Колишній прес-аташе посольства Грузії в Україні, експерт з міжнародних відносин БАЧО КОРЧІЛАВА в ефірі Апостроф Live висловив свою думку про військовий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном в Нагірному Карабаху, а також вплив на нього Туреччини і Росії.

- Чи можемо ми оцінити справжній масштаб цього протистояння?

- Об'єктивна картина буде зрозуміла вже після закінчення бойових дій, оскільки сторонам властиво подавати дезинформаційні матеріали про хід конфлікту. Ми можемо побачити, що в основному вони розповідають про втрати протилежної сторони, а не про свої. Азербайджан краще контролює інформацію. Це держава більш автократична. З військової точки зору, вони правильніше ведуть кампанію, ніж Збройні сили Вірменії. Офіційно це називається Збройні сили Карабаху, але зрозуміло, що це Збройні сили Вірменії. Тут трошки пізніше буде видно об'єктивну картину, тому що кількість спаленої техніки вже перевалила за сотню. У деяких армій такої кількості техніки просто немає.

- На що ще нам варто звернути увагу? Ми маємо заяви всіх світових лідерів про те, що насильство та його прояви потрібно припинити.

- Те, що відбувається зараз в Нагірному Карабаху, або те, що відбувалося в 2008 році в Грузії - це найкращі підручники про те, що таке заморожений конфлікт. Немає чіткої системи безпеки, що дозволяє убезпечити себе від поновлення бойових дій по лінії розмежування. Ці речі перманентно відбуваються на Південному Кавказі десятки років. Свого часу в бесідах з українськими дипломатами і політиками говорилося про те, що на ці конфлікти варто звертати увагу, тому що вони небезпечні для України, оскільки це модель, яка обкатується.

- Вони чули і не звертали уваги на попередження або не могли собі уявити такого розвитку подій?

- Навіть не могли собі уявити. Вони не вірили, бо це з області фантастики: Росія веде війну з Україною. Виявилося, з 2014 року, що це далеко не фантастика. Тепер хоча б настав час вивчати цей досвід, тому що Південний Кавказ - це складний регіон. За складністю його, напевно, можна порівняти з Балканами. В принципі, він носить таке ж ключове значення. У Євразійському регіоні це майже форпост перед усією ближньої Азією. Ці уроки потрібно вивчати, тому що з Південного Кавказу можуть початися непередбачувані дії. В принципі, для України вони колись і почалися. На Донбасі було багато тих людей та підрозділів, які проходили навчання якраз на Південному Кавказі.

Каспійсько-Чорноморський регіон оперезаний конфліктами. Вони частково йдуть до Середземномор'я. Скрізь в цьому регіоні Росія має свої інтереси. На жаль, там, де є стабільність економіки, Росія - не є конкурентом Сполученим Штатам. І Російська Федерація це розуміє. Єдине, в чому Росії неможливо створити конкуренцію - це в провокуванні нестабільності. Це їхня налагоджена методика. Якщо якась умовна країна регіону розвивається, та є економічно стабільною, то Росії нічого їй запропонувати. Навіть просто як рівноправному партнеру. А Кремль не звик розмовляти з сусідами або з країнами, де у них є інтерес, з позиції рівноправного партнера. Для Кремля та ж Україна або та ж Грузія - це їх околиця, яка повинна виконувати всі їхні побажання. Рівноправне партнерство як таке не будується.

- Роль Туреччини та Російської Федерації в цій історії яка?

- Величезна роль. Мало хто знає, що азербайджанці - це тюркомовний народ. Це фактично ті ж самі турки. Це осколок Золотої Орди, який на Південному Кавказі створився як держава багато століть назад. Туреччина, природно, завжди буде підтримувати позицію Азербайджану. У неї не може бути іншої точки зору. Плюс, Азербайджан зараз є основним постачальником енергоресурсів до Туреччини, які йдуть далі на Європу або переробляються в Туреччині, яка змогла таким чином сильно послабити російський вплив на себе. Зрозуміло, що ця ситуація лише зміцнює єдність позицій. Крім того, Туреччина - це друга армія в НАТО: дуже оснащена, дуже боєздатна. Туреччина дуже багато вклала сил та коштів в модернізацію азербайджанської армії та приведення її до високих стандартів. Азербайджанська армія в дев'яностих роках і азербайджанська армія зараз - це абсолютно різні армії. Це сучасна, модернізована, добре укомплектована, підготовлена за турецьким лекалами армія. Тому позиція Туреччини не дивує. Зрозуміло, що вона буде проазербайджанською. Фактично це один народ.

Щодо позиції Росії, то зрозуміло, що в неї на Південному Кавказі залишився єдиний союзник в особі Вірменії, для якої в анклаві склалася дуже важка ситуація.

- Чи "впишеться" Росія?

- "Впишеться", тому що на території Вірменії розташована 102-я військова база. Раніше частини цієї бази були розташовані і в Грузії, і в Азербайджані. Називалося тоді це ГРВЗ - Група російських військ в Закавказзі. Зараз залишилися два підрозділи в Вірменії, трохи є ще в Абхазії та в Південній Осетії. Це вважається угрупованням в Закавказзі, але зрозуміло, що вплив російських військових на Південному Кавказі дуже обмежився. Швидше за все, відкрито Росія не буде "вписуватися", а за принципом "іхтамнет".

- А як же ОДКБ? Вірменія ж є частиною Організації договору про колективну безпеку.

- Тут доволі делікатна ситуація. Згідно міжнародних документів, Нагорний Карабах не є територією Вірменії. ОДКБ там не діє. Відкрито починати якісь дії, згідно з ОДКБ, російська сторона може, якщо відбувається вторгнення на територію Вірменії. Але офіційно і за нормативами ООН Нагорний Карабах такою територією не є. Це конфліктна зона, яка в період розпаду визнана територією Азербайджану. Нагірний Карабах усім світом визнаний як територія Азербайджану. Відразу починається "іхтамнет".