4 жовтня Верховна Рада Україна проголосувала за Програму дій уряду Олексія Гончарука. Під час підготовки документу Олексій Гончарук наголошував, що програма його уряду буде відрізнятися від програм попередніх урядів. Можна сказати, що Гончарук дану обіцянку виконав - план дій членів його команди не містить звичного для експертного середовища переліку реформ, які планує втілити те чи інше міністерство. Натомість, кожне міністерство у Кабміні Гончарука визначило пріоритетні людиноцентристські цілі та маркери, за допомоги яких можна буде оцінити успішність чи неуспішність діяльності уряду у досягненні конкретних цілей. Крім того, новаторство уряду Гончарука полягає у визначенні відповідальної особи за досягнення кожної окремої цілі команди Кабміну. Тож, чи виправданий такий підхід до планування роботи Кабміну, які переваги та недоліки він має? Та, найголовніше, чи є план дій уряду реалістичним?
Головною відмінністю Програми дій уряду Гончарука від своїх попередників є орієнтація на людину. Тобто кожне міністерство мало дати чітке розуміння для пересічного українця, як він відчує на собі результати роботи уряду. З одного боку, такий підхід робить політику ближчою до людей. Досвід роботи попередніх урядів свідчить, що пересічні українці у переважній більшості не розуміються на суті тих чи інших реформ. Мабуть, не буде перебільшенням стверджувати, що для людей, дійсно, найважливішим є питання того, наскільки їх життя стане кращим від проведення тієї чи іншої реформи. Зрештою, це є справедливим, адже громадяни обирають владу саме з цією прагматичною метою.
З іншого боку, покращення життя людей і залежить від реформ, які планує здійснювати як уряд, так і парламент. Тому декларування людиноцентристських цілей діяльності уряду не може бути виправданням тому, що самі реформи, необхідні для досягнення цих цілей, залишилися не названими. У цьому полягає один з основних недоліків даної програми. Вона просто не дає відповіді на питання, які саме реформи будуть впроваджені, а без цього неможливо фахово дискутувати про реальну досяжність визначених міністерствами цілей.
Для об’єктивності слід зазначити, що окремі міністерства все ж таки говорять про конкретні реформи. До прикладу, ми можемо зрозуміти, що земельна реформа та приватизація частини держпідприєсмств є одними з основних завдань міністерства Тимофія Милованова, розвиток інфраструктури (з конкретними вимірюваними маркерами) та розподілення “Укрзалізниці” на різні підприємства – завдання Владислава Криклія тощо. Але в переважній більшості міністерства говорять абстрактними фразами, суть яких можна описати як підтримку всього хорошого та протидію всьому поганому.
Навіть у розділі з цілями Мінфіну не завжди можна визначити конкретні вимірювані цілі (як то “суттєве зниження відсоткової ставки за кредитами, наданими в гривні”) та конкретні кроки, за рахунок яких вони будуть досягнуті. Що вже говорити про плани, наприклад, зменшити рівень забруднення довкілля на 20%, коли немає єдиного розуміння поняття “забруднення довкілля”, на що нарікають екоактивісти. Тому програма уряду Гончарука, як і хороша художня література, часто залишає простір для фантазії.
Проте, реалії української політики полягають у тому, що уряди фактично “не живуть” всі 5 років. Тому формування програми на основі конкретних реформ не є гарантією того, що окремий новий міністр чи весь склад Кабміну будуть розділяти погляди своїх попередників на ці реформи. З цієї точки зору, формування цілей уряду на основі тих самих людоцентристських цілей залишає простір для обрання шляху досягнення цієї мети іншими міністрами. Адже один і той самий результат можна досягти різними шляхами.
Зазвичай у проектному управлінні, менеджменті та інших сферах поширені SMART-критерії при визначенні цілей. Вони мають бути Specific (конкретними), Measurable (вимірюваними), Assignable (мати виконавця), Realistic (досяжними), Time-related (прив’язаними до часу).
Здавалося б – до чого все це? Плани уряду вражають своєю амбітністю, але навряд чи відповідають зазначеним SMART-критеріям. Призначення виконавців – це єдиний критерій, під який підпадає нова програма уряду.
Без дотримання всіх цих критеріїв, досягти поставлених цілей буде важко. І якщо питання внутрішньої політики (якщо вони прямо не зачіпають економіку) більше залежать від політичної волі, то от досягнення економічних і зовнішньополітичних цілей – ні. Тому плани уряду щодо цих сфер нині більше схожі на недостатньо пропрацьований документ, який був прийнятий поспіхом.
Щодо економіки, то серед основних цілей уряду значаться наступні:
· Зростання економіки на 40%
· Скорочення відношення державного боргу до ВВП до 40%
· 70% надходжень до бюджету будуть спрямовані на розвиток економіки, 30% – на соціальне забезпечення
· Залучення 50 млрд доларів іноземних інвестицій
· Зростання експорту вдвічі
· Демонополізація економіки
· Зменшення частки держави в економіці до 5%
· Рентабельність активів державних компаній зросте з 2,1% до 5%
· Створення 1 млн робочих місць
· Прожитковий мінімум на рівні 4,2 тис грн
· Не більше 15% від доходу сім’ї на комунальні послуги
· За оренду 1 га землі її власник отримуватиме не менше 4000 гривень (зараз в середньому 1700)
У свою чергу, більш глибокий аналіз програми і бачення країни різних міністерств все одно не дають відповіді щодо конкретики: термінів, вимірюваності та досяжності перелічених цілей.
Серед деталізованих пунктів програми найбільш розпливчастими є наступні:
Міністерство соціальної політики України
3.3. Сім’ї, що опинилися в складних життєвих обставинах, зокрема через низькі доходи, отримують своєчасну та професійну допомогу, включаючи фінансову, яка спрямована на швидкий вихід із кризи та подолання складних життєвих обставин.
Дана ціль може створити масу спекуляцій навколо себе у зв’язку з тим, яким чином будуть ранжуватися складні життєві обставини (майже 60% населення живе поза межею бідності), який обсяг буде допомоги і як довго вона триватиме.
Міністерство фінансів України
6.1. Платники податків мають нижче податкове навантаження та значно менше часу витрачають на їх адміністрування
Аналіз даного пункту не дає чіткої відповіді, коли і наскільки зменшиться податкове навантаження, до яких результатів це призведе.
Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України
7.2. Українці отримують більше доходів від управління державною власністю в їх інтересах.
Зростання рентабельності активів державних компаній з 2,1% до 5% аж ніяк не означає, що саме українське населення отримає більше доходів від управління державною власністю.
7.8. Власники творів та винаходів захищені та отримують справедливу винагороду.
Проблема власників творів та винаходів заключається не тільки у тому, що вони не отримують справедливої винагороди, а у тому, що бути власником – це дорого. Відповідно, винахід простіше продати повністю якійсь компанії, чим отримувати платежі за використання кимось запатентованої технології.
Міністерство розвитку громад та територій України
10.1. Українці мають комфортне та доступне житло.
Поставлені завдання цього пункту залежатимуть від ринкових реалій та багатьох факторів, зокрема і ситуації у банківському секторі, бізнес-настроях та інтересах тощо, і навряд чи можуть ставитись за ціль у такому вигляді.
Можна знайти недоліки й у інших пунктах, але крім розпливчастості цілей, основною проблемою є конфлікт проголошеного економічного лібералізму з необхідністю втручатися в економіку задля упередження “дикого” ринку. Навряд чи українському уряду вдасться всидіти на двох стільцях.
Що ж до зовнішньої політики, то програма дій уряду випускає з поля зору дуже важливі та чутливі для українців теми, зокрема:
· модальність відносин з РФ та іншими країнами пострадянського простору
· стратегія повернення Криму, шляхи припинення конфлікту на Донбасі
· стратегія просування бренду України як надійного партнера для наших західних та інших союзників
· стратегія роботи України в міжнародних організаціях та об’єднаннях
· модальність відносин з нашими західними сусідами (шляхи покращення відносин з Польщею, Угорщиною, Румунією тощо)
· концепція розуміння місця України у сучасному світі, особливо в ситуації руйнування безпекових гарантій.
Натомість в межах діяльності МЗС Олексій Гончарук обіцяє розширити мережу почесних консулів (зараз їх 112) і загалом планує мати консульського представника України, штатного чи почесного, у кожному регіоні світу. Також у програмі нового уряду обіцяють протягом наступних 5 років розширити перелік країн із безвізовим режимом за рахунок Гватемали, Гренади, Коста-Ріки, Маврикію, Маршалових островів, Монголії, Науру, Палау, Перу, Сальвадору, Самоа, Сент-Вінсента і Гренадін, Соломонових островів та Ямайки. МЗС повинно у 2020 році подовжити строки безвізового перебування в Аргентині, спростити нинішній режим поїздок до Мексики та завершити відповідні переговори (щодо спрощення режиму поїздок) з Великою Британією, Республікою Корея, Канадою, Японією, Австралією. Крім спрощення візового режиму для українців, у МЗС обіцяють протягом наступних 5 років спростити український візовий режим для громадян більшості країн світу, які не становлять імміграційної загрози нашій державі.
І якщо в частині вищенаведених обіцянок ми маємо більш-менш вимірювані та зрозумілі показники ефективності, то в частині постановки цілі щодо отримання українським бізнесом, культурою та спортом гідної підтримки за кордоном з цим виникають проблеми. Адже показник “збільшення обсягів експорту та притоку інвестицій” є малоінформативним. Більше того, далі в програмі взагалі не вказуються шляхи досягнення цієї цілі і загалом відсутні критерії оцінки прогресу з цього питання.
Наведений перелік нюансів затвердженої програми уряду можна було б і далі продовжувати і розвивати. Загалом же, невідповідність SMART-критеріям та поспіх призвели до того, що, по-перше, зовнішні чинники впливу і цілі мінімізації ризиків залишилися поза увагою уряду, а, по-друге, склалося враження, що програму готували окремі люди і міністерства без загального бачення та червоної нитки, протягнутої через увесь документ. Тому реалістичність поставлених цілей та їх досягнення залишаються поки що під питанням.
Тим не менше, переоцінювати і мріяти все ж таки краще, ніж планувати гірше за існуюче. У майбутньому варто сподіватися, що уряд набереться досвіду і все-таки внесе правки до затвердженої програми.
Загалом, програма уряду Гончарука залишає враження неопрацьованості, що може бути наслідком одноосібної більшості у парламенті, яка так чи інакше все одно б проголосувала за “свій” уряд. Але результат голосування у парламенті (від “Слуги народу” лише 225 голосів “за”) свідчить, що депутати все ж таки відреагували на недостатню підготовленість документу. І це залишає надію на те, що народні обранці були критичними по відношенню до планів нового уряду.
Можна припустити, що за умови відсутності одноосібної більшості у Верховній Раді, новоспечені міністри мали би стимул підготувати більш якісний документ. Адже озвучені загальні цілі уряду є надамбітними, тому вони мають витримувати будь-яку об’єктивну критику.
