Віддаючи собі звіт у тому, що будувати повітряні замки — необхідне вміння політиків, особливо в бідних країнах — все-таки думаю, що нам пора починати акуратніше користуватися словами "союзники України", "міжнародна коаліція на підтримку України" і "альянси". У більшості випадків це симулякри, що приховують справжні проблеми нашої зовнішньої політики. Серед цих проблем є й та, що ми надійно влаштувалися у "просторі між", без гарантій безпеки й можливості всерйоз розраховувати на допомогу інших держав у разі будь-якого загострення ситуації.
Конфлікт із Росією продовжує бути озброєним і немає ніякої динаміки в бік його вирішення. Слова, що створюють ілюзію того, що не тільки правда з історією, а й конкретні держави з їх озброєннями, грошима й голосами в ООН на нашому боці, напевно, подобаються тим виборцям, які цікавляться зовнішньою політикою. Але вони, схоже, разом із виборцями вводять в оману й самих політиків. Наша оптимістична й місцями вимоглива риторика останніх декількох місяців звучить так, ніби ми вже вступили в кілька надійних альянсів і маємо право претендувати на увагу й ресурси інших.
Це, на жаль, не так. Членство в НАТО стало для нас менш досяжним, ніж 13 років тому. Росія перетворилася в довгострокову й серйозну загрозу, що не покращує, а погіршує наші шанси знайти союзників у боротьбі з цією загрозою. Звичайно, завжди можна повернутися до численних ідей регіональних альянсів різних конфігурацій, від Міжмор’я до ГУАМ, але через російську рішучість вони теж буду працювати гірше, ніж раніше. Ще гірше.
Ми виявилися у винятково складних геополітичних умовах, і це краще визнати якомога повніше. За браком бажання і стратегічного інтересу будь-якого з глобальних центрів сили багато й довго інвестувати в антиросійську політику в регіоні, нам буде складно розраховувати на щось, крім власних сил.
У таких складних умовах союзники — це, у якомусь сенсі, показник якості, ефективності та успішності зовнішньої політики. Альянси допомагають зробити потенційних суперників друзями, створити більш передбачувані відносини й заощадити на обороні. НАТО, наприклад, — прекрасне рішення для її країн-членів, які можуть дозволити собі витрачати на озброєння набагато менше саме завдяки участі в Альянсі. Тільки третина держав-членів мають оборонні бюджети вище 2% від ВНП, і тільки дві держави — вище 3%. Заощаджені таким нехитрим і ефективним чином гроші можна витрачати на інші функції сучасної держави, зокрема на підтримку ефективних інституцій або стійкої демократії.
Відсутність же союзників — показник високих ризиків. Мало хто в НАТО погодиться обміняти тиху та спокійну економію на військових витратах на зобов’язання підтримувати Україну, зокрема і воюючи з Росією.
З урахуванням того, що дорога в НАТО для нас закрита з багатьох вагомих причин, а імітувати рух у сторону членства в Альянсі стає все складніше, останнім часом у риториці зовнішньополітичних коментаторів з’являється більше міркувань про малі альянси — так само, як раніше було багато розмов про широку міжнародну коаліцію в нашу, зрозуміло, користь. Ці розмови багато в чому оманливі. Вони, імовірніше, покликані замінити риторику про НАТО - у яку не те, що мало хто вірить, а й яку мало хто готовий слухати - якоюсь іншою риторикою. Але безпеки Україні вони не додають.
Багато в чому ми, звичайно, звузили самі собі простір для маневрів, додавши зміни до Конституції. Вести розмови про те, що членство в ЄС — це не мета, а інструмент, набагато складніше, коли Конституція визначає незворотність європейського курсу. Цим же рішенням ми послабили свої переговорні позиції в стосунках із країнами-членами НАТО. Сьогодні це складний сусід Угорщина, а завтра або післязавтра такі труднощі можуть збільшитися.
Природа альянсів у сучасному світі змінюється. Вони стають більш гнучкими, більш інструментальними. У цьому сенсі поруч із НАТО дійсно виникають нові конфігурації у відповідь на мінливі загрози. Ці структури швидше спрямовані на пошук спільних рішень проблем безпеки, причому безпека розуміється досить широко. Внаслідок цього географічні кордони спілок у різних областях можуть не збігатися. У них, як і раніше часто є місце спільних цінностей, але цінності теж розуміються досить прагматично — не як нескінченні декларації, а як можливість говорити на одній мові.
Можливо, там лежить майбутнє коаліційної політики України.
