя, Сєвєродонецька та інших міст. Ми розуміємо, що колегам потрібно допомогти, бо вони не можуть творити повноцінно у себе на стаціонарі.
Читайте також: Шикувався на цьому плацу: Женя Галич відреагував на удар по своєму інституту в Полтаві.
- Наразі багато працівників театру на фронті?
- Воює 19 чоловік. Один працівник, керівник бутафорського цеху загинув. Наразі на повернення ще одного актора з фронту ми чекаємо в театрі.
- А як Вам свого часу вдавалося поєднувати військову службу та гру у театрі?
- Мої поодинокі приїзди один-два рази на місяць не передбачали гри у нових виставах. Я не мав змоги репетирувати з колегами. У тих знакових виставах, які були в репертуарі ("Три товариші", "Момент кохання", "Украдене щастя") періодично таланило грати з доброї волі військових побратимів, які мене підстраховували. Це було важливо і для нашого військового духу, і для глядачів.
- Військовий досвід вплинув на вистави, в яких Ви граєте?
- Безперечно. Це не може не вплинути, бо війна назавжди вкорінюється в психіку. Такий досвід є дуже травматичним. Поруч гинули побратими і посестри, були поранені. Мої роботи увібрали ці емоції. Та ж раніше поставлена Юрієм Одиноким робота "Три товариші" розповідає про те, що зараз відбувається. Наприклад, в епізоді, коли у виставі салют, я падаю додолу і кричу: "Всім лягти!". Це посттравматична реакція на вибухи, і я програю її дуже реалістично, бо вже пройшов подібне у житті. Моя реакція на звуки салюту зовсім інша, ніж у інших героїв.
"Культурний діалог потрібно вести"
Читайте також: Анна Трінчер прокоментувала втечу з України свого ексчоловіка Олександра Волошина.
- Після взяття українськими воїнами під контроль Суджі, туди вже з’їздили українські та іноземні репортери, навіть побував український комік Фелікс Редька, який провів звідти стрім на історичну тематику. На Вашу думку, чи варто наразі висаджувати у Суджі "Культурний десант"? Чи варто їхати туди українським артистам — давати вистави?
- Ми не можемо ризикувати великою кількістю наших творців, які будуть наражатися на небезпеку. Відкрито театром у Суджу ми точно не поїдемо. Все повинно бути в аспекті безпеки і здорового глузду. Ми насправді їздимо у прифронтові міста невеликими театрально-концертними бригадами на чолі з Михайлом Кукуюком, Катериною Артеменко, Анатолієм Гнатюком, Олексієм Паламаренком - зокрема на Харківщину, Сумщину, Донеччину, Запоріжжя та інші регіони. Але культурний діалог однозначно потрібно вести. Зокрема, я це робив будучи на війні. Коли ми деокуповували Херсонщину, то після того обов’язково приїздили і робили презентації книжок, організовували зустрічі з місцевими мешканцями і говорили, звичайно, про культуру та історію. Це і зараз треба робити.
- На Андіївському узвозі в Києві пам’ятник Булгакову заклали мішками, а навпроти там є пам’ятник Гоголю, він досі стоїть. Ваше ставлення до цього? І Ваше ставлення до Булгакова? До Гоголя?
- Пам’ятник Гоголю зроблений, м’яко кажучи, без дотримання скульпторського смаку. І надалі потрібно дуже ретельно підходити до дозволів на такі архітектурні форми, на те, що з’являється щось нове. Навіть якщо це робиться меценатськими коштами, то ніхто не може собі в центрі міcта будувати що завгодно.
Пам'ятники Булгакову і Гоголю на Андріївському узвозі в Києві
Якщо ми говоримо про Булгакова, то я передусім скажу таке – музей Булгакова на Андріївському узвозі – це занадто. Тому що тут творили багато тих художників і письменників, яких розстріляли через те, що вони будували українську ідентичність. А Булгаков був відвертим українофобом і фантомні болі щодо його талановитих творів недоречні. У нього було багато творів, де була зневага до українського, тому однозначно – нам Булгакова не потрібно. А щодо пам’ятника, то його громадськість вирішить, коли прибрати.
Читайте також: Акторка Анастасія Цимбалару розповіла про свої "дивні" панічні атаки.
- Онук Богдана Ступки, актор Дмитро Ступка, виїхав в США, живе там. Він грав, крім іншого, у театрі Франка. Ваша думка: втрата такого актора — це велика втрата для театру Франка? Ви хотіли б, аби Дмитро Ступка повернувся?
- Втрата у моєму розумінні - це коли людини немає. Дмитро ж обрав свій шлях, у нього свої обставини, сімейні, особисті. І я б не хотів його обговорювати.
- Як вважаєте, який вектор розвитку українського театру та драматургії буде після війни? Чи буде там більше про наш колективний біль? Яке місце займатиме постдокументальний театр?
- Постдокументальний театр, очевидно, що має місце. Але говорити про те, що вималюється окремий напрямок через війну, я би так не сказав. Бо ми вже зараз рефлексуємо на події. Хороший матеріал в жанрі документальної драми може бути, все залежить від вибору режисерів. Ми непрямолінійно, а образно говоримо про те, що болить і турбує. І робитимемо це надалі.
Раніше ми писали, що Олена Зеленська у білій вишиванці з чорними квітами привітала школярів з початком навчального року. Перша леді України звернулася також до учнів шкіл Супергероїв.
