Конфлікт з Росією і Польщею: історик зі США розповів, яка пастка чекає Україну

В Україні є політики, які досить багато часу приділяють міфам про минуле

Американський історик, професор Єльського університету, фахівець з історії Східної Європи Тімоті Снайдер Фото: Vladimír Šimíček/dennikn.sk

У Києві на заходи, присвячені 75-й річниці трагедії в Бабиному Яру, приїхав відомий американський історик, професор Єльського університету, дослідник Голокосту, автор монографій "Криваві землі" та "Реконструкція націй", ТІМОТІ СНАЙДЕР. У короткому інтерв'ю "Апострофу" американський учений розповів, як він бачить вирішення проблеми Донбасу і суперечностей між Україною та Польщею щодо діяльності ОУН-УПА.

- Яким ви бачите завершення конфлікту на Донбасі? Якою може бути подальша доля окупованих районів на сході України та анексованого Криму?

- Я не військовий експерт, але взагалі мені здається, що майбутнє Донбасу залежить від більш широких питань, таких як майбутнє Росії та майбутнє Європи в цілому. Думаю, з новим розумінням власних інтересів у Росії з'явиться й інше розуміння майбутнього Донбасу. Сьогодні за допомогою Донбасу РФ намагається шкодити Україні та Європейському Союзу. І я боюся, що це триватиме доти, доки люди в Москві не побачать, що світ змінюється.

- Чи правильною, на ваш погляд, є позиція української влади, що окуповані Росією території повинні повернутися до складу України? Адже як мінімум значна частина населення і на Донбасі, і в Криму не хоче цього...

- Думаю, що лідер держави зобов'язаний дотримуватися принципу територіальної цілісності. Якщо б Китай вторгся до Росії та відібрав частину Сибіру, російські лідери говорили б про територіальні цілісності, навіть якщо б їм не особливо потрібні були ці території.

Єдиний спосіб змінити територіальну цілісність держави — знайти для цього легальний механізм. Коли одна держава, втручаючись, забирає частину іншої, тоді абсолютно нормально і правильно, що держава, яка стало об'єктом вторгнення, буде говорити про суверенність.

Тому я вважаю, що не тільки Росії, а й Києву потрібно задуматися, яким буде майбутнє цих територій. Якщо вони будуть повернуті під контроль України, то вже зараз має бути підготовлений комплекс рішень: як потрібно повертати біженців, яких біженців повертатимуть першими, якого роду іноземна допомога може бути спрямована в ці регіони, щоб люди бачили, що все відбувається правильно. Якщо ваша позиція і принципи в тому, що ви хочете повернути свої території, то ви повинні бути готові до цього на практиці.

- В одному з інтерв'ю ви сказали, що українці не мають проблем з відчуттям своєї ідентичності. На чому базується ця ідентичність, якщо врахувати двомовність населення, багато в чому різний менталітет мешканців Західної та Східної України?

- Коли я говорив, що ви не маєте проблем з ідентичністю, я перебільшував. Тому що насправді ми всі маємо проблеми з ідентичністю. Американці також мають проблеми з ідентичністю. Ймовірно, я мав на увазі, що політична ідентичність — не те саме, що мовна та регіональна спільність. Якби мою приналежність до нації визначала мова, то в мене не було б моєї нації (Тімоті Снайдер американець, — "Апостроф"), тому що я розмовляю мовою, яка походить з Англії. Знаєте, у канадців дві мови, і жодна з них не є "канадською". І так далі. Принцип "одна мова — одна нація" насправді є вкрай рідкісним, такий приклад насправді знайти складно. Я б сказав, що одна з проблем, наприклад, з тією ж російською ідентичністю в тому, що росіяни часто думають, що, говорячи російською, ти є росіянином. А це не зовсім так. Ти можеш говорити російською і при цьому бути українцем. Так само, як можеш говорити англійською і бути канадцем або американцем.

Я намагався сказати — і вважаю, що це абсолютно вірно, — що і росіяни, і західні люди помиляються, коли, розглядаючи Україну, ділять її хірургічним шляхом. Коли говорять: "ці люди говорять цією мовою, а ці — тією". Або "це — західний берег Дніпра, а це — східний". Це виглядає, як розфарбовування карти. Ідентичність полягає не в культурній біографії. Вона перш за все в політичних переконаннях і бажанні жертвувати чимось заради більшої групи людей. У цьому сенсі українці мають таку політичну націю, яку має будь-який інший народ. Я не бачу, в чому українська нація особливо відрізняється від тієї ж американської або італійської.

- Війна стала для українців об'єднуючим фактором. Однак рейтинги демонструють значну підтримку популістських (іноді і проросійських) політичних сил. Що чекає Україну, якщо ці сили повернуться до влади?

- Ця проблема властива не тільки Україні, вона — загальна. Україна стикається з тими самими проблемами, що і західні суспільства. Якщо ви не здатні, по-перше, знайти механізм стимулювання якогось роду соціальної рівності, а по-друге, дати людям відчуття руху вперед, того, що їх діти можуть досягти більшого, ніж вони самі, ви отримаєте популізм. Я згоден з вами, що популізм — проблема в Україні, що зростає. Це означає, що у вас немає "усього часу світу", що люди в Україні не вірять словам, які виправдовують відсутність реформ. При цьому влада та суспільство не повинні звинувачувати пресу, тому що преса якраз і потрібна, щоб допомагати реформувати країну швидше.

- Як Україні слід боротися з інформаційними загрозами ззовні, наприклад з тієї ж Росії? І як слід діяти Києву щодо, наприклад, польських заяв стосовно діяльності ОУН-УПА?

- Росія проводить активну глобальну пропагандистську кампанію, в якій Україна — одна з центральних тем. І тому для України важливо мати власні вільні медіа, своїх переконливих журналістів. Державні прес-секретарі та речники, боюся, будуть слабенькими.

З Польщею ситуація дещо інша. З Польщею є розбіжності навколо 1943 року (у 1943 році відбулася так звана "Волинська трагедія", — "Апостроф"), проте польська влада, незважаючи на які б то не були проблеми, хочуть, щоб українська держава існувала. Хоча поляки зробили кілька кроків, які можна вважати вкрай дурними, тим не менше вони хочуть бачити Україну своїм союзником і підтримують її. Польща припустилася помилки (визнавши "Волинську трагедію" геноцидом польського населення з боку українців, - "Апостроф"), але Україна повинна уникнути подібних помилок зі свого боку. Тут можна повернутися до питання про ідентичність. У момент, коли ви вирішите, що політика — це і є ідентичність, ви потрапите у щось на зразок "російської пастки", де все будується на міфах про минуле і на мові. І тоді ви справді прийдете до конфлікту з Польщею. Але для майбутнього України ці речі не такі важливі. Вони відволікають і замінюють реальну політику. І в Україні є політики, які цим свідомо займаються, підміняючи справжню дискусію про реформи суперечками про ідентичність. Чому вони так роблять? Та тому що легко бути "політиком ідентичності" і складно — "політиком реформ". Українців намагаються в це залучити, і важливо, щоб вони не включилися в це понад міру. Якщо Україна вирішить проблеми з верховенством права, все інше владнається.

Читайте також

Підуть під ніж? Навіщо Безугла накинулася на генералів

Нынешняя критика генералов со стороны Безуглой имеет под собой основания

Людина справи. Що відомо про новий кейс Коломойського

Сидя в изоляторе, Коломойский коллекционирует уголовные дела

Наша відповідь "Вагнеру"? Чи є реальним сценарій створення приватних армій в Україні

Создание частных подразделений вызвало неоднозначную реакцию у экспертов