Українці офіційно платять за тепло, яке викидається в космос – експерт

Директор аналітико-дослідницького центру "Інститут міста" ОЛЕКСАНДР СЕРГІЄНКО в інтерв'ю "Апострофу" розповів про головні проблеми столиці, зокрема про ситуацію з забудовою Києва, зношенням житлового фонду та тепломереж й про затоплення міста під час злив.

- Які головні проблеми міста Києва ви б виділили?

- Головна проблема Києва – це формування свідомої міської громади. Коли критична більшість жителів відчуватиме себе киянами, патріотами міста, тоді ми пройдемо точку неповернення, й воно стане європейським в хорошому сенсі цього слова. Гармонізуються відносини між владою, бізнесом, спільнотою, професійними організаціями, між всілякими утвореннями і спільнотами всередині громади. Поки що бізнес не чує громадськість. Влада чує її трохи краще, але також добре чує бізнес, гармонії в трикутнику немає.

Крім того, на Києві відображається ще й присутність центральних органів влади: кожен новий президент чи прем'єр приводять у столицю свою команду, яка починає псувати ауру міста. Особливо це було відчутно за часів Черновецького й донецьких. Відсутність гармонії у відносинах всередині громади далі виливається в конфлікти на матеріальному рівні: забудувати плавні Дніпра чи створити екопарк "Осокорки", забудувати історичний центр чи залишити його недоторканим. Окрім забудов, є безліч інших проблем: торгово-розважальні центри, дитячі садки тощо.

- Це лише столична проблема?

- Ця проблема гостра в усій Україні. У Києві з дитячими садками, наприклад, краща ситуація. Забудова хаотична, руйнується генеральний план, житлове будівництво йде, існує тиск бізнесу на владу, соціальна й навіть інженерна інфраструктура не розвиваються. От і виходить, що збудували мікрорайон, а школи, поліклініки й дитячого садочка немає. Як вирішити цю проблему? Якраз гармонізацією відносин влади, бізнесу й громади. Звісно, команди Кличка й Черновецького – це небо і земля. Ви пам'ятаєте, як за часів "молодої команди" відбувалися так звані "туалетні сесії", коли депутати ховалися від журналістів, збиралися десь у туалетах і за щось там голосували? Сьогодні влада відкрила двері, й зараз ви можете потрапити на засідання будь-якої постійної комісії Київради й принагідно вставити свої п’ять копійок. Нам здається, що нічого не змінюється, але якщо озирнутися на часи Черновецького й Попова, то ми бачимо, що ситуація кардинально помінялася.

- Що ще у вашому топі проблем, окрім адекватної взаємодії влади, бізнесу й громади?

- Інфраструктура. Уявіть собі, що настав момент, коли у квартирі треба робити ремонт: ви здираєте шпалери, міняєте вікна, перестеляєте підлогу. Особливість міста в тому, що там ремонт треба робити постійно. Без цього воно занепадає. Найкращий приклад – київські дороги. За три роки капітально відремонтували 500 кілометрів міського і районного значення, в планах – ще 300. Якщо вдасться, то це буде половина всіх магістральних доріг, всього їх у Києві 1666 км.

- Чому тоді не вдалося уникнути затоплень під час злив?

- Там, де зробили капітальний ремонт, не було проблем зі зливовою каналізацією й підтоплення. У Києві майже 30 тисяч зливових колодязів. Вони приймають усе сміття, яке кияни викидають не в контейнер, а на вулицю. Це недопалки, поліетиленові пакети, папірці, обгортки від морозива й цукерок тощо. Крім того, в Києві складний рельєф. Щороку до столиці привозять 100 тисяч тонн піску, а потім висипають на дороги разом з сіллю. І от практично весь цей пісок потрапляє в зливову каналізацію.

Так що всім потопам ми завдячуємо, так би мовити, неохайним киянам, від таких злив, від тайфунів, ураганів, смерчів, цунамі ніхто не застрахований. Рік тому, в червні 2017 року, в Берліні, де чудова інфраструктура, була така сама злива – було підтоплено 500 будинків, паралізована центральна магістраль міста, затоплено декілька станцій метро, у місті оголосили надзвичайний стан. У нас після цієї зливи протягом півдня практично все місто прибрали, ніякого надзвичайного стану.

- Але проблема зливових колодязів є, як з нею боротися?

- Єдиний спосіб – це системна робота, ремонти, щоденні прибирання, а не раз на 10 років, як ремонт у квартирі. Я ось їжджу за кермом, ще три роки тому на площі Перемоги, як їдеш в центр, перед трамвайними коліями завжди була пробка, тому що машини потихесеньку перевалюються, переїжджаючи ці рейки. Там зробили капітальний ремонт, понизили їх, застелили спеціальне покриття. Тепер люди їздять і навіть не пам'ятають ту пробку, бо до хорошого миттєво звикаєш.

Читайте також: Складно, але можливо: як українцям відшкодувати збиток за утоплені авто

- Давайте продовжимо наш рейтинг далі.

- Перед нами стоїть величезна проблема – прокладка інженерних мереж, в першу чергу – теплових. Одні можуть лежати довше, бо вони зроблені з якісних матеріалів, з дотриманням технології, їх не підтоплює, і вони лежать собі спокійно. Гарантійний термін для цих теплопроводів – 25 років. Але це не значить, що вони пролежать 25 років – можуть і раніше продірявитися, або вони можуть пролежати 35 і більше років. Якщо взяти за основу показник у 25 років, то у нас десь 70% тепломереж зношені.

- Забудемо про класичну частину питання – "хто винен". Що робити?

- Системно щороку замінювати хоча би сотню кілометрів цих тепломереж. У нас в Києві їх 2600 кілометрів в двотрубному вимірі, тобто коли дві труби йдуть поруч. Тобто якби ми сотню кілометрів ремонтували, то поступово знизили би процент зносу. "Київенерго" раніше тупо сиділо на цих мережах, використовувало ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, завод "Енергія", 200 котелень. Вони заробляли на цьому гроші й приводили систему в занепад. Тепер місту в спадок залишається оце завдання – поміняти тепломережі, хоча б 2600 кілометрів.

Якщо не робити щороку великі обсяги робіт, то система просто може заіржавіти, зникнути в буквальному сенсі цього слова. У нас є такий показник – число аварії на рік, і з 2005 року він постійно зростав по експоненті. Якщо там раніше на рік було тисяча аварій, то минулого року лише в перший тиждень було вже тисячу проривів! Те ж саме стосується іншої інженерної інфраструктури. До речі, цікава цифра: офіційно в тариф на тепло закладають 20% втрат в тепломережах. Уявляєте, п’яту частину того, що ми платимо, – це за викиди тепла в космос і в землю.

- Наскільки гостро стоїть проблема зношеності житлового фонду? Чи не почнуть розвалювати "хрущовки", яким вже далеко за 60?

- Питання треба ставити набагато ширше. Масова приватизація 90-х років, коли всі приватизували свої квартири, мала один неприємний наслідок: у кожного є розуміння, що я власник своєї квартири, а стіни, дах, горища, підвали – ці проблеми мене не торкаються. З одного боку, нема розуміння співвласності, а з другого – нема доходів, щоб її утримувати. Насправді капітальні ремонти в Києві робляться за рахунок міського бюджету, хоча по ідеї, якщо це співвласність громадян, то вони самі повинні утримувати свій будинок. Можна сказати, що це третя ключова проблема – нерозуміння відповідальності за свою власність і відсутність грошей, щоб її утримувати, скажемо відверто.

Проблема ж "хрущовок" дещо спекулятивна. Якщо будинок за перші 10 років, коли відбувалася усадка, не дав тріщин, це означає, що він правильно побудований. Він просів, але всі конструкції збереглися, тоді він може стояти нескінченно. Бетон – це практично вічний матеріал. Якщо на нього не потрапляє волога, він не тріщить, то стояти він може дуже довго. Так само, як і цегла.

Але, знову-таки, у бізнесу, забудовників велике зазіхання на "хрущовки". Вони хочуть знести їх і побудувати хмарочоси. Кажуть, що це буде дешево, дешевше ніж ремонтувати. Це неправда. Тому що якщо замість п'яти поверхів ви побудуєте 25, то у вас вп'ятеро разів зросте навантаження на водогони, на каналізацію, на тепломережі, на електромережі, на дороги, на систему охорони здоров'я, на освіту, навіть просто на землю, коли приїдуть вп'ятеро більше автомобілів. Тому це певна спекуляція. На Заході якраз йдуть іншим шляхом – в Німеччині 70% тамтешніх "хрущовок" просто оновлені. Їх модернізували, замінили мережі, а зовні вони схожі на нові будинки.

- Як щодо пониження поверховості будинків? Десь це роблять, якщо забудовник, наприклад, порушив норми чи щось подібне?

- Це в світі відбувається постійно. Коли якісь будинки з якихось причин втрачають свої якості, їх зносять. Є прецеденти, коли це відбувається за рішенням суду, якщо були порушені якісь норми чи права. Я сподіваюся, що ми доживемо до тих часів, коли будинок, який затуляє Лавру і який називають, вибачте, "болт Куровського", теж понизять. Технічно все це можливо: як будували - так і понижують висотність. Якби влада зробила такий прецедент, це був би показовий урок для всіх інших забудовників.

- Тобто розібрати "будинок-монстр" на Подолі реально?

- Ви знаєте, коли у Кличка був заступником пан [Павло] Рябікін, мені розказували, що він ходив в суди як на роботу. Прийшла нова команда й створила депутатську комісію, яка розбирала земельні справи. Сформували пакети, які пішли в суди. І пан Рябікін ходив туди, як на роботу. Але досі в суді рішення про цей "монстр" на Нижньому Валу не ухвалено, така наша система. Це, на жаль, ще одна з глобальних проблем: у нас не працює судово-правнича гілка влади, не працює належним чином прокуратура, не працюють суди, не працює Національна поліція. Якби ми взяли за основу американську систему, то там є місцева поліція, яка підпорядкована меру. Зараз у нас Київрада може ухвалювати будь-яке рішення, але хто примусить громадян, організації, фізичних, юридичних осіб виконувати їх? Немає механізму силового примусу. Ви ж бачите, скільки у нас прикладів самозахоплень землі, незаконних забудов. І так не лише в Києві, а й в інших містах. Мер повинен наказувати поліції, що і як їй робити, звісно, все це повинно бути в межах закону.

Нас певним чином рятує низький рівень доходів українців. Залежно від доходів зростає або зменшується попит на житло, бо ж практично 98-99% житла в Україні будується виключно за кошти громадян. У нас зараз в Києві декілька десятків тисяч квартир стоять порожні й непродані. Чому? Наше масове будівництво – це просто вкладення капіталу в нерухомість. От забудовник заселив третину квартир – і вже на цьому відбив свої витрати на будівництво.

Зараз дуже зросли інвестиції в цю галузь, тому що, за словами митників, прикрутили вентилі, які пропускали гроші в офшорні зони. Вони накопичуються і в Україні, і їх треба кудись подіти. От вкладають у забудову. Це надійний спосіб зберігання грошей.

- Чому сучасна архітектура така неестетична? Справа у відсутності школи чи в забудовниках?

- Проблема більше в забудовниках і у відсутності регламентів для архітекторів. На Заході архітектурна спільнота саморегулюється, там ти поступово піднімаєшся по щаблях і заробляєш ім'я у професійній спільноті. У нас Мінрегіонбуд передав атестацію Спілці архітекторів, тож ми рухаємося в цьому напрямку. Але проблема з естетикою архітектури є і в західних країнах.

У центрі Відня напроти відомого собору стоїть якась скляна коробка, а в Тулузі я бачив в історичному центрі теж якийсь "чорний квадрат Малевича", тобто все відносно. Розумієте, без таких революційних проривів неможливий розвиток. Театр на Подолі не такий страшний, як намагаються представити його деякі активісти і політичні сили. Я думаю, тут багато політичних спекуляцій, бо дуже багатьом політикам хочеться зайняти крісло мера Києва.

- А що робити тим часом із незаконними забудовами? Що може змусити людей дотримуватися закону?

- Ми повинні чітко визначити, що є пам'ятками архітектури, історії, культури, який статус і режим використання. Усе це має бути прописано в законі й у підзаконних актах. Закон – це декларація, далі потрібні підзаконні акти, які б давали механізми, як ці норми закону впроваджувати.

Коли буде працювати силовий орган, який стежитиме за виконанням рішень, назвіть його як хочете, от тоді ухвали міської влади й інші нормативні документи виконуватимуться. Поки що ж усі справи йдуть в суди, де вони вирішуються роками. Киянам не пощастило з Черновецьким, але вони самі в тому винні. Поки що їм щастить із нинішньою командою, але ніхто не дасть гарантії, що ситуація не зміниться.

- Але питань до міської влади все одно купа!

- Питання до влади не лише є завжди – вони повинні бути завжди. До хорошого людина звикає вже наступного дня. Я мрію, аби мер кожного дня прокидався з однією думкою: що я буду робити сьогодні, щоб виграти наступні вибори. Коли міська влада думатиме про те, що вона зробить, а не скільки заробить, то це стимулюватиме її до дій. Поки має працювати активна громадськість. Знову ж таки, наша проблема номер один – взаємодія влади, громади й бізнесу. Де є гармонія в цьому питанні, можна знайти компроміс, який всіх задовольнить.