Зустріч Трампа і Путіна: США зондує грунт, щоб правильно використати Росію

У Франції 11 листопада відбудуться урочистості з нагоди сторіччя закінчення Першої світової війни. Під час заходів у Парижі планується коротка зустріч президентів Росії та США, яку анонсував радник Дональда Трампа з національної безпеки Джон Болтон. Крім того, перебуваючи в Москві, Болтон передав Володимиру Путіну запрошення від американського колеги відвідати Вашингтон. Дата цього візиту поки не відома. Про що можуть говорити двоє лідерів, і де місце України у цих переговорах, "Апостроф" запитав у асоційованого експерта МЦПД Миколи Капітоненка.

Значення зустрічі президентів

Зважаючи на риторику Вашингтона, гадаю, порядок денний стає прагматичнішим, і Дональд Трамп нарешті починає шукати шляхи використання Росії у своїх інтересах. Для цього вже було зроблено все на підготовчому етапі. А зміст саміту в Гельсінкі дав президентові США розуміння того, як далеко можна зайти у використанні Росії. Тому всі наступні зустрічі, незалежно від того, відбудеться вона невдовзі у Парижі чи наступного року - у Вашингтоні, йтимуть за тим порядком денним, яким його змонтує американська сторона.

Чи можна вважати це потеплінням? Можливо, до певної міри, оскільки Росія зможе просити якихось поступок в обмін на свої послуги. Але не думаю, що мова йде про дружбу чи партнерство. Мова - лише про політичне співробітництво у тих сферах, які цікаві Вашингтону.

Чого хоче Вашингтон?

Дональд Трамп хотів би бачити більш конструктивну позицію Росії щодо Сирії, зберегти партнерство із Москвою в боротьбі з міжнародним тероризмом, збудувати ситуативну коаліцію з Росією проти Китаю або європейців, якщо йому це буде потрібно. Вірогідно, глава Білого дому хоче деяких організаційних можливостей Росії як постійного члена Радбезу ООН у тих випадках, коли це буде потрібно США. Крім того, президент США, можливо, хоче певних змін, які він зараз вносить у режим контролю над ракетним озброєнням. У якийсь момент йому може знадобитися коли не допомога, то згода Москви на те, щоб реформувати цей режим так, як це потрібно Вашингтону.

Думаю, жодної гонки озброєнь між Сполученими Штатами й Росією зараз немає. Якщо країна нарощує свої збройні сили, це не означає, що вона робить це у відповідь на чиїсь дії. Класична гонка озброєнь означає, що одна держава кілька років поспіль у відповідь на дії іншої нарощує свій військовий потенціал принаймні на 10% щороку. Російські військові видатки після 2014 року завдяки падінню курсу рубля й економічним проблемам скорочуються.

Та й говорити про співмірність потенціалів США і Росії, як це було з США та СРСР, не можна. Навіть у Радянського Союзу економічні можливості були куди меншими, ніж американські, й про повноцінну гонку озброєнь можна було говорити лише в окремі періоди холодної війни.

Сьогодні, коли Росія - це 1,5% світової економіки, а США - 25%, вести мову про гонку озброєнь можна лише на рівні пропаганди. Фактично ж Москва не може її витримати.

Небезпека "великої угоди" між Росією та США

Два роки тому, коли Трамп мав вступити на посаду президента США, в Україні було багато розмов про так звану велику угоду між Вашингтоном та Москвою за спиною Києва. Як і тоді, сьогодні треба пам’ятати просту річ: домовитися про Україну без України ні в кого не вийде, навіть у цих двох держав. Для того щоб втілити угоди подібного штибу, потрібні силові ресурси, яких Москва не має. Крім того, не варто переоцінювати вплив США на ситуацію в Україні. По-перше, вони вкладають сюди не так багато ресурсів, а по-друге, не надто зв’язані тут якимись гарантіями.

Проте, навіть якщо Вашингтон захоче натиснути на Україну, аби ми знову опинилися у сфері впливу Москви, ми можемо нічого не робити. Це відкрита опція, тому нам не слід боятися подібних домовленостей.

Читайте також: "Хрестовий похід" Трампа триває: чи зможе світ вижити без США