Віталій Скоцик — один з небагатьох політиків, які постійно "міряють температуру" українського суспільства. Голова Аграрної партії проводить останні роки в поїздках Україною, не гребуючи і найбільш "глухими" її куточками. Каже, люди там доведені до відчаю та готові до рішучих виступів. Що чекає Україну вже найближчими місяцями, та як уникнути катастрофи, – про це в інтерв’ю з лідером аграріїв.
- Ви їздите країною і зустрічаєтесь з людьми. Здебільшого це селяни? Які настрої переважають?
- Ні. Це різні люди. Я буваю і в селах, що вимирають, і у великих містах-мільйонниках. Люди всюди однакові. І проблеми однакові. Разом з падінням гривні всі обідніли втричі! Але селянам найважче. Якщо в місті є хоча б школа і лікарня, то там закривають останні заклади. Роботи нема, освіти й медицини нема, доріг нема. З вини наших урядів за останні роки втрачено 2,5 мільйона робочих місць. Агровиробництво було єдиною галуззю, що працює та наповнює бюджет, але його задушили податками. Тисячі малих підприємців закрилися. Тому ситуація доходить до точки кипіння. Україну чекають селянські бунти, якщо уряд не зможе дати раду економіці країни.
- Ви не перегинаєте з формулюванням "селянські бунти"?
- Ні. Щодня влада готує нові сюрпризи селянам: то нові податки вигадують, то нові правила гри, то перереєстрацію суб’єктів господарювання. У парламенті активно просувається законопроект № 4438 "Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств)". Там за красивою обгорткою ховається бажання закріпачити селян, обклавши податком кожну цибулину чи морквину, яку люди вирощують на городі. Політикум діє за принципом: "Створюй більше перешкод, щоб була можливість заробляти корумпованому чиновнику". Таких політиків народ врешті-решт винесе, як і їхніх попередників.
- Ви написали листа президенту, прем’єру та голові парламенту. Погрожуєте страйками. Вас почули?
- Ні! Робоча група знову не зібралася на цьому тижні – урядовці в роз’їздах. Вони імітують діалог і затягують час. Для них важливий процес, для підприємця – результат. Наші ж чиновники не звикли працювати на результат, вони імітатори. Ми – аграрії, достатньо конструктивні люди. Починаючи з 30 червня минулого року і до сьогодні, ми провели 7 великих загальнонаціональних страйків. Із них два були за продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, і ще п’ять мали на меті відстояти податкову систему, яка діяла до 1 січня 2015 року. Мораторій нам вдалося продовжити до 1 січня 2017 року. А в податковому напрямі ми лише частково відстояли інтереси аграріїв. Після наших страйків і звернень було вирішено створити робочу групу, щоб до 1 липня вона напрацювала бачення Податкового кодексу і бюджету на наступний рік. На жаль, з вини урядовців повноцінного засідання цієї робочої групи так і не відбулося. Минуло півтора місяці…
- Тобто цю робочу групу створили просто для того, щоб погасити невдоволення?
- Схоже на те. З’явився проект бюджетної резолюції на наступний рік, і в ній аграрії втрачають спрощену систему оподаткування. Це крах для більшості виробників, тому що вони не пристосовані до ведення бухгалтерського обліку комерційних компаній. І друге – аграріїв повністю переводять на загальну систему оподаткування, яка для них є непідйомною. Аграрії від початку року вже втратили 20 мільярдів обігових коштів. Нам нічого не залишиться, крім страйків.
- То страйк таки буде?
- У п’ятницю відбулося засідання президії партії за участю представників всеукраїнського страйкового комітету аграріїв. Ми створили робочу групу з підготовки до страйку. Якщо влада продовжуватиме ховати голову в пісок, у вересні ми вийдемо на восьмий бунт із перекриттям доріг по всій території України, протестами на всіх головних площах міст. 100 тисяч людей і техніку готуємо – жнива завершили і вперед. Люди вимагають. Вони сьогодні дуже "накручені". І це не галузева проблема. Так сьогодні налаштоване все зубожіле українське суспільство, а Аграрна партія якраз і є його відображенням.
- Ви згадали про втрати через оподаткування. А які втрати має аграрне виробництво через неможливість контролювати східний регіон, Крим?
- Крим – це орієнтовно 2-2,5% аграрного виробництва нашої держави. Це не так і мало, особливо, коли ми говоримо про виноградарство і виробництво вина та коньяку. Якщо ж брати ситуацію на Сході, то аграрне виробництво в Луганській і Донецькій областях втратило 500-550 тисяч гектарів землі. Це рівноцінно всій орній землі Грузії, наприклад. Але найгірше, що люди під окупацією не мають куди дітися. Це їхня земля, їхнє господарство. Куди вони втечуть? Абсолютна більшість аграріїв і селян Донбасу залишилася працювати там. Це Україна, це громадяни України. І наше завдання – повернути мир на українські землі.
- Так, земля втримує людей… А що ви думаєте про ринок землі? Чому ви відстоюєте мораторій на її продаж?
- Тому що в Україні не завершена земельна реформа. Свого часу земля була розпайована, майже 7 мільйонів людей стали власниками земель сільськогосподарського призначення. Але на тому все закінчилось. Не було створено всіх інструментів обігу землі, які діють у світі. Їх загалом 17, а у нас діють лише два. Нікому контролювати цільове використання земель, збереження їхньої родючості, бо в нас не діє державний земельний банк. Не ухвалені чіткі законопроекти, які не дадуть можливості монополізувати землі окремим людям чи родинам. У більшості країн обмежується власність земель сільськогосподарського призначення в руках однієї родини в середньому до 300-500 га. А без цього всього ринок землі стане просто грабіжницьким. Є сумний досвід Аргентини і Бразилії, які обпеклися на поспішному створенні ринку. Продавати землю не можна! Це закінчиться так, як колись приватизація в 90-х. Українці до цього не готові.
- Якщо уряд не "відкотить" податкове законодавство назад? Що можна зробити? В МінАПК говорять про прямі дотації...
- Є два типи стимулювання аграрного виробництва. Західноєвропейський – це підтримка прямими дотаціями. Наприклад, мінімальна пряма дотація в Польщі на гектар землі в обробітку становить 350 євро. Якщо ти займаєшся органічним землеробством, то це орієнтовно 700 євро. Мало того – є ще дотація для експортерів продукції. Друга система державної підтримки – американська, яку використовують в США і Канаді - це доступність "довгих" кредитів. Ти можеш взяти кредит на 30-50 років під 1,5-3% і таким чином розвивати своє аграрне виробництво. У нашій державі немає ні першого типу, ні другого. Але при цьому аграрна галузь дає 41% ВВП країни. Ми не можемо дотувати те, що є локомотивом економіки. Але американська система нам підходить. Перше - це треба знайти доступ до дешевих кредитних ресурсів, які дадуть аграрному виробнику можливість розвивати свій напрям. І друге - забезпечити стабільність податкової системи, щоб виробник міг планувати роботу.
- Європейська модель не підходить, а чи зможе європейська інтеграція допомогти розвинути агробізнес в Україні?
- По-перше, я не думаю, що ми найближчим часом вступимо до Європейського Союзу. Але свою геостратегічну позицію Україна могла б використати. Ми маємо найдешевшу робочу силу у світі. У нас уже середня зарплата в два рази нижча, ніж у Китаї. А географічно Україна розташована в центрі континенту, звідки дуже легко можна постачати свою продукцію по всіх країнах. Увесь світ готовий інвестувати в нашу державу, але за однієї умови – дайте стабільність і зрозумілі правила гри. Здається, що це дуже просто. Але ми залишаємось парадоксом для світової економіки. З одного боку ми – один з найбільш освічених народів, маємо величезні ресурси, а з іншого – ходимо з простягнутою рукою і кажемо: "Дайте нам мільярд Міжнародного валютного фонду, а краще два чи десять". Це нерозумно!
Лідер Аграної партії України Віталій Скоцик
- Ви готуєте стратегію розвитку України в розрізі галузей. Це такий собі бізнес-план для держави?
- Можна й так сказати. Ми - не теоретики-романтики, а люди реальних справ. Якщо економіка живе і нормально працює, є нормальні відрахування до державного і місцевого бюджетів, тоді з’являються соцпакети, кошти на культуру, освіту. Але треба вибудувати нову модель економіки, яка б дала можливість генерувати достатньо податків. Не вичавлювати з помираючого бізнесу, як ми робимо зараз. А спочатку дати стимули виробництву. Аграрний сектор слід підтримувати і переорієнтовувати на переробку сировини і продаж готової продукції. Поки що ми, на жаль, залишаємось сировинною державою, і уряд ще й закріплює цей статус у своїх програмах. Вирощуємо все більше. Заробляємо стільки ж. Де логіка?
- Ви заявляєте про те, що здатні сформувати альтернативній уряд. Ви ж навіть не парламентська фракція.
- Сьогодні не парламентська, а завтра – парламентська. Люди це питання вирішать на наступних парламентських виборах. Вони втомилися від безвідповідальної політики. У складі Аграрної партії формуються галузеві ради з професіоналів, які й розробляють програми розвитку – від промисловості до культури й науки. Це прообраз комітетів Верховної Ради. Але кількість комітетів ми дещо підкоригували. Наприклад, у нашому розумінні не потрібен окремий комітет транспорту, цими питаннями має відати комітет інфраструктури. Натомість, я додав би комітет національностей. (Не національних меншин, щоб не принижувати різні народи, які живуть в Україні.) От ми творимо раду національностей, де всі народності мають бути однаково представлені. Ми виписуємо стратегію в кожному сегменті на 5-10-15-35 років уперед. У нас є чіткий план. Є, з чим іти до влади.
- Хіба це взагалі можливо – прописати плани дій аж на 35 років? Ми бачимо, як динамічно змінюється світ, незрозуміло, що буде завтра…
- Подивіться на США, де тривають передвиборні перегони. Барак Обама майже відійшов від справ, бо його термін ось-ось завершується. Невідомо, хто стане наступником: Трамп чи Хілларі Клінтон. Але що з державою в цей період відбувається? Хіба вона втрачає свою позицію у світовій економіці, політиці? Ні. Тому що працює державний механізм, який реалізовує стратегію країни. Така незмінна стратегія, підкріплена силою державних інституцій, необхідна Україні. І в основі її має лежати не кількість зерна, відвантаженого на експорт, не кількість вироблених машин чи літаків, а якість життя людини – середня тривалість життя, платоспроможність, доступність освіти і медичного обслуговування.
Із наших рад, без сумніву, вийдуть і кандидати на урядові посади. Кожне профільне середовище має підібрати три кандидатури на позицію профільного міністра. Так ми зможемо запропонувати альтернативний і фаховий Кабінет міністрів.
- І фахівців вистачає?
- У нас достатньо спеціалістів у країні. Ми не маємо проблем у формуванні рад.
- Є стратегія, є люди. Чого ж дотепер не вистачало Україні, щоб мати адекватну владу?
- Справжніх політичних партій, які мають ідеологію і програму. Які побудовані "знизу" і працюють на виборця. Я маю честь розбудовувати саме таку політичну силу. І ми ставимо собі завдання вигравати наступні вибори до парламенту, набрати мінімум 30-35%, провести 160-165 депутатів і реалізувати свою стратегію.
- А програма-максимум?
- Програма максимум – це через 20 років вивести Україну на рівень сьогоднішньої Німеччини. Тобто в нас зараз середня заробітна плата – 150 євро на місяць, а у німців – 2000 євро. От нам треба вийти найпізніше через 20 років на 2000 євро. Але для цього слід зробити економічне диво, коли економіка держави буде зростати на 17-18% щороку. Ніхто цього не робив: ні Сінгапур, ні Китай, ні будь-яка інша держава. Але ні в кого не було такого ресурсу, як у нас: чверть світових чорноземів і 120 видів корисних копалин. І люди, які вміють працювати.
- Вам комфортніше в комбайні, коли самі жнивуєте, чи на зустрічах з людьми? Де ви у своїй тарілці?
- Я працюю в полі на жнивах щоліта. Симонів на Рівненщині – це моє рідне село. Це для мене енергетична підзарядка. Скільки себе пам’ятаю, я – в комбайні, з дитинства. Стаж роботи на комбайні в мене значно більший за політичний. В активній політиці я лише 2 роки. Багато зустрічаюсь з людьми: в поїздках Україною пішов на п’яте коло, провели 128 агрофорумів. Я люблю зустрічі з людьми, мені цікаво і комфортно. Не люблять зустрічі з людьми ті, хто брешуть і дають пустопорожні обіцянки. Я щирий і відвертий.
Лідер Аграної партії України Віталій Скоцик
- У вас є команда?
- Так. Є надійні, фахові та порядні люди. Зараз, коли я знайомлюсь з елітою нашої держави, залучаю її до роботи в партії, ще більше розумію, наскільки є багатою наша країна. А от мене сьогоднішній політикум відштовхує. Коли я дивлюся на риторику цих людей, на їхні заяви, на те, як вони ставляться до держави, до народу, мені дуже не хочеться перебувати в їхньому середовищі. Тому ми і формуємо своє – нову політику.
- Не боїтеся бути "білою вороною"?
- Біла ворона? Це мій постійний стан... 20 років тому, коли ми змінювали технологію в аграрному виробництві та колгоспну систему на аграрний бізнес, відчували себе так само. І ми все змінили. Українська аграрна галузь стала другою у світі. Подумати тільки - після США! Це при тому, що використовуємо від сили 10-15% потенціалу. Ми його реалізуємо, якщо змінимо політичну систему, додамо їй стабільності, осмисленості. У сьогоднішній політичній системі координат білою вороною бути добре…
- Політика - справа нових облич? Принаймні, такий тренд з’явився після Майдану…
- Політика - це справа професіоналів, незалежно від їхнього віку. Фаховість – ось єдиний критерій. Нинішній парламент на 56% складається з нових облич. Середній вік українських нардепів - 44 роки. Але чи це допомогло парламенту стати ефективним? Там є герої Майдану і герої війни, яких виборці починають "затюкувати". Вони були незамінні на барикадах і на лінії фронту. Але для парламентської роботи, з усіма її юридичними тонкощами, у них просто не вистачає знань. Парламент – це мозковий центр країни. Що там зараз роблять 11 депутатів, чия освіта обмежується десятьма класами школи? Що там роблять чиїсь охоронці, водії, масажисти, племінники і секретарки, яких пропхали в партійні списки?
- Незабаром уся країна святкуватиме 25-ту річницю проголошення Незалежності. Який головний підсумок цих років, на вашу думку?
- Народження української нації, яка почала усвідомлювати відповідальність за своє життя. Цю подію важко датувати. Вона "розтягнута" між двома Майданами – з 2004 по 2014 роки. Це час, коли народ почав проявляти велику зрілість на тлі своїх нікчемних правителів. Це тріумф українського духу, який ми не маємо права розтринькати. Мусимо реалізувати цю енергію в сильній економіці та самодостатній політиці. В України є все, щоб стати ключовою державою континенту, стабілізувати його в сенсі продовольчої та міжнародної безпеки. Щоб, насамперед, наші талановиті люди на родючій українській землі почувалися безпечно, були впевненні в завтрашньому дні, знали, що будуть з хлібом.
