14 серпня білоруський ЦВК оголосив офіційні результати президентських виборів. За чинного президента Олександра Лукашенка проголосували 80,1% виборців. Світлана Тихановська набрала 10,1%.
При цьому вуличні протести через результати виборів не припиняються з 9 серпня (хоча 13 серпня міліція майже нікого не била і навіть почала випускати затриманих). Колишні білоруські ОМОНівці позбуваються своєї форми, на найбільших заводах відбуваються страйки робітників, а глава білоруського МВС Юрій Караєв "чисто по-людськи" вибачився за травми, які отримали "випадкові люди" під час протестів.
"Апостроф" поговорив з російським політологом ДМИТРОМ ОРЄШКІНИМ про те, чи піде Лукашенко і як поведе себе Кремль в ситуації, що склалася.
- Ви раніше говорили, що повалити тирана можна, тільки якщо відбувається розкол еліт. Зараз у Білорусі масово виходять люди на страйки. Чи може це призвести до того, що місцеві директори і голови колгоспів, які є політичною елітою в Білорусі, скажуть: "Ригоравич (так звучить білоруською по-батькові Лукашенка), покерував - і годі, ми не можемо через тебе працювати"?
- Така ситуація можлива, але вона мені здається малоймовірною. Уже робітничий клас і колгоспники, не тільки інтелігенція розуміють, хто такий Лукашенко. Але ключовою є позиція директорів. А я думаю, що вони, скоріше, будуть намагатися якимось чином домовитися з робітниками, переконати їх, умовити, задобрити. Тому що матеріальний стан цих самих директорів та їхній соціальний статус вирішальним чином залежить від Лукашенка. Не дарма представники заводів кажуть, що ніяких страйків немає, нормально йде процес. Вони працюють цілком у рамках лукашенківської парадигми. Так само, як представники ЦВК кажуть, що ніяких фальсифікацій немає. Якщо хтось із директорів і стане "на сторону трудящих", то це буде виняток із правил.
- Як вважаєте, краще для Білорусі, щоб Лукашенко залишився?
- Ні, звичайно. Для Білорусі як для країни, для народу, його режим вже років 15 контрпродуктивний. Єдина його заслуга, на мій погляд, що він всі ці роки обстоював білоруську державність. Він її сформував - тому що в історичному минулому такої держави не було - сформував ідентичність і виступає як символ своєї держави.
Економічна програма провалилася. З виставкового боку все збереглося - все чистенько, лежить хороший асфальт, поля скошено, будиночки побілено. Але це все там, де бачить проїжджаючий турист або сам Лукашенко може контролювати. Він господар суворий, але справедливий, ефективний менеджер - і його довго за це в Білорусі і цінували.
Але по закінченні 26 років Білорусь, яка була промислово розвиненою республікою, відкотилася на невиграшні позиції. Наприклад, у сусідніх Латвії, Литві та Естонії дохід на душу населення - до тисячі євро, а Лукашенко більш як 10 років ніяк не може забезпечити 500 євро середнього доходу. Лукашенко провалився також у соціальній політиці.
- Але ж не всі білоруси проти Лукашенка.
- Як я розумію, більшість білорусів вже сприймають білоруську державність як даність. І їх хвилює питання не формування цієї держави і навіть не захисту її, а ефективності.
Якби не "дружній" сусід зі Сходу, то Білорусь цілком могла б йти польським шляхом, де вибирають то одного президента, то іншого. Раз на 5 років там влада тримає перед народом іспит і намагається щось зробити.
У Білорусі всі 26 років був "африканський сценарій". Як пишуть про африканські вибори в англомовній літературі: "Одна людина, один голос, один раз". Людина виграє вибори чесно, потім пускає цю процедуру під укіс і стає незмінюваним лідером. Перші вибори Лукашенко виграв чесно, тому що був дуже симпатичним молодим чоловіком, багато обіцяв і справедливо говорив. Потім більшості голосів у нього не було, і йому їх малювали.
Так що перші 10 років Лукашенко творив державу, а потім це починало перетворюватися у "вождівство" (я використовую термін із середньовічної історії), коли все замкнуто на одну людину. Він об'єднує в собі судову, законодавчу, військову владу. Є Лукашенко - є Білорусь. Є Путін - є Росія.
Звичайно, Лукашенко давно пересидів. Йому треба було б піти і поступитися, можливо, менш ефективній або більш небезпечній для Білорусі, але іншій людині. Але для Лукашенка головний пріоритет не держава, а влада, і він тримається за неї всіма кінцівками. Для Білорусі він - камінь на шиї. Там же бачать, що відбувається у сусідів, і розуміють, що вони не гірші. У Латвії та Литві безпечніше, спокійніше і доходи населення вищі.
Лукашенко контрпродуктивний навіть не в людському - костолом, він і є костолом - а навіть в прагматичному плані.
- Білоруські "айтішники" кажуть, що Лукашенко створив у своїй країні "силіконову долину".
- Це правда. А потім її розігнав. Тому що лідер цієї "силіконової долини" Валерій Цепкало вирішив, що він досить ефективний менеджер щоб спробувати себе в якості президента Білорусі - і був негайно вигнаний.
Білоруська "силіконова долина" в умовах обмеження інтернету, інформаційних обмінів навряд чи буде процвітаючою. Адже для цього потрібний більший розвиток інтернет-технологій, а Лукашенко їх утискає, тому що бачить в них загрозу своїй владі.
Лукашенко - взагалі неоднозначна фігура. Він легко вчиться, він розумний. Але він людина, хвора на владу. Противники Лукашенка скажуть, що він заплатив мені за ці слова, але він насправді багато зробив для Білорусі. І ось зараз він однією рукою створює державу, а шістьма іншими - душить.
- В одному зі своїх останніх інтерв'ю Лукашенко сказав: "От уявімо, що я прокидаюся - і я не президент. Чим же мені займатися?"
- У відповідь на аналогічне питання президент США Барак Обама відповів досить витончено: "Два тижні я буду відсипатися, а потім піду працювати в Uber". Зрозуміло, що це жарт. Уїнстон Черчіль йшов і повертався до влади - у нього було чим зайнятися, крім того як командувати. Коли пішов із влади, написав чудовий тритомник, нагороджений Нобелівською премією з літератури.
Але можна працювати ректором в університеті, читати лекції, можна писати мемуари. Що, Лукашенко грамоти не знає? Звик командувати! Дійсно не сприймає себе інакше, крім як вождя цього народу. Він щиро вірить, що притискає до грудей, як кришталеву вазу, як він колись говорив, Білорусь і несе її, захищаючи широкими плечима від усіляких загроз.
Фішка полягає в тому, що це не зовсім "брехня". Є загроза, яка називається "Володимир Володимирович Путін", який вельми хотів би розширити сферу свого військового контролю і зробити з Білоруссю те саме, що з Кримом. Лукашенко розуміє це і протистоїть, можливо, навіть дещо перебільшуючи небезпеку. Тому що це загроза не стільки Білорусі, скільки особистій владі Лукашенка. А для нього влада - першочерговий пріоритет. Він у своїх очах дійсно зрісся, як і належить вождю, з народом. Але населення-то від цього вже втомилося. Воно хотіло б іншого. Однак Лукашенко вважає, що краще розуміє, що Білорусі треба і справді не мислить себе поза керівництва. Для нього життя в такому випадку втрачає сенс.
- Як думаєте, Лукашенко піде? Вийде зараз його повалити?
- Ні. Він всидить на багнетах. У нього вистачає ресурсів, щоб силовики були йому лояльні. Немає того самого розколу еліт, з якого ми почали. "Люди в погонах" завжди дивляться на те, що відбувається нагорі. Ось в Російській Імперії в 1917 році був певний розкол еліти, коли навіть деякі члени імператорської сім'ї вважали, що Микола Олександрович поганенько справляється з обов'язками, і він повинен піти у відставку, а депутати Держдуми вважали, що Росії потрібен уряд, відповідальний перед парламентом. Начальник генштабу генерал Михайло Алексєєв і знаменитий генерал Олексій Брусилов думали з депутатами, як відправити імператора у відставку. У Леоніда Кучми в 2004 році був конфлікт з Юлією Тимошенко і Віктором Ющенком. У таких випадках генерали тримають руки за спиною. Янукович теж, мабуть, не був упевнений у своїх силовиках, інакше задавити Майдан танками не становило б труднощів.
Світлана Тихановська - хороший електоральний лідер. Але силовики і бюрократія її своєю не вважають і не розуміють, як із нею можна працювати. Вони не сприймають її як потенційного керівника країни. Так вона на це і не претендувала, говорила - через півроку проведу чесні вибори.
Силовики зараз однозначно ставлять на Лукашенка. Якщо треба, вони будуть стріляти. Вони вже стріляли, використовували навіть справжні кулі. А це значить, що вони зав'язані кров'ю, відступати вже не можна.
Вважається, що на багнетах довго всидіти не можна, але у Лукашенка - броньована дупа, а значить, він зможе. Силовики йому потрібні, щоб уникнути "кримського" сценарію. У Лукашенка з ними симбіоз. І чим жорсткішими будуть протести, тим жорсткіше буде придушення.
- Тобто ви впевнені, що Лукашенко не піде за жодних обставин?
- Я думаю, "Лука" візьме гору, і це буде для Білорусі бідою. Тому що він перетворюється на пересічного латиноамериканського вождішку, який тримає країну в залізних лещатах. Він - господар, пан, розпоряджається Білоруссю, як своєю власністю. Прийняв рішення знайти нафту - вони шукають нафту. А силовики - віддані люди, які виконують його волю і за це отримують частку. Невелику, тому що Лукашенко - дуже скупий господар. Це навіть не Августо Піночет, який розвивав ринкову економіку - Лукашенко ж апелює до соціалістичних ідеалів.
Білорусь буде перетворюватися на Венесуелу, яку Мадуро ухитрився з найбагатшої країни Латинської Америки зробити однією з найбідніших. І нічого ж - контролює ситуацію, тому що силовики на його стороні.
- Кремлівські Telegram-канали поливають Білорусь з усіх боків - і протестуючих, і Лукашенка, і Тихановську. З іншого боку, Європа, як кажуть, не буде підтримувати Лукашенка після таких жорстких розгонів. Як йому вижити?
- Європа співпрацюватиме. У Лукашенка талант і диявольське чуття до влади. Він прекрасно розуміє, що Європа буде з ним співпрацювати. Тому що ЄС боїться втратити Білорусь як території, як населення, і того, що Білорусь абсолютно піде під Путіна. Тоді Євросоюз отримує "Іскандери" в Гродно або Бресті, а Кремль - можливість шантажувати Європу.
Навіть розуміючи, що у Лукашенка руки в крові, ЄС не буде відштовхувати його безповоротно і остаточно. Польща зараз налаштована агресивно, але німці і французи будуть проводити стриману політику.
Європа буде з Лукашенком гратися. Його збереження досить зручно для Заходу. Віктор Бабарико набагато швидше відійшов би "під Путіна". Провести проєвропейського політика технічно неможливо, та й гравців зараз на горизонті не видно.
І Росія буде з Лукашенком гратися. Тому що Кремль в жодній мірі не зацікавлений, щоб у Білорусі перемогла інтелігентська прозахідна еліта. Якщо Лукашенко утримає владу, у Кремля є такі козирі, як нафта, газ і відсутність ресурсів у Лукашенка - грошей у нього немає. Він може зайняти гроші у Венесуели або Китаю, але якщо він їх "кине", більше ніхто давати не буде. А Росію "кидати" було можна.
- Яким шляхом піде Кремль у відносинах з Лукашенком?
- Я думаю, у Кремля було два сценарії. Один - електорально змістити Лукашенко, а на його місце посадити члена газпромівської команди Віктора Бабарика. Із ним Кремль міг би домовлятися. Адже Лукашенко просто брав гроші у Кремля і зовсім не виконував своїх "братніх" обов'язків. Тому там його дуже не люблять. Хоча там ще більше не люблять вестернізованих протестуючих.
Другий варіант - Лукашенко залишається при владі, але в крові, зневажений і нелюбимий своїми громадянами. У таких умовах він буде потребувати опори. Добре, якщо вона обмежиться білоруською армією. Але потрібна буде й фінансова опора. А це вже до Володимира Володимировича Путіна. А той буде його душити суворим нашийником, тому що ненавидить "Бацьку" всіма фібрами своєї душі. Тому так, його будуть "підгодовувати" зі Сходу, але дуже бідно і за кожен згодований "вітамін" вимагатимуть масу послуг. При цьому - послуги вперед.
Тому у Кремля зараз цілком раціональна позиція поливати брудом всіх, щоб у російського населення була готовність навести порядок у Білорусі, ввести туди "дружні" війська. Мовляв, у Білорусі взагалі бардак, і Лукашенко виявився якимось несправжнім слов'янським братом, і його противники проплачені Заходом. Відрубати Білорусь для Путіна буде порятунком. І Лукашенко це прекрасно розуміє.
Схоже, що зараз у Кремлі задоволені. Тому що Лукашенко залишається, але з підірваною легітимністю, з протестними настроями - і, відповідно, буде сильніше залежний.
А про "вагнерівцев" забудуть. Адже Лукашенко в першу чергу почав торг. Дуже типова для "вождества" манера. Взяв цих 32 бовдурів у заручники і відразу почав лякати, що віддасть їх Україні. Хоча було зрозуміло, що ніколи цього не буде, тому що вже цього Путін йому ніколи не пробачить, адже інакше втратить в очах своїх силовиків повагу. Тому Лукашенко буде готовий віддати цих 32 "архарівців" назад у Росію як жест широкої братської натури - і натомість попросити грошенят. Тому Україна їх в жодному разі не отримає, хоча, може, хтось і сподівався на це.
