Росія вистрілила собі у ногу, розпочавши нафтове протистояння із США та Саудівською Аравією. Але це не значить, що Володимир Путін облишить Донбас, в якому він застряг, як у болоті. Тим більше, що його підбадьорюють заяви керівництва української держави. Натомість, він може наважитися на ще одну військову кампанію, аби відволікти увагу від кризи.
Такі думки висловив "Апострофу" професор Борнмутського університету у Великій Британії та польського Університету Леона Козмінського КРІСТОФЕР ХАРТВЕЛЛ.
Володимир Путін "грає в довгу" проти своїх конкурентів – США та Саудівської Аравії, і відмова укласти угоду з ОПЕК + – це ще один тактичний маневр. Серйозного удару Росії завдало революційне рішення США видобувати сланцеву нафту. Але зважаючи, що компанії, які цим займаються, мають високу долю позикового капіталу, вони дуже чутливі до двох факторів: цін на нафту та умов зовнішнього середовища. Розірвання будь-якої нафтової угоди і наповнення нафтових ринків під час міжнародних хвилювань через коронавірус означає низькі ціни та шкоду для видобувачів сланцевої нафти. Звісно, Росія вистрілила собі в ногу, оскільки близько 65% її економіки тримається на нафті. Але Путін згоден потерпіти певний внутрішній біль, якщо це (як йому здається) завдасть комусь назовні значно більшого болю.
Я не думаю, що нафтова криза зменшить напругу на Донбасі. Путін сам себе загнав у донбаську трясовину, але його особливо підігрівають нещодавні рухи Києва, зокрема, заяви про те, що до Криму треба пустити воду. Але підбадьорений Путін ніколи не буде слухняним Путіним. Він думає, що завжди може діяти безкарно. І це, очевидно, не добре для Донбасу.
Але ослаблення Путіна теж ніколи не закінчувалося нічим добрим. Про це слід пам'ятати, якщо стратегія Путіна зустріне спротив, і Росія зазнає навіть більше проблем, ніж планувалося. В минулому Росія уже потерпала від ударних хвиль із зовнішнього світу, від екзогенних криз – всесвітньої економічної кризи, азіатської кризи тощо. Але зараз йде світова рецесія, а Путін агітує за зниження цін на нафту. Таким чином Росії завдають шкоди саме його дії, а не зовнішні фактори.
З іншого боку, подивіться на російські військові кампанії - вони співпадали із економічними негараздами. Чечня 1999-го, Грузія 2008-го, Україна 2014 року – всі вони почалися під час економічної кризи як спосіб відволікти увагу.
Україні загрожує як розхоробрілий Путін, так і світове уповільнення росту економіки, яке становить небезпеку для її все ще нестабільного фінансового сектору. Гірше буде, якщо країна поверне назад всі реформи, які були прийняті з 2014 року, і скотиться до державного планування у стилі Януковича-Кучми. І це, ймовірно, найгірший сценарій для України.
