«Апостроф» розпитав голову Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва нардепа від фракції «Слуга народу» Олександра Мережка, як так сталося, що Монголія відмовилася виконувати обов'язковий ордер Міжнародного кримінального суду на арешт Володимира Путіна, і що тепер з цим робити.
- На вашу думку, чому Монголія, яка ратифікувала Римський статут, не заарештувала російського диктатора Володимира Путіна? Це була спроба продемонструвати, що Монголія пам’ятає своє імперське минуле і прагне бути самостійним гравцем?
- Я думаю, що це було під тиском Росії, під тиском Путіна. Тому що Монголія залежна від Росії в двох аспектах. По-перше, це геополітичний. Ми бачимо, де вони знаходяться – затиснуті між Росією та Китаєм. А по-друге, в Улан-Батора є економічний інтерес. Монголія залежить від російських енергоносіїв. Наскільки я пригадую, зараз там ідеться про розбудову китайського нафтопроводу, і Монголія зацікавлена отримувати російські вуглеводні.
Ми розуміємо, що Путін хотів показати, що міжнародний ордер на його арешт не діє, і для цього він вибрав найслабкішу ланку – Монголію. Південна Африка і Бразилія є більш незалежними від Росії.
Але, як говорив Наполеон, – географія – це доля, і від неї нікуди не подінешся.
- Ну все-таки це міжнародний прецедент, що країна, яка визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, відмовляється виконувати його рішення.
- Це так. І це дійсно негативний прецедент. І якраз наше завдання зараз полягає у тому, щоб зробити із нього позитивний прецедент. Яким чином? Зробити так, щоб у жодної іншої країни – учасниці Римського статуту – не було більше спокуси повторити його.
І в цьому полягають труднощі. З одного боку треба покарати Монголію і дати приклад іншим країнам, що так робити не можна. Але з другого боку треба не перестаратися, щоб Монголія не опинилася повністю залежною в обіймах Росії і Китаю.
Бо все ж таки Монголія – у більшості своїй демократична країна, і вони намагаються зберегти свій суверенітет стосовно Росії і стосовно Китаю. Тому санкційну політику потрібно проводити дуже обережно.
- Як ви вважаєте, які це мають бути кроки? Чи має МКС видати ордер на арешт президента Монголії, наприклад? За порушення міжнародного права.
- Ні, та ну за що? Він же не здійснив воєнний злочин. Йдеться про те, що він не виконав свої зобов’язання за Римським статутом. Тож якщо ти не виконуєш зобов’язань за договором, ти маєш припинити свою участь у ньому.
Україна уже буде повноправним членом МКС і має наполягати на внесення правок, щоб включити санкції за відповідальність за невиконання зобов’язань за Римським статутом. Тож санкції проти Монголії зараз залежать і від України також.
- Ну а що тоді має бути?
-Насамперед, треба в рамках МКС прийняти відповідне рішення. Не знаю, на скільки це реалістично, але я висунув би пропозицію усунути суддю-представника Монголії.
Римський статут ратифікували 122 країни. І це великий привілей, коли країна делегує свого суддю. Тож Монголія не впоралася, отже треба знайти юридичні шляхи, аби показати, що так не можна.
Тож з одного боку треба надати такий урок в рамках МКС, а з іншого – ввести санкції на Заході. І питання не в тому, щоб покарати її як Росію, тотально ізолювати. А не надавати ту допомогу, яку Монголія могла б отримати. Тобто використовувати політику «кнута і пряника». Дуже обережно використовувати позитивні і негативні стимули.
- Ну бачите, до Грузії застосували такі обмеження, які ви пропонуєте – після запровадження парламентом так званого «закону про іноземних агентів». І тепер влада каже, мовляв, дарма ми йшли на Захід, і доволі прозоро натякає, що треба зблизитися із Росією.
- Тут треба збалансований підхід. Треба підтримувати і у Грузії, і у Монголії здорові прозахідні сили, які є. Ми бачили, як люди у Монголії виходили із українським прапором. Ці сили треба підтримувати. Тих, хто виступає за цивілізацію, за верховенство права, права людини, демократію. Треба підтримувати самі ці принципи у Монголії.
А проти тих, хто є противником Заходу, сповідує антиамериканську політику, спрямовувати негативні стимули.
- У Facebook є спільноти про Монголію, їхню спадщину, культуру. І вони такі патріотичні, вони пишаються імперським минулим, собою. Чому так виходить, що прості люди шанують пам’ять своїх великих предків, а влада виявилася такою слабкодухою.
- Вони дійсно пишаються своєю історією і культурою. Я зустрічався із послом Монголії. Ми говорили про Чингісхана.
І вони доволі проукраїнські. Вони зацікавлені у нашій боротьбі із Росією. Вони хочуть суб’єктності, хочуть суверенітету. Вони багато в чому впізнають у нас, наших проблемах себе. Бо вони теж мають агресивних сусідів, які тільки і дивляться, як би тебе анексувати.
Мені посол говорив, що у Монголії є пам’ятник батьку нашого президента Володимира Зеленського (Олександр Зеленський 20 років працював в Монголії на будівництві гірничо-збагачувального комбінату, у місті Ерденет є невелика стела, присвячена йому. Сам Володимир Зеленський говорив, що його батько для монголів «як бог», - Апостроф).
І нам треба підкреслювати речі, які нас об’єднують – культурно, історично.
Що у нас спільного – міжнародне право. Є такий вислів, що міжнародне право – це атомна бомба маленьких країн. Тобто це єдиний захист для України та Монголії.
Тож коли Монголія робить щось проти міжнародного права, то вони підривають свою власну безпеку. І їм треба це пояснювати.
- Чи винен у ситуації, що склалася, Захід? Невже він не зміг «достинути» Монголію? Дати їй щось, що може дати Путін?
- Важко сказати. Все це вийшло несподівано. Можливо, не було часу. Можливо, Путін готував цей візит так, щоб Захід дізнався про це останнім і не мав можливості підготуватися належним чином. Тож я не говорив би про провину Заходу. Тут, скоріше, обставини такі.
Але Захід зацікавлений у суверенітеті і незалежності Монголії. Тож має провадити політику щодо неї.
Прикладом успішного демократичного розвитку для Монголії може бути Японія.
- Як зараз має поводитися Україна?
- Треба почати із комунікації із Монголією, пояснювати свою позицію, вести переговори досить дружньо, але пояснювати, що Улан-Батор зробив величезну помилку. Щоб це не стало прикладом для інших країн.
- Тобто не варто іти на такі різки кроки, як розривання дипломатичних стосунків із Монголією?
Ні. Я б сказав, що це не педагогічно. Я прихильник такої своєрідної дипломатичної, зовнішньополітичної педагогіки. Треба навпаки, зміцнювати контакти. Треба пропонувати щось. Треба діяти дипломатично, розважливо, мудро.
Монголію треба не відштовхувати, а перетягувати на свій бік. Щоб вона була нашим союзником за міжнародне право.
- На вашу думку, яка із країн Заходу могла б вплинути на Монголію і, можливо, зараз допоможе переформатувати стосунки із Улан-Батором.
- Ті країні, із якими Монголія має добрі торгово-економічні відносини. Я думаю, що це США і ЄС. Можливо, Південна Корея, як приклад демократії для Монголії. Можливо, Японія. Останні дві дуже нас підтримують і надають велику допомогу. Нещодавно ми уклали договір із Південною Кореєю про пільгові кредити для реалізації проектів в Україні за участю корейських компаній. І зараз ми працюємо над тим, щоб зробити більше.
