Церква Преображення Господнього у селі Солонці постала зусиллями священника Василя Федька. Храм вирізняється унікальними архітектурою та розписами. Його вже називають однією зі святинь регіону.
На Львівщині освятили унікальний храм, будівництво якого тривало 16 років. Духовне свято відбулось у селі Солонці поблизу Львова, у день пам’яті Святого великомученика Пантелеймона, у вівторок, 9 серпня.
Попри робочий день – до місцевої церкви Преображення Господнього на богослужіння прийшли сотні людей. Прибули і предстоятель Православної Церкви України, Блаженніший митрополит Київський та всієї України Епіфаній, вищі ієрархи ПЦУ та понад 100 священників з усіх куточків України.
Блаженніший митрополит Київський та всієї України Епіфаній освятив престол і сам храм. Божественну літургію з предстоятелем співслужили митрополит Львівський Макарій, митрополит Вінницький і Барський Симеон митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, 5 єпископів і архієпископів, а також – настоятель храму протоієрей Василь Федько. У своїй проповіді митрополит Київський відзначив подвижництво будівничих храму, які довершили велику працю, яка спочатку здавалась неосяжною.
“Нині, в часи великої скорботи і страждань для українського народу, принесених до нашого мирного дому ворогами, освячуючи цей храм і радіючи, ми тим самим також стверджуємо нашу віру в перемогу Божу, в перемогу добра і правди. Ми віримо, що як з каміння, металу, дерева та інших речей завдяки праці багатьох постав цей храм, так, з Божою допомогою, ми відбудуємо і зробимо ще кращим, ніж до війни, наш спільний дім – Україну”, – сказав Блаженніший митрополит Київський та всієї України Епіфаній.
Всього лише 20 років тому на місці величного храму був порослий бур’яном пустир. Святиня – одна з найкращих на Львівщині – постала тут зусиллями її настоятеля – отця Василя Федька.
“Це його дитина, виплекана. Він вникав в кожну деталь – і в проект, і в розписи, і в іконостас. Тобто все, що ми бачимо – він, як то кажуть, народив у себе в голові, в уяві, та втілив у життя”, – розповів товариш отця Василя, настоятель Храму Різдва Христового у Києві отець Микола Салабай.
Протоієрей Микола Салабай
Спочатку на цьому місці з’явилась невеличка дерев’яна капличка, згодом – отець Василь почав зводити поруч муровану церкву. Священникові належить проект храму, він також не цурався фізичної роботи – сам разом з майстрами обробляв дерево, носив цемент. Так камінчик за камінчиком збудував унікальний для України храм.
Протоієрей Василь Федько (зліва) та Блаженніший Епіфаній
Архітектура церкви Преображення Господнього поєднує візантійські та народні українські традиції. Внутрішнє оздоблення храму – справжній мистецький шедевр. Розписи виконали учні видатного українського художника-монументаліста Миколи Стороженка. Це – також синтез ранньовізантійського стилю з елементами фольклору, бароко та наїву. Внутрішній простір храму умовно поділений на кілька зон, позначених різними кольорами. Центральний купол – червоний – символізує Воскресіння Христове. Бокові куполи сині – нагадують про Різдво та Собор Богородиці. Вівтар золотий – Божественне світло, хори зелені – символ Трійці. Техніка виконання розписів була максимально наближена до техніки візантійських фресок. Перебуваючи всередині храму, важко повірити, що його збудували у 21 столітті. Здається, що ти переносишся у стародавні часи.
“Величний, унікальний, красивий храм, який навіть можна назвати собором, – каже про церкву Блаженніший митрополит Київський та всієї України Епіфаній. – Всі, хто прямує до Львова та проїжджає повз, зауважує такий прекрасний храм. І нарешті ми сподобилися до того, щоб звершити освячення престолу і храму. Ми готувалися це зробити ще раніше, але в зв'язку з пандемією, з карантинними обмеженнями ми цього не змогли зробити. А потім війна – повномасштабне вторгнення Російської Федерації. Зараз нарешті вирішили освятити, піднести дух, дати людям радість свята”.
Предстоятель Православної церкви України, завершивши літургію, відзначив протоієрея Василя Федька іменним хрестом і Орденом Святого рівноапостольного князя Володимира І ступеня. Церковні нагороди отримали й інші духівники, а також – меценати й благодійники храму.
З допомогою меценатів із Дніпра – родини Петровських – поруч із мурованим храмом кілька років тому постала дерев’яна церква – на місці першої каплички, збудованої отцем Василем. Ця церква – ще один прекрасний витвір мистецтва. Її священник збудував за зразком дерев’яних храмів Бойківщини – своєї малої батьківщини. У церкві надзвичайно затишно, пахне деревом. Різьблений іконостас, панікадила – це дизайн отця Василя, виконані спеціально на його замовлення. Дерев’яний храм, як і мурований – досить просторий. Спочатку він планувався меншого розміру, але настоятель хотів, щоб люди мали достатньо місця.
“Люди мають змогу відпочити збоку – у притворі, який задумав отець Василь. Він казав: "Треба місце, щоб люди могли посидіти, поспілкуватися". І цей задум він втілив, – розповідає протоієрей Микола Салабай. – Це намолений храм, богослужіння відбуваються практично кожного дня. Люди приходять, отримують тут духовну наснагу”.
Ще один витвір отця Василя Федька – це дерев’яна капличка для освячення води, розташована посередині між дерев’яним і мурованим храмами.
Про самого настоятеля знайомі відгукуються як про людину, яка повністю присвятила себе служінню своїй пастві.
“Це – справжній священник, який не попереду людей чи позаду, а з людьми разом. Його постійно оточують люди. Він завжди усміхнений, завжди життєрадісний, завжди на позитиві – що б не було, – зазначає отець Микола Салабай. – Стільки людей приїжджають до нього зі своїми проблемами, він всім допомагає, нікому не відмовляє”.
Життя та служіння Василя Федька – це приклад того, як одна людина здатна перетворювати світ навколо себе – як істота, створена Богом-Творцем за власною подобою. Порожнє, закинуте місце під опікою священнослужителя стало важливим духовним центром – у масштабах не лише регіону, але і всієї України. Це – доказ того, що і наша держава зможе відродитися, відбудуватися після перемоги у Війні за Незалежність.
