Чимало галасу в країні викликав законопроект №11031 «Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки», який дасть МВС змогу спостерігати за громадянами та транспортними засобами. Правоохоронці стверджують, що це дасть змогу контролювати порядок, а в такі важкі часи швидко виявляти та затримувати злочинні елементи. Правозахисники виступають категорично проти тотального стеження за населенням, насамперед через можливі витоки інформації. Переваги та недоліки цього законопроекту досліджував «Апостроф».
Минулого тижня міністр внутрішніх справ Ігор Клименко на зустрічі з представниками Комітету правоохоронної діяльності на практичних прикладах продемонстрував важливість законопроекту. Згідно з його текстом, об’єктами відеомоніторингу планують зробити: громадян та транспортні засоби, публічні місця, інші території загального користування, території, будівлі, споруди закладів освіти, охорони здоров’я та приміщення в них; речі та предмети тощо. Але не просто так, а буде збиратися інформація про людину, зокрема паспортні дані, оцифрований образ обличчя і навіть ідентифікаційний номер.
Щодо транспортних засобів, у базі також буде вся інформація про автомобіль, а також про його власників. Зберігатиметься ця інформація не більше 15 років, навіть після смерті людини. І все це буде створено за рахунок держбюджету, хоча точна сума, необхідна для обладнання, поки не розголошується. Однак, що цікаво, ідея тотального контролю та стеження вже понад десять років витає в коридорах МВС.
Новинка – добре забуте старе
У 2012 році МВС заявило про плани встановити відеоспостереження в громадських місцях для забезпечення безпеки громадян. МВС посилалося на досвід ЄС та США, заявляючи, що там відеоспостереження «сприяє оперативності реагування на правопорушення, швидкому встановленню осіб, які їх скоюють», а для правопорушників це стане стримуючим фактором. Головне, у МВС вважали, що система відеоспостереження в громадських місцях дасть змогу зменшити кількість правоохоронців на вулицях, при цьому зробивши їхню роботу ефективнішою. До речі, у травні 2011 року МВС заявляло про встановлення до Євро-2012 4 тисячі відеокамер і 5 тисяч систем термінового виклику міліції.
У 2015 році глава МВС Арсен Аваков також обіцяв встановити відеоспостереження не лише на дорогах, але й у громадських місцях, проте далі розмов справа не пішла. А вже у 2020 році в МВС знову заговорили про відеоспостереження та створення системи «Безпечна країна».
Як тоді говорив заступник міністра внутрішніх справ Євген Єнін, система автоматичного підключення до всіх зовнішніх камер спростила б роботу поліції як у справі про замах на першого помічника президента Сергія Шефіра, так і в інших справах. Він зазначив, що аналогічні системи працюють у Європі – і в місцях з камерами безпеки рівень злочинності знижується на 40-50%. І близько 80% злочинів розкривають по гарячих слідах, левова частка – за допомогою технологій, зокрема відеокамер.
Втім, минулого року вибухнув скандал. Журналісти «Схем» повідомили, що в Україні встановлені тисячі камер з програмним забезпеченням TRASSIR/DSSL, які могли передавати дані на російські сервери. У МВС запевнили, що все під контролем, нічого страшного не сталося, і лише один підрозділ використовував цю програму.
Ризик витоку даних
Це не перша ініціатива МВС щодо впровадження відеофіксації, зазначає юрист Українського Гельсінського союзу з прав людини Максим Щербатюк. Проте, за його словами, відеоспостереження вже давно мало бути врегульоване, як і програма «Безпечне місто», до якої також входить відеоспостереження.
«Усе потрібно ретельно врегулювати та підготувати, оскільки наразі є неякісні програми розпізнавання обличчя, а помилки в цій програмі можуть створити проблеми. Потрібно придбати надійне програмне забезпечення, адже вже був скандал із китайськими камерами, встановленими в МВС із російською програмою. Це ризик витоку даних. Ще одна проблема – це персональні дані людей, як вони використовуватимуться у разі помилки чи неточностей. Зараз у законопроекті багато ризиків», – розповів Максим Щербатюк.
Коли в державі війна, коли громадян закликали не знімати нічого на відеореєстратори, щоб ворог не використовував ці відео проти України, і мільйони відмовилися від відеофіксації, збирати повну інформацію про українців – будь то студент, правоохоронець чи військовий – неприпустимо, вважає правозахисник Едуард Багіров.
«Зібрана інформація має зберігатися в МВС, але це дуже ризиковано. Ніхто не дасть гарантії, що вона не "витече" за допомогою російських хакерів, враховуючи, скільки в органах влади прихованих агентів тощо. Інформація – страшна зброя. Потім на придбання відеоапаратури, серверів і так далі потрібні десятки мільйонів. Сьогодні їх краще спрямувати на військові потреби, соцвиплати тощо», – зазначив Едуард Багіров.
Правозахисник Українського Гельсінського союзу з прав людини Максим Щербатюк вважає, що простіше було б взяти за основу вже готові міжнародні стандарти, випробувані в країнах ЄС, а не винаходити велосипед.
Ще один момент: у країні, де постійні перебої з електроенергією, система відеоспостереження не може бути ефективною. Наприклад, у справі про вбивство Фаріона, в той момент через відсутність світла камери не працювали, і поліція не змогла відстежити шлях втечі вбивці.
