Сепаратизм в Україні стався, тому що люди не відчували своєї причетності до Батьківщини - Наталія Заболотна

Міжнародний економіко-гуманітарний форум UKRAINIAN ID покликаний стати найпотужнішим форумом у Східній Європі. Його мета - підняти питання нероздільності і взаємозалежності двох чинників гармонійного розвитку держави: економіки і людського капіталу. Водночас UKRAINIAN ID має на меті створення і відпрацювання моделі економічного зростання і успіху регіональних центрів на прикладі Канева, який має всі шанси стати ключовим напрямком внутрішнього і зовнішнього культурного туризму. Докладніше про передумови виникнення цього форуму, власне, його організацію та проведення в інтерв’ю "Апострофу" розповіла, президент Фонду гуманітарного розвитку України, громадський і культурний діяч, ініціатор Форуму НАТАЛІЯ ЗАБОЛОТНА. Також пані Наталя висловила думку, що у культурному та соціальному розвитку українців є значні прогалини, та вказала, як можна це виправити.

- Хочеться найперше поговорити про форум, який ви ініціювали в Каневі. Це міжнародний економічно-гуманітарний форум UkrainianID. Його часто порівнюють з літнім Давосом. Чому саме Канів і наскільки це зручно? І, друге - що потрібно зробити, щоб цей захід дійсно став рівня Давоса?

- Я дуже щаслива, що та ініціатива, в яку ще рік тому ніхто не вірив, з успіхом реалізовується. Дуже важко було людей переконувати, тому що на початку мало хто вірив, що можна зробити міжнародний захід такого рівня не в Києві, а в Каневі, і що він матиме значну міжнародну вагу і потенціал. Форум Ukrainian ID спроектований за принципом Давосу, який є незалежною діалоговою платформою міжнародного формату. І, що цікаво, той же Давос є маленьким містечком, до речі, набагато меншим, ніж Канів.

Чому Канів? Два роки тому в рамках нашої громадської платформи SOSмайбутнє, яка потім трансформувалася у Фонд гуманітарного розвитку України, ми оголосили всеукраїнський флешмоб в соціальних мережах, де закликали людей, яких непокоїть стан соціокультурної сфери в їхніх регіонах, фотографуватися біля таких собі гарячих точок українського культурного, соціального занепаду. І на нашу платформу SOSмайбутнє надійшли тисячі світлин. Люди фотографувалися біля замків, які руйнуються, біля закритих сільських клубів, біля басейнів без води, зачинених бібліотек. Тобто у фокусі громадян було все, що мало би створювати фундамент безпечного, здорового, високоосвіченого, культурного суспільства, оця вся інфраструктура, яка і сприяє формуванню в суспільстві цінностей і є надійним фундаментом нашої держави. Невипадково, що у нас виникло таке явище, як сепаратизм. Він є наслідком того, що держава не надає належної уваги соціокультурним потребам суспільства, не веде діалогу з власними людьми,

Сепаратизм - це коли люди не відчувають своєї співпричетності до Батьківщини. А якщо власна держава не займається культурою власних громадян, тоді їх культурою займається інша держава. Тобто, я абсолютно переконана, що культура, гуманітарна сфера має стати сферою національної безпеки нашої держави.

Так от, серед цих тисяч світлин, які до нас насипалися на платформу SOSмайбутнє, була світлина дітей міста Канева. Ми вирішили туди поїхали з командою. Ці діти написали, що займаються спортом, в улюбленому клубі "Спарта", куди ходили багато років безкоштовно. Там, правда, саморобні знаряддя спорту, він знаходиться в підвалі багатоповерхівки, але у нас 25 чемпіонів Європи і майстрів спорту звідти. Звісно, це зачепило, що така ситуація у самому Каневі, у серці нашої країни, в місті, де зберігається душа українського народу.

Так, наприклад, у Каневі дитяча музична школа знаходиться у напівзруйнованій колишній тюрмі КДБ, стіни якої скоро під звуки скрипок просто можуть рухнути. Ці діти роблять репутацію нашій країні на європейській арені, виборюючи там переможне золото, а потім спускають ці золоті, срібні й бронзові медалі знову в цей задухлий підвальчик.

- Часто показують, в яких умовах проводять тренування наші олімпійські чемпіони, то важко повірити, що в таких жахливих умовах можуть зростати чемпіони.

- На жаль, оце і є відсутність генеральної лінії соціокультурної політики нашої держави. У нас є аж цілий віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань, і за 28 років їх було, мабуть, півтора десятки. У нас було більше двох десятків міністрів культури, у нас є 5 президентів, прем'єр-міністрів, і 27 років ми вовтузимо заскорузле поняття "культура за залишковим принципом". Але саме культура має бути одним із головних пріоритетів.

Міністр культури Франції завжди був правою рукою президента країни. Тому, що туристи, які приїздять у Лувр, є одними з основних наповнювачів бюджету Франції. Вони селяться в готелях, купують в бутіках, їдять в ресторанах, відвідують супутню культурну й розважальну інфраструктуру, й таким чином, культура - це величезна індустрія, це драйвер економіки.

Ми, маючи найбільшу державу Європи за масштабом, маємо сотні зруйнованих замків, які б могли бути туристичними маршрутами. Якби були виставлені ці туристичні плани хоча б на внутрішній карті України, вже не говорячи про зовнішню культурну мапу, вони би приманювали сотні тисяч туристів на рік.

- Були розмови, що нам не потрібно Міністерство спорту і Міністерство культури. Якщо воно не показує взагалі ніяких результатів, не допомагає ні в яких сферах, то можливо, його потрібно скасувати і створити окрему державну гілку, яка буде відповідати за культуру?

- У нас дуже багато міністерств. У нас іде "гібридна війна", в розпал якої було створено Міністерство інформації наче б то для того, щоб долати хоча б оцей пазл інформаційної війни, але він неподоланий.

У нас є Міністерство культури, яке фактично сьогодні перетворилося в Міністерство "нерухомості". Воно зайняте абсолютно іншими справами. Не генеруванням глибокої, стратегічно важливої, культурної політики для суспільства, не пошуком виходів з цієї кризи, воно зайняте тим, що розподіляє серед комерсантів під забудову землі охоронного призначення.

Ще в нас велика проблема в тому, що Міністерство освіти, яке є клондайком молоді, фактично не має впливу на Міністерство спорту. Міністерство спорту відірване від Міністерства культури. Тобто у нас все заточено на вертикалі.

Я абсолютно переконана, що Україні потрібна реформа по-горизонталі. Тією парасолькою мав би бути, гіпотетично, віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань, який сьогодні є генералом без армії. Сидить людина, отримує зарплату, 5 років совість нікого не мучить. Чим керує - невідомо. Який коефіцієнт корисної дії - невідомо.

Ще одне - Міністерство закордонних справ. Наче б то зовнішня культурна політика держави, її репутація - за межами України. Але там немає тих фахівців, які мають генерувати зовнішній культурний продукт. Є в нас купа нерухомості за кордоном, культурні представництва. Вони фактично не працюють. А в багатьох тхне ладаном, тому що їх здають під якісь церковні зібрання. Але вся ця інфраструктура має працювати на єдину місію – робити успішною, знаною, з високою репутацією нашу країну. Тобто немає цієї генеральної політики.

У чому виграє Путін? Він розуміє силу Soft Power культурної політики. Він вбиває тисячі українців, але синхронно вивозить Маріїнський театр - і в Британії чи Франції - черги, і неможливо купити квиток. Тобто він оцим позитивним, силою культури робить усілякі спроби, щоб говорили про Росію в хорошому світлі. Ми ж цього не робимо! У нас є розкішна Національна опера, але вона не збирає такі аншлаги, як наш ворог на закордонних виставках.

Знову-таки – ми найбільша країна Європи, але у нас навіть немає титульного музею. У нас є Національний художній музей, в якому 97% національного надбання України розміщено у підвалах. У нас немає жодного музею сучасного мистецтва і немає перспектив їх створення в стратегії розвитку, в культурній політиці нашої країни. У нас є президентська мрія про "Мистецький арсенал", але при трьох президентах він не був добудований. І коли Порошенко напередодні виборів стояв на його порозі, він сказав мені: "Я тобі обіцяю, навіть якщо я не стану президентом, я збудую "Мистецький арсенал". Переконана, за четвертого президента потрібно його врешті збудувати, бо він складеться, як картковий будиночок.

- А ви після цього не зверталися? Не нагадували про обіцянку?

- Я сьогодні є великим дратівником для чинної влади, але сподіваюся, що скоро все минеться. "Арсенал" потрібно будувати.

Що було зроблено за моєї каденції директора "Мистецького арсеналу" – так це те, що люди усвідомили, що без "Арсеналу" немає повноцінного, культурного життя в Україні. Багато хто приходив і запитував: "А що тут ще залишилося зробити?". Але насправді - це об'єкт незавершеного будівництва, в якому завдяки зробленому моєю командою тимчасовому пристосуванню для прийняття відвідувачів, сьогодні навіть проходять інавгурації президента.

- Тобто за цих останніх п'ять років влада ніяк не підтримала "Мистецький Арсенал"?

- Чому? Вона підтримала [сміється]… Перша леді стала головою наглядової ради "Мистецького арсеналу", одразу, як я перестала бути директором. Там знаходиться штаб-квартира культурного фонду, який також очолює перша леді України.

Який ще якісний ривок відбувся у "Мистецькому арсеналі"? Мабуть, у зарплаті нинішнього директора. Якщо моя зарплата була близько 5-6 тисяч гривень, то сьогодні це, здається, ледь не 180 тисяч гривень на місяць. Там нормально "освоюють" кошти. Фактично, багато хто став жертвою такого собі "реформаторського" закону про конкурсні засади при виборі керівників культурних закладів. На мені цей закон з горем пополам був апробований. Цей закон усіляко просували і комітет з питань культури і духовності (я інколи його називаю комітетом безкультур'я і бездуховності). Ірина Подоляк була великим лобістом цього закону. Але чому він антигуманний? Бо, якщо наводити свій приклад, або директора Львівської національної галереї імені Бориса Возницького Лариси Возницької, яку фактично вишвирнули з цього великого музейного спадку, який набув за своє життя її батько Борис Григорович Возницький. Коли проводиться конкурс і вибирають очільника, комісія зверстана таким чином, що орган управління має третину і, звісно, орган управління завжди лобіює того, кого він хоче. Реєструється маса громадських об'єднань, що потім подає заявки, які також часто стимулюються і контролюються органом управління.

Я хочу сказати навіть не про деталі того "хірургічного" втручання, яким я була фактично вирізана із "Мистецького арсеналу", а чому цей закон є антигуманним і не є ціннісним. Тому що він не адвокатує тих очільників культурних закладів, які все своє життя вкладали в цю установу. Закон не стимулює усіх наступних вчиняти таким чином, аби вони до цієї культурної установи, яка їм ввірена в управління (будь це "Український дім", "Мистецький арсенал", музей, опера, філармонія чи університет), ставитися, в хорошому розумінні слова, як "до свого". Вкладати туди свою душу. Тому що знають, що наступники не сплять, і всі хочуть наступити на п’яти. Тобто не цінується досвід і не дається ніякий соцпакет. Ти просто стаєш непотрібним.

Я була 6 років директором "Українського дому". Знаєте, чим менеджери відрізняються від чиновників? Менеджери працюють на результат, а чиновники - на процес. Я не хочу гребти всіх під одну гребінку, але тим паче - результат моєї роботи був очевидним.

Потім я 6 років очолювала "Мистецький арсенал", де був реальний результат. Наприклад, той же "Книжковий арсенал", який сьогодні Лондонський комітет визнав кращою міжнародною книжковою подією року, був, фактично, плодом моїх фантазій. Але ж я не можу довго мріяти. Менеджери одразу втілюють, і ми робимо це максимально масштабним.

Ларису Возницьку ж просто викинули, незважаючи на досягнення батька, на те, що вона 40 років взагалі віддала Національній галереї, яка потім була названа іменем Бориса Возницького. Їй не запропонували ні працевлаштування, ні соцпакету, ніяких гарантій чи підтримки. Так само я як людина, яка фактично 12 активних років свого життя абсолютно щиро, на ентузіазмі піднімала державні культурні заклади, і мої проекти відвідали, я думаю, більш як 10 мільйонів українців у сукупній вазі, потім стала їм не потрібна. Бо мене не взлюбив президент Порошенко, тому що я заважала йому та, можливо, його першій леді, або ще у когось зі свити були амбіції. Мене просто взяли і викинули, незважаючи на те, що я мати-одиначка з двома дітьми. Мені не запропонували, знову-таки, ніякий соціальний пакет, мене просто викинули на вулицю. Тобто смішно, дивлячись на мене, говорити, що я жертва, що мене викинули, але по факту, створений комітетом з питань культури і духовності такий закон, який абсолютно цинічно позбавляється тих людей, які багато років інвестували свій досвід, свої сили, своє здоров’я у ввірені їм культурні заклади, він викидає їх на вулицю. А що далі? Який шлях? Такі люди не є частиною кадрового резерву, їм не дякують за досягнення, більш того, конкретно я - це персона нон грата в багатьох ЗМІ. А тому що є чорні списки й темники...

- Тобто навіть при тій, так званій "злочинній владі", собі не так багато дозволяли, як зараз?

- Влада завжди була злочинною. Будь-яка влада. Але такого зухвальства на користь власної родини, як при чинній владі, я не відчувала. Завжди цінувався якийсь досвід. Завжди "культура", вона десь там, але коли вона ще дає якийсь коефіцієнт якості, репутаційні дивіденди. Людина, яка, наприклад, працює, робить певні кроки, які притягують людей, проекти, репутацію, й в неї не потрібно особливо вкладатися, вона робить те, що за ті ж гроші на тій же посаді ніколи не робили.

Взагалі не посада робить людину, а людина робить посаду. Але коли ти щось створюєш, і воно подобається головній родині країни, і не так, щоб тебе похвалити, а так, щоб тебе ампутувати, прибирати і зайняти це місце, то це більш ніж красномовно. Ти вже замислюєшся, чи морально це?!

Я не одна така. Так само вчиняють, я переконана, з багатьма суб'єктами.

- Чому в суспільстві немає такого резонансу? Як на подібні призначення в культурі взагалі відреагували?

- Це окрема тема. Так, зі мною жорстко вчинили, і я є одним із головних ворогів президента. Але взагалі передісторія цього - це проект Закону - це великий шматок мого життя.

Ще в 2013-2014 роках я почала аналізувати, чому всі країни світу ставлять на культуру? Культура, креативні індустрії, культурний туризм, який займає 40% у загальному валі туристів на земній кулі (рахували статисти, що 1 мільярд 800 тисяч мігрує на рік туристів по земній кулі), то 40% – це культурний туризм. До нас ці культурні туристи не залітають. Але ж це свідчить, що вигідно інвестувати в культуру. І проаналізувавши такі гуманітарні та соціокультурні устрої різних держав, я зрозуміла, що дуже дотична до нашої країни, саме британська матриця і матриця балтійських країн.

У Британії 20 років тому національна лотерея стала монополістом. І Маргарет Тетчер, яка, ми знаємо була доволі "жадібна" й раціональна жінка, дуже цінувала і намагалася всіляко економічно підняти власну країну, тим паче застерігала, розуміючи, що це буде шалене наповнення британського бюджету, але можуть бути складні наслідки для суспільства. І запропонувала альтернативу – лотерейний фонд, який би наповнювався від Національної лотереї Британії і фінансував би на гарантованих засадах усі соціокультурні та гуманітарні напрямки суспільства. Її тоді не дослухалися, і рівно через три роки Тоні Блер і королева взялися за голову і зрозуміли, чому це вигідно.

Тому, що на відміну від наших можновладців, вони не тільки мають статистику, вони її ще читають, аналізують й екстраполюють можливі наслідки. Вони зрозуміли, що після того, як Національна лотерея Британії стала монополістом, суспільство почало якось деградувати. Оскільки були дуже великі виграші, і звісно це не всі десятки мільйонів жителів Великобританії вигравали, але багато (з них – 49 % грає по цей день в лотерею Британії) хотіли ставити "на диво". І від цього почався цілий клубок соціальних хвороб, а наслідки стали відчутними вже за три роки: від наркоманії, алкоголізму, туберкульозу, оскільки люди втрачали свої оселі й ставали безхатченками.

Тоді влада згадали матрицю, запропоновану ще за Маргарет Тетчер. Був прийнятий закон у парламенті Великобританії, згідно з яким було відкрито фонд "Добрих справ". Звісно, там були певні дискусії навколо цього. Але тим паче, перемога була на користь фонду, і він за 20 років, наповнюючись з Національної лотереї Британії на гарантованих законом засадах - 40 мільярдів фунтів стерлінгів вклав у власне британське суспільство. 40% цих грошей йшли на культуру, причому 20% із 40% - йшло на реставрацію замків, на модернізацію музеїв, підтримку спадщини і на її провенанс у Британії й у світі. 20% йшло на entertainment – фестивалі, всілякі програми для молоді, культурні, освітні, на модернізацію музичних, художніх шкіл. Ще 20% - на спорт, розбудову сучасної спортивної інфраструктури, щоб у кожному дворі був спортивний клуб, спортивні майданчики, спортивні секції. Решта коштів йшли на екологічні та освітні програми, на соціальне забезпечення для верств населення з певними обмеженнями, і в результаті цього Британія ці кошти вкладала не тому, що хотіла створити для людей здорову альтернативу – сидіти їм в одноруких бандитах і чекати на ці шалені виграші в тих погребах лотерейних, а там (у Британії) вони зовсім не такі, до речі, як у нас зараз - масове лотерейне розмаїття, на відміну від відсутності культурної альтернативи.

У Прибалтиці був прийнятий схожий закон, який 15 років тому започаткував державний фонд "Культурний капітал", наповнюється за рахунок великого спектру азартних ігор. У них там все легалізовано. І ще плюс певний відсоток з акцизу на горілку та тютюн. Тобто ми створили аналогічний закон, який назвали "Про державний фонд гуманітарного розвитку України". Я цей закон спочатку запропонувала чинному президенту, говорила з пані Мариною, пояснюючи, що це не просто закон - це ціла реформа в гуманітарній сфері.

- Яка структура управління нам би підійшла, на вашу думку?

- Якщо цей закон пройде, ви через три місяці будете відкривати нову бібліотеку модернізовану, електронну, куди діти будуть намагатися втрапити. Новий модернізований культурний центр, сільський клуб, який перестане бути генделиком, а стане осередком культури для цілої громади. Басейн, який наповниться водою і дитячим здоров’ям. Тому що зараз всі басейни - колишні державні перетворилися на такі скелети, обписані телефонами і адресами, де можна придбати наркотики.

Яскравий приклад - басейн "Чайка", де ми проводили перший Форум на дні басейну з послами. Це єдиний був дитячий басейн на 3 мікрорайони: на Серець, Лук’янівку і Нивки, де виховувався олімпійський резерв. Врешті-решт мені було передано, що Петро Олексійович (Порошенко, - "Апростроф") не хоче, щоб брудні кошти йшли на культуру і на дитячий спорт. Правильно, хай воно розсмокчеться за непотрібністю...

- Може там якраз лобісти стоять за цим бізнесом?

- Дуже сильні лобісти у лотерей, і дуже сильний у них дах. І я зрозуміла, що брудним коштам дуже затишно в брудних кишенях. Тому ми маємо абсолютне нехлюйство і недбальство по відношенню до власних дітей, до власного суспільства. Ми вже маємо важкі наслідки цього. А відсутність цієї генеральної лінії культурної політики країни, сьогодні взагалі знищує країну. Вона знищує стрижень. І я розумію, що під час виборів дуже вигідний такий сегмент "люмпен", який є чудовим споживачем для пива. І депутати з гуманітарних комітетів, в тому числі з комітету з питань культури і духовності дуже якісно голосують за здешевлення квот на пиво.

Я знаю, скільки становить щомісячний прибуток із цих лотерейних хабів, які псують архітектуру наших вулиць, але аби тільки це було бідою. Вони фактично підривають генофонд нашого суспільства. Тіньовий прибуток з цього брудного бізнесу - мільярд гривень на місяців. Тобто це більше десяти мільярдів на рік. Ми розуміємо, що це комусь потрібно. І що дуже легко потім ці гроші роздавати під вибори.

Цей бізнес знаходиться повністю у тіні. І якщо ще 5 років тому це були сотні мільйонів поповнення в бюджет, при чому візуально лотерейних хабів було, мабуть, на порядок менше, то зараз він росте зі страшенною прогресією. І ви помітили, чим далі в такі депресивні райони Києва, чим далі ти в регіони їдеш, тим більше лотерейних кіосків.

Людям не дає держава жодної альтернативи, зате вона підсовує молоді "кришуємі" нею ж, державою, верхівкою, можновладцями, лотерейні хаби. У людей сьогодні відчай, і вони відчайдушно роблять ставки на диво.

Тож якщо повернутися до Форуму, то головною особливістю, головним принципом Ukrainian ІD є підсумкове комюніке. Підсумковим комюніке першого Форуму Ukrainian ID в Каневі, його основними пунктами було: по-перше, накласти мораторій на ліквідацію закладів соціокультурного розвитку для наших дітей. А ми знаємо, що страшенна тенденція зараз. Ліквідується десь під грифом "децентралізація", а десь під грифом "нерентабельно". Не є прибутковим начебто вчити дітей. Ліквідуються професійні заклади позашкільної освіти, це художні й музичні школи. Вони перетворюються просто в гуртки самодіяльності.

Міністр культури відзвітував, що лише за 2016 рік було ліквідовано 1800 бібліотек. Їх не модернізовано, їх просто ліквідовано. Міністерство нерухомості виправдовує свій статус. Кудись ділися ж ці приміщення, тобто як сказав тоді міністр культури, вони є нерентабельними. Тобто виховувати дітей, це є не рентабельно. Але дуже рентабельно потім через 3-5 років будувати нові тюрми, наркодиспансери, заповнювати туберкульозні та психіатричні лікарні, наповнювати бюджет Міністерства охорони здоров’я.

- Як зробити так, щоб форуми, з яких ми з вами почали розмову, зробити ефективними? Щоб було не так, щоб просто зустрілись, поговорили, а робили щось конкретне?

- Ми спроектували Форум у Каневі, і це абсолютно небанальна територія, це місце, де зберігається душа українського народу, тому цей Форум не є суто економічним. Я розмовляла з послом Євросоюзу, я запрошувала його на минулорічний Форум, він сказав: "Слухай, я не встигаю ходити, у вас немає економіки, немає нормального бізнесу, немає нормальних інвестицій, як для такої масштабної країни. Але кожного тижня у вас відкриваються економічні, бізнес-форуми, інвестиційні форуми".

Цей Форум є абсолютно унікального формату. І це підтвердив той же Роман Ващук, посол Канади, який був членом оргкомітету першого Форуму і модерував панель культури. Вони аналізували всім посольством, дійсно немає такого формату у світі, де економіка поєднана з ментальним соціокультурним розвитком людей. І головна теза, головний меседж, головний посил нашого Форуму, що не може бути успішною економіка в країні, де суспільство потерпає від гуманітарного дефолту. Все має розвиватися гармонійно. Оскільки на проінвестованих світовими або внутрішніми інвестиціями фермах, заводах мають працювати люди, і цих людей вони не мають виписувати з Китаю. Це мають бути власні здорові, освічені люди, які хочуть працювати. Тому ми створили такий майданчик, який не просто є місцем комунікації, це інвестиційна бізнес-тусовка. Це Форум, який генерує сенси і який говорить про гуманізацію економіки.

- Яка буде головна тема другого форуму?

- Другий Форум відбудеться 7-8 червня, і головна його тема - революція цінностей. І ми будемо говорити про цінність економіки, яка має працювати не виключно для заробляння грошей. Вона має працювати на людину.

Ми будемо говорити про агробізнес, який не має вміщувати і примножувати ракові захворювання або вироджувати нашу націю взагалі в глобальному форматі. Як бізнеси мають бути гуманними по відношенню до власних людей.

Ми будемо говорити про активізацію водних магістралей нашої Україна, тому що все розпродано. Немає жодного кораблика. Наприклад, той же Канів був надзвичайно успішний, був такою водною туристичною Меккою нашої України ще 35 років тому. Чому я, як була дівчинкою, народилася в Черкасах, це для мене був один із найпам’ятніших маршрутів, тімбілдінг шкільний, коли ми з радістю випливали на кораблі з Черкаського, одного з наймогутніших портів, і пливли дві чи півтори години до Канева, це був такий маршрут радості. І коли я приїхала дивитися і допомагати дітям-спортсменам з Каневського підвалу, тим прекрасним канівським спортсменам, я була шокована тим депресивним станом, який панував у місті.

Я переконую інвесторів, бізнесменів, українських, міжнародних, що інвестувати в цю святиню, в це святе місце для 20 мільйонів діаспори. Якщо для них створити зрозумілий, легкий маршрут, приємну логістику, і дати дорожню карту цього туристичного маршруту, то мінімум 10 із 20 мільйонів представників української діаспори хоча б раз у житті вважали би своїм обов’язком приїхати й вклонитися землі, на якій народилися чи вони, чи-то їхні батьки, чи їхні дідусі та бабусі. І вклонитися могилі Шевченка. Вони би декілька мільйонів доларів на рік залишали би в Каневі. І не лише в Каневі, вони би приземлялися в Києві, вони би інвестували би в столицю, вони інвестували би в Черкаську область. Вони би відвідали, звичайно, Львів, якісь східні регіони нашої країни. Тому що такий великий, довгий маршрут не долають заради одного-двох днів. Тобто це реальна інвестиція в нашу країну.

І тому Форум Ukrainian ID має два глобальні задання, одне велике: створити потужну діалогову платформу для випрацювання стратегії, концепції розвитку нашої країни і обговорення успішних кейсів світових країн. І я переконана, що ще рік-два - і ми станемо найпотужнішим, найзначнішим і найповажнішим Форумом у в Східній Європі. І недаремно, як ви сказали, нас вихрестили вже таким собі "літнім Давосом".

Звісно, якщо в швейцарському Давосі - зимові лижі, то тут - водні лижі. І друга важлива локальна задача - щоб він вже зараз почав працювати на громаду Канева. Мер Канева відзвітував, що після Форуму через 2 місяці потік пасажирських перевезень до Канева збільшився на 20%. Це його офіційний звіт.

Паралельно з Форумом ми ще започаткували міжнародний фестиваль "ШеваФест", це взагалі була перша ідея - зробити Канів таким місцем, як Львів із його "АльфаДжазом", як "Казантип", містом фестивалів. Прекрасний Дніпро, Канів міг би стати містом культурних сімейних вікендів, і я переконана, що це перспектива найближчого майбутнього. Ми над цим також працюємо.

Канів можна зробити показовою моделлю успіху, якою може бути вся Україна.

- Але чому в нашій державі таке ставлення до культурного, історичного надбання?

- Ви знаєте, це абсолютно обурливе ставлення держави до власної історії, до власної спадщини. Це має бути частиною генеральної лінії культурної політики нашої держави. Адже цієї спадщини більше не стає. Зараз держава, прикриваючись законом "Про децентралізацію", легко видихнула і скинула зі своїх плечей усю відповідальність за дітей, вона начебто їх децентралізувала, музичні школи, коледжі, фактично усі навчальні, культурні, спортивні заклади, скинула з себе відповідальність.

Міністерство культури має бути не лише таким дорадчим органом, а й активним гравцем і гарантом провадження культурної політики у питанні нагляду, ініціатором, не просто хтось там подасть грант. Культурний фонд, який створений, це фактично ампутант того закону, який ми пропонували. Закон "Про державний фонд гуманітарного розвитку", який за принципом Великобританії, пам’ятаєте, мав би в тому числі реставрувати пам’ятки архітектури. І це були б такі грантові гроші на глобальні речі. А маркувати, робити такий соціальний макіяж, робити таке прикриття, не на часі.

Ми стільки втратили часу, що маємо робити зараз що-небудь. Поверхові реформи, у нас так багато придворних реформаторів, які лишень бігають по владних кабінетах. У нас немає якихось глобальних речей, які допомагають сьогоденню й майбуттю. Щодо об’єктів спадщини - ви подивіться, що робиться на вулицях Києва.

Якщо комусь вже буде передана у власність пам’ятка чи-то об’єкт соціокультурного призначення, то в нормі закону мають бути чітко виписані умови: в який період, відреставрувати згідно з нормами українського законодавства, якщо не вклався в термін - реприватизація й покарання. Має чітко стояти: якщо ти наприклад протягом 2-3 років спільно з Міністрерством культури не випрацюєш план реставрації, проект реставрації, під наглядом Міністерства культури, якщо протягом 2-3 років не здійсниш цю реставрацію, то ти маєш просто віддати цю власність. Має відбутися автоматичне відчуження цього об’єкта. У нас тисячі проданих басейнів, територій охоронного призначення, звісно, на яких хочуть будувати багатоповерхівки, історичний центр столиці став місцем елітних кварталів, не говорячи про інші центральні райони.

Мене так ще вражає, як їх називають "Чикаго", "Французький", "Британський квартал", ще якось. Це абсолютне маркування, і дуже хочеться все похапцем, схопити багато грошей, які пропонують забудовники. І ми бачили ці неодноразові факти з Тамарою Мазур - заступницею міністра культури, яку звинувачували в хабарництві в обмін на дозвіл спорудження кварталу хмарочосів на місці Сінного ринку, вивантажували в якості бойкоту вантажівки піску під Мінкультом. Хмарочоси ростуть, а покарання немає. Тобто ми маємо випрацювати глобальну реформу й ефективне законодавство, яке би захищало пам’ятки архітектури від руйнації, а не розпродавати їх з молотка й знищувати.

Тобто ця функція зараз, здається, в Міністерстві інфраструктури, Міністерстві будівництва. Тобто те ж саме, що ми говорили: всі міністерства заточені на вертикаль. Ми бачимо, що за останні 3-5 років весь Київ забудований житловими кварталами. Але так і не збудований в нас "Мистецький арсенал", залишаючись друге десятиліття незавершеним об’єктом будівництва. Роздані якісь неймовірні об’єкти в незрозумілі руки. Наприклад, "Мала опера" на Нивках. Зараз там пошепки, в темноті незрозумілі постаті розповідають, як можна орендувати зал, але ж це велика сцена, це історична будівля. Це унікальне культурне надбання - культурний об’єкт, побудований для працівників трамвайного депо. Тобто уявляєте, як тоді раніше дбали, щоб працівники трамвайного депо, усі ці водії, мали доступ до культурного продукту. А зараз ніхто нічого нікому не винен.

Я переконана, що нам конче необхідна ця реформа, тому що такий собі, знаєте, розподіл між "своїми" цих об’єктивів ні до чого хорошого не призводить. Олеський замок - Борис Григорович Возницький хотів все відреставрувати там, дбав, намагався Віктора Ющенка активізувати. Але ж він не відреставрований. Там навіть туалетів нормальних для туристів немає. Зі скандальною зміною керівництва на об’єкті по суті нічого не змінилося.

У "Мистецькому арсеналі" змінилося керівництво, але, окрім змін у піднятті на порядки рівня фінансування "Арсеналу" та зарплат його очільників, нічого не змінилося. Там не стало більше черг, не стало туди ходити більше людей.

Той же закон "Про децентралізацію", він не зобов’язує очільників громад і громади фінансувати, наприклад сталий відсоток. Який би потік фінансування не йшов би в бюджет громади, він мав би, наприклад, на 20% зобов’язувати фінансувати позашкільну освіту: спорт, культурну, соціальні програми, мистецьку освіту. Але цього немає. І очільник громади має самостійно визначитися й усвідомлювати, що якщо він сьогодні не інвестує в дітей власної громади, то завтра він буде інвестувати в передачі їм в тюрму або в наркодиспансери. Це все взаємопов’язані речі. І це має бути генеральна політика держави. Ми знову-таки повертаємося, апелюючи до наших майбутніх політиків.

- Якою має бути культурна програма майбутнього президента? І можливо, є сьогодні такий кандидат, який чітко розуміє проблеми і шляхи вирішення.

- На жаль, я не бачила в жодній програмі культурних пріоритетів. Це на превеликий жаль. Я би дуже рекомендувала людям замислитися, що це абсолютно поверховий підхід до майбутнього власної країни. Пам’ятаєте, ми на початку говорили, що наш Форум, всі ці 500 учасників, які були на Тарасовій горі минулого року, ми наполягали, щоб культура стала сферою національної безпеки країни. Щоб вона стала пріоритетом, найважливішим пунктом безпекової політики країни. Так має бути, і це не наша забаганка, це реалії. І нам потрібно навчитися аналізувати, що є справжніми причинами розбрату, що є справжньою причиною війни, повертаючись до того ж сепаратизму, анексії Криму й тисяч втрачених прекрасних життів.

Однією з головних причин війни є не лише ворог, а є люди, які не відчували співпричетності до власної країни. Які стали легкою здобиччю для ворога, який знайшов до них свій підхід. І тому це велика небезпека, що ми можемо втратити державу, абсолютно маючи оцю відсутність пріоритетів культурної політики для країни.

- Чому чинний президент культурою не переймається?

- Ви знаєте, я не побачила в його програмі стратегії культурного розвитку держави. Дуже багато кон’юнктурних штрихів, якими завжди кандидати на будь-які вибори, тим паче президентські, прикриваються, як ширмою, культурними діячами. Культурний фонд у тому форматі, в якому він нині існує, є фактично такою собі латентною схемою підкупу "потрібних для подальшого прикриття людей".

Ви знаєте, мені говорять, от бачиш, він хоч щось робить добре. Але він мав робити стратегічні, важливі, фундаментальні речі. Тобто цей фонд є фактично ще одним дубляжем бюджету Міністерства культури, тому що він підпорядкований Міністерству культури й залежний, фінансування в ручному управлінні: є "свій" міністр й приватний інтерес - дамо грошей, немає - не дамо.

У кожного з нас є свобода політичного вибору. І Порошенко не є моїм політичним вибором.

У цьому році культурний фонд взяв вектор на підтримку українського кіно. Але два роки тому був прийнятий закон про кіно, згідно з яким 0,5% з державного бюджету, якого б розміру він не був, направляються в Фонд кіно. Тобто це з додатковими відрахуваннями, близько 1,5 мільярдів гривень. І тут ще фонд Марини Порошенко також визначив одним із головних векторів, тобто скільки? 200-500 мільйонів підуть на фінансування кінопродукту. Навіщо це? Мені здається, це такий прихований підкуп телевізійних компаній перед виборами.

Я взагалі була страшенно обурена "сімейно-партійним" розподілом: коли гроші з фонду Марини Порошенко були видані, наприклад, дружині Геннадія Зубка. Якась оця політична кон’юнктура, вона не дає спокою. Я за незалежне. Знаєте, як кажуть, потрібно допомагати генію, бездар і так проб’ється.

Міністерство культури, держава мають всіляко сприяти саморозвитку культури. Не диктувати йому ні в якому разі якісь парадигми розвитку. Це має бути емоційний розвиток, вибух культури.

Два роки тому в парламенті відбувалися відкриті слухання, присвячені тому, чому занепадає туризм в Україну. Я тоді була директором "Мистецького арсеналу". Й під час свого виступу я зазначила, щоб сюди їхали культурні туристи, яких 40%, потрібно принаймні добудувати "Мистецький арсенал". Тому що в такій великій країні відсутній титульний музей.

Нам потрібно створювати й просувати власні могутні культурні бренди. І такий бренд у нас був створений ще сто років тому – це Казимир Малевич. Ми маємо зробити один потужний крок. Давайте назвемо аеропорт "Бориспіль" іменем Казимира Малевича. І тоді всі реперні точки, всі гештальти будуть закриті. Адже Казимир Малевич народився в Києві, його хрестили в Олександрівському соборі, він називав все життя себе українцем. І саме він має стати нашим брендом. А мені що говорили? А чому ми маємо уславляти ім’я якогось там Казимира Малевича? Кажу, ні, його знають мільярди в різних куточках нашої країни. Якщо ми головні повітряні ворота нашої країни назвемо його іменем, як, наприклад, у Римі аеропорт імені Леонардо Да Вінчі, то тоді весь світ одразу збагне, що Україна – це, виявляється, країна авангарду. Що вона дала світу найвідомішого і найзначнішого митця.

Але ми живемо в стані власного українського гетто. Раніше ніхто не хотів ніким називати аеропорт, а тут уже давайте й Мазепою, й Леонтовичем назвемо, давайте Чубинським, бо аеропорт знаходиться в Борисполі, а Чубинський народився в Борисполі. І в аеропорту працює три тисячі бориспільчан. Але це ж міжнародний аеропорт. Ми маємо плодити бренди. І на відміну, до речі, від Києва, після цієї дискусії навколо аеропорта імені Казимира Малевича в Україні, Москва взяла й зробила півтора роки тому нашого Малевича головним туристичним брендом Росії.

- За кордоном усі так і думають, що Малевич - російський митець.

- А ми й не намагаємося поборотися за власне. Ми тільки потім, постфактум, дуже повільно, дуже нерішуче реагуємо. Тому що в Адміністрації президента тоді сказали: "А чому ми маємо аеропорт називати його ім'ям, ми не розуміємо цього мистецтва". Але увесь світ чомусь розуміє останні 100 років.

Чи можемо ми уявити, якою була би індустрія Америки, якби в її рекламній кампанії не з’явилося ім’я Енді Уорхола? Це поп-арт. Можливо, вона б була трохи іншою, але це величезна індустрія, і окрім глобальних якихось штрихів, це ще реальні кошти. Тому що це сувенірна продукція. Й у нас кожен би намагався вивезти маленький "чорний квадратик" чи супрематичні композиції в якості сувеніру.

До речі, така дуже цікава була акція, заснована одним із відомих українських художників Миколою Маценком. 15 років тому на Андріївському узвозі був такий ще дерев’яний паркан, дуже довго він намалював там півтора десятки чорних квадратів, зробив таку акцію: "В кожну хату - по квадрату".

Повторюсь, ми маємо бути країною брендів, ми маємо генерувати своє. І саме тому Форум у Каневі UkrainianID може стати такою власною платформою. Досить нам бідкатися по Мінським домовленостям, вкладати мільйони в українські дні в Давосі. Ми маємо генерувати власне. Ми маємо бути гостинною країною, яка має власне обличчя, характер і значення, і брати активну участь в формуванні парадигми успішного глобального розвитку Європи і світу.