Поїздки жителів окупованих територій Донбасу в підконтрольні українським властям міста можуть призвести до справжньої психологічної "ломки". Як розповіли донеччани, повернення в Донецьк після хоча б кількох днів, проведених на вільних територіях, загрожує справжньою депресією. Це пояснюється тим, що життя за межами незаконної ДНР виявляється набагато кращим, ніж його намагається представити пропаганда бойовиків.
"Не секрет, що окуповані території ми самі часто називаємо "Мордор". Це з книги Толкієна – там була така чорна країна, що вмирає, але не померла", - каже мешканець Донецька Анатолій Мурзаєв. – З 2014 року я так називаю Донецьк та інші міста, захоплені натуральними "орками" - бойовиками. По роботі часто їжджу в Маріуполь. Коли повертаюся, дивуюся контрасту – наскільки провінційне, на мою думку, приморське місто виглядає жвавішим і кращим шахтарської столиці. Протягом двох днів після поїздки відчуваю справжню "ломку" - охоплює апатія, депресія, ніякої радості. Порожні вулиці контрастують із заповненими вулицями того ж Маріуполя. Комендантська година взагалі викликає бажання заритися куди-небудь і не виходити".
З 2014 року донеччани отримали прекрасну можливість своїми очима побачити, наскільки "правдива" пропаганда в так званій ДНР, яка, не шкодуючи епітетів, описує розруху і злидні на підконтрольних територіях. Хоча б раз, але донеччани виїжджали за лінію розмежування – у відрядження, на відпочинок або у інших справах.
"Мої батьки – пенсіонери, котрі всією душею сприйняли "республіку" і мріяли прожити залишок життя не стільки в Росії, скільки в реанімованому СРСР, з подивом побачили, що в Бахмуті, Костянтинівці та Краматорську немає поліцейських, які змушують людей говорити виключно українською мовою. Немає пам'ятників Гітлеру і Бандері, а в магазинах присутні продукти, побачили, що працюють аптеки, банки та поштові відділення. Коли вони повернулися, то кілька днів буквально переварювали побачене і задали мені тільки одне питання: "А чому по телевізору сказали, що в Україні стоять заводи, безробіття і всі люди виїжджають на заробітки в Росію?" Я не зміг нічого відповісти, лише порадив поменше слухати, що говорять по ТБ", - розповів житель Макіївки Юрій Селезньов.
Протягом літа донеччани намагалися вивезти на відпочинок дітей – у табори, пансіонати, профілакторії. Як виявилося, повернення в "Мордор" було травмуючим для малюків. "Провівши два тижні в пансіонаті під Святогорськом, 7-річний син після повернення в Донецьк дуже змінився. Він зізнався, що його лякають порожні вулиці, відсутність людей вечорами і присутність безлічі військових. До того ж, у нашому районі добре чути, як зі своїх позицій стріляють бойовики. Хлопчик розплакався ввечері, коли почув перші "бабахи" - за 14 днів він відвик від пострілів, від тривожних новин, від переляканих людей, - каже мама донецького хлопчика Людмила. – Та й ми з чоловіком, коли поверталися і перетнули перший блокпост ДНР, відчули якусь депресію. Немов ми виїхали з якоюсь нормального життя і повернулися в ненормальне. Де треба не жити, а виживати".
Літні жителі окупованих міст запевняють, що більше року були переконані - мовляв, в Україні дефолт. "Діти купили нам путівку в Бердянськ і буквально змусили поїхати відпочити. Коли ми приїхали, то побачили неймовірні черги до атракціонів, кафе були забиті, а в дорогих пансіонатах місця були заброньовані аж до вересня. Тоді ми зрозуміли, що нас в Донецьку тупо зомбують неправдою. Я не можу сказати, що в Україні все добре і гладко, є проблеми, але те, що нам розповідають – брехня. Знаю, що багато хто вірить, але ті, хто хоч раз з'їздив і подивився, вже не довіряють місцевим газетам і телебаченню", - вважає Олександр Павлюков. Чоловік також говорить про те, що кілька днів після повернення "з України" мав пригнічені почуття, пояснити які він не зміг. "Накочувала туга якась, наче щось втратив", - каже пенсіонер.
Психологи кажуть, що на третій рік війни в Донбасі місцеві жителі починають відчувати наслідки психотрамв, отримані ще в 2014 році. "Я бачу це так: два роки людей натурально обробляли. Пам'ятаєте мітинги, наприклад, у березні-травні 2014 року в Донецьку? Я бачив їх майже всі і можу з упевненістю говорити про використання різних психотехнік зі сцени. В народі це називається "зомбування". Комусь це здасться смішним? Перегляньте ще раз кадри з мітингів і уважніше погляньте на руки виступаючих "лідерів ДНР", зверніть увагу на інтонації їх голосів, слова-якоря, - пояснює психолог Олександра Гуляєва. - Далі: вже третій рік жителям окупованого Донбасу морочать голову по телевізору: постійно твердять про війну, про руйнування, мусують теми обстрілу. Це не може не накладатися на психіку, адже з 2014 року донеччани живуть з психотравмою. Кожен, хто хоч раз бачив або чув обстріл, отримує психотравму. Можливо, на все життя, якщо з людиною не попрацюють психологи. І з ось такий набитою чорт знає чим головою людина з Донбасу виїжджає на підконтрольні території Україні. Що вона бачить? Немовлят не їдять, свастику на спині не малюють, пенсії і зарплати виплачуються вчасно, у магазинах люди вибирають ковбасу з 20 видів, на морі можна кататися на "банані", а вночі - спокійно гуляти вулицями. Починаються проблеми у сприйнятті: а як же, по телевізору сказали, а ось тут все по-іншому... Повернувшись в Донецьк, люди по кілька днів переживають цей конфлікт пропаганди і реальності. Озирнувшись, розуміють, в якому "мордорі" живуть – і це викликає депресію. Масла у вогонь підливають ті, хто продовжує запевняти, що в ДНР все добре, а буде ще краще".
Донеччани кажуть: скучили не тільки за великою кількістю людей на вулицях, але навіть за автомобільними пробками і чергами до каси супермаркету. "Коли повернулися, раптом усвідомили, наскільки порожнє і сумне наше місто. Адже здавалося, тільки нещодавно в нас було Євро-2012, і до нас приїхали купа друзів і знайомих. Кожен раз, проходячи повз закритого супермаркету "БУМ" біля "Донбас Арени", ми згадуємо, скільки пива тут було куплено і випито за нашу команду. Повз залізничний вокзалу без сліз не пройдеш... І після повернення "з України" ламає нас – доводиться заново звикати до обстрілу вночі і одночасно до тиші вулиць. Це дуже діє на нерви, і від цього нікуди не дітися", - резюмує житель Донецька Семен Висленко.
