Сьогодні, 18 лютого, сьома річниця виведення військ з Дебальцевого після тривалої оборони міста. Бої за Дебальцівський пладарм стали одним із найбільших зіткнень на Донбасі за час війни. В ефірі Апостроф Live на Апостроф TV солдат розвідроти 128-ї гірсько-піхотної бригади ЗСУ Тарас Пастух, що був у районі Дебальцево у період запеклих боїв, розповів про свій погляд на перебіг подій 2015 року.
- Як все відбувалося у Дебальцевому?
- Насправді історія була складна і неоднозначна, тому що з однієї сторони ми всі розуміли, що тримаємо доволі важливий для оборони плацдарм. Бо дебальцевський хрест, дебальцевський вузол - це стратегічний об'єкт для сполучення транспорту, особливо для сполучення залізничного транспорту. Тому що це була єдина гілка, яка дозволяла сполучати Донецьк і Луганськ, які були вже втрачені і окуповані.
Для окупантів здобути цей вузол було стратегічно важливим. Тому питання і Мінська, і тих атак, які відбувалися на той час, були зосереджені насамперед для забезпечення транспортного сполучення. Це розуміли і ми.
З одного боку, була втома солдат і командування, що на той момент були там. Я говорю щодо командування 128-ї бригади. Хлопці були вже на межі виснаження. Але з іншої сторони ніхто на той момент не збирався самовільно без команди залишати свої позиції.
З іншого боку, від керівництва держави звучало те, що нам вистачає достатньо сил і засобів, щоб цей плацдарм втримувати. Але відверто кажучи, там на місцях ми бачили свою техніку, яку на відсотків 60-70 було вже втрачено і вона була непридатна для виконання тих завдань, які перед нами ставилися. Особовий склад поніс втрати. І це не обов’язково загиблі, а й ті, хто отримав поранення, а також ті, хто з різних сімейних обставин пішов у короткотривалі відпустки на 5-7 днів.
Але найгірше на той час було те, що лінія оборони, яку тримала фактично наша бригада і декілька підрозділів, які були долучені до нас - це лінія більш як на 90 км. Тобто самої кількості бійців не вистачало для того, щоб робити ротацію, чергування, заступати на блокпости.
- Чому все закінчилося так, як закінчилося?
- Я можу сказати з погляду людини, яка там була безпосередньо в ті дні. Ми могли утримати цей плацдарм. Більше того, за буквально місяць-два до того ми могли розширити цей плацдарм, тому що в сусідній Горлівці - у нас була достеменна інформація - знаходилося не більше роти бойовиків так званих "Л/ДНР".
В той час співпали і інші наші військові операції, і бійці “Азова”, наскільки мені відомо, провели низку атак, тож противник зосередив свої сили у протилежній стороні. Це було для нас дуже хорошою можливістю збільшити нашу територію. Проте ми почули від Генерального штабу однозначну заборону на проведення будь-яких контр-наступальних дій.
Більше того, коли ми вже після того дізналися, що буквально за кілька днів до фактично окупації Дебальцева поступила команда зняти блокпост, який стояв тоді в Логвиновому, то на сьогоднішній день складається враження, що ситуація навколо Дебальцева вирішувалася не нашими силами оборони, а фактично політичними домовленостями, які були на верхніх щаблях нашої держави і не тільки.
Тобто в мене складається враження про те, що проводилися певні дії для того, щоб змусити нас зійти з цих позицій.
- Не чули ви такого, що в Дебальцевому, коли воно ще перебувало під управлінням України, вже не працювали банкомати?
- Я не можу сказати за останні 2-3 тижні, тому що тоді нам вже було не до карток і банкоматів, особливо вже коли Дебальцеве залишили підрозділи Національної гвардії і все повністю залишилося на нас. Але за місяця півтора-два до того, напевно, ще працювали. Десь у грудні, можливо листопаді. Але якщо говорити про січень-лютий - я вже не можу сказати. Нам у той час було вже не до карток.
- Чи маєте ви яку інформацію про те, що зараз почало відбуватися вздовж лінії розмежування?
- Тоді я був на місці, і можу висловлювати власні враження про те, що відбувалося. На даний час я є споживачем тієї інформації, яка поширюється в медіа. Щодо того, що відбувається на передових позиціях, я можу говорити хіба що з хлопцями, які там залишились і продовжують служити.
Всі говорять про те, що відчувається дуже серйозне напруження, як було в жовтні-листопаді, коли ми зайшли безпосередньо в Дебальцеве. Тобто коли ми зайшли була відносна тиша, а буквально за місяць ми були вже в бойовому контакті на відстані 100-150 метрів.
