Після ізраїльських ударів по Ірану й закликів прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу поставити крапку в існуванні теократичного режиму, питання можливого краху іранської влади набуває все більшої актуальності у світових медіа.
При цьому ми звикли говорити про цю владу як про безпосередню спадкоємицю подій 1979 року — Ісламської революції. Але насправді, ймовірно, вже йдеться про третю іранську еліту після революції.
Першу еліту складали ті, хто безпосередньо робив революцію — широке політичне об’єднання проти влади шаха Мохаммеда Рези Пехлеві. Це був справді широкий фронт: від релігійних авторитетів до прокомуністичної, орієнтованої на СРСР, партії ТУДЕ. Перші іранські уряди після перемоги революції були заповнені представниками цієї різнобарвної коаліції — аж до того моменту, коли аятола Хомейні рішуче узурпував усю владу в країні та дав змогу посилитися новій еліті: самому духовенству та його прибічникам.
Але вважати, що саме ця еліта досі керує Іраном, — було б помилкою. Реальний розподіл влади відбувся в роки затяжної ірано-іракської війни, коли остаточно реформувався репресивний апарат і духовенство фактично розділило владу з Корпусом вартових Ісламської революції (КВІР).
У цьому симбіозі Іран дедалі більше нагадував класичні авторитарні режими ХХ століття — на кшталт радянського з його дуалістичною системою партії та органів безпеки або гітлерівського — з партією та СС. Як і в СРСР чи Третьому Рейху, авторитет духовенства та КВІР був вищим за авторитет традиційної армії.
Сьогодні ж представники саме цієї еліти гинуть під ізраїльськими ударами. Якщо система вціліє, ми можемо побачити формування вже четвертої еліти Ісламської Республіки — еліти, загартованої не в революції, не в Ірано-іракській війні, а в сучасному ірано-ізраїльському протистоянні. І ця еліта буде складатися не з ідеалістів або фанатиків, а з людей, вихованих у цинізмі, пристосуванстві та вірності виключно самому режиму.
Я не виключаю, що цей новий Іран буде обережнішим за попередній. Але, безумовно, і значно підступнішим.
Аналіз змін у іранській номенклатурі дозволяє краще зрозуміти, з якою російською елітою ми матимемо справу в найближчому майбутньому. Бо в Росії нині вже править друга еліта після краху СРСР. І третя на черзі
Перша — це еліта “широкого фронту”, яка об’єдналася проти комуністичної диктатури та домоглася створення нової держави. Вона включала всіх: від колишніх номенклатурників і чекістів до демократів, лібералів і націоналістів — не лише російських, а й представників усіх народів тодішньої імперії.
Але ця еліта дев’яностих швидко поступилася новій — посиленій Чеченською війною, згуртованій навколо культу Путіна та повного контролю спецслужб. Сьогодні саме вона є носієм путінської вертикалі влади.
Проте й ця еліта вже може поступитися місцем новим групам — тим, хто збагачується й робить кар’єру на російській війні проти України. Якщо путінський режим збережеться, перед нами постане ще радикальніша, ще жорстокіша генерація. Молоді люди, що виросли у світі пропаганди, ненависті до Заходу й віри у війну як найефективніший спосіб вирішення проблем, дедалі більше нагадують своїх іранських однолітків — таких самих фанатичних продуктів авторитарної машини.
Це і є справжня еліта війни.
