За дві години до дедлайну президент України Петро Порошенко подав свою декларацію, в якій виявили не тільки дорогі та своєрідні на вигляд італійські меблі, а і 104 компанії. Серед них і корпорація Roshen, і "Ленінська кузня", яка не піддалася декомунізації, і компанія на Віргінських островах Prime Partners Asset Limited, що, за словами самого президента, була створена для продажу Roshen. У разі продажу таким чином податки в український бюджет не підуть. Дорікнули президентові й у тому, що він заробив майже 50 млн грн на різниці курсів за облігаціями держпозики. "Апостроф" попросив авторитетних у різних сферах українців, щоб ті прокоментували е-декларацію Порошенка.
Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб:
Швидше за все, всі компанії були куплені Петром Порошенком до президентства. Хочеться вірити, що людина, яка має таке майно, все-таки думає про державу, а не про збільшення майна. Не можу сказати, чи залишається президент бізнесменом сьогодні. Йому зараз дорікають у володінні Липецькою фабрикою, але як підприємець я прекрасно розумію, що її дійсно тепер продати, м'яко кажучи, важкувато. Але чи відповідає це дійсності, мають сказати фахівці в цій сфері.
Взагалі я не бачу нічого поганого в тому, щоб бізнесмен займав посаду президента. Але потрібно розуміти, з якою метою людина йде у владу. Влада — це інструмент. Все залежить від того, з якою метою він береться в руки.
Звичайно, президент нічим принципово не відрізняється від 90% складу Верховної Ради та інших чиновників. Але мене, чесно кажучи, більше цікавлять декларації не бізнесменів (це вже податкова вирішує, яким чином вони все це отримали), а тих, хто все життя пропрацювали у Верховній Раді і на держслужбі. Яким чином цей наш вилоносець відомий наколядував своїми вилами таке майно? А бізнесмени... Ну, це їхнє завдання — заробляти гроші.
Дмитро Гнап, журналіст-розслідувач:
Я більше вірю, ніж не вірю президенту, що задеклароване в нього було до того, як він став президентом, — багато речей там достовірні. Але є дрібниці, деякі деталі, які є дуже суттєвими і дозволяють підозрювати Петра Олексійовича в нехороших речах як мінімум. І щоб він політично відповідав за сказану неправду, зокрема в цій історії з віргінським офшором, який також записаний у цій декларації.
Півроку тому, коли спалахнув скандал офшорний, Порошенко сказав, що офшор потрібен був для передачі активів у сліпий траст. Я його особисто про це запитував на прес-конференції. А вчора він бере і пише, що була створена лише одна компанія для продажу Roshen. Очевидно поспішав і забув, якої версії дотримувався півроку тому. І правда вилізла. Тому що ним з того, що ми знаємо, були створені три компанії: нідерландська, кіпрська і віргінська. Але він безпосередньо володіє лише віргінською, тому що віргінська володіє кіпрською, а кіпрська володіє нідерландською. Це насправді порушує питання про спробу уникнути оподаткування в дуже великих масштабах при продажу своїх активів. Тому що продавався б тільки віргінський власник, а в Україні нічого б не змінилося, і нідерландська компанія залишилася б власником.
Порошенко досі є бізнесменом. Я не можу сказати, тому що не сиджу з ним поруч у кабінеті і не займаюся відеоспостереженням, чи втручається він в оперативну діяльність компаній. Але те, що він є бізнесменом, перебуваючи на посаді президента, — для цього не потрібно робити суперпотужних аналітичних висновків. Для цього можна просто відкрити електронну декларацію Петра Порошенка, де згадані близько сотні компаній, в яких він на сьогодні є кінцевим бенефіціарним власником. Звертаючись до питання, чи припустимо, що в президента стільки компаній, ми говоримо про такі азбучні речі, як: "а чи потрібно мити руки перед їжею?" Звичайно, ні — це ненормально, не по-європейськи, коли президент взагалі має бізнес. Про це вже говорили багато разів, але маємо такого президента, якого маємо. І він на цьому успішно грає, тому що в політичному полі в нього немає конкурентів.
Юрій Макаров, журналіст, документаліст:
Вірю, що президент заробив це до того, як сів у крісло президента України, а не вкрав. Я розумію, звичайно, емоції співвітчизників, яких обурили такі цифри. У мене дивне відчуття, що люди нарешті навели фокус. Але я не розумію: а хто цього не знав до того? Що в усьому цьому було сюрпризом? Думаю, що для людей, які рідко їздять до столиці, які не спілкуються в цих колах, — може, це для них просто психологічний шок? Але кожен, хто стикається з цією сферою, приблизно представляє рівень майна, претензій, технологій. Для мене вся ця реакція — швидше, вияв інфантильності. Даруйте мені такий мій снобізм. І, в тому числі, інфантильності правлячого класу, який звик, що саме так жити нормально, що не зміг передбачити такої реакції, коли просувалася вся ця історія з електронним декларуванням. Думаю, що для них це також сюрприз. Криза довіри ще попереду, і я не можу передбачити її сценарій.
Справа в тому, що ми ненавидимо всіх багатих, незалежно від того, як вони це багатство отримали. У мене свого часу була одна провокаційна думка: треба зробити так, щоб люди, які претендують на великі статки, не могли йти у владу — це було б ідеально. У суспільній свідомості майно олігарха Порошенка, який таки є олігархом, і прокурора, в якого понад десяток земельних ділянок і "Бентлі дружини", стоять в одному ряду. Весь пафос цієї історії зводиться до того, щоб відняти і поділити, що для мене теж зрозуміло, — нічого не зробиш. Будемо їх далі ненавидіти: "мир хатам, війна палацам". Будемо знову палити палаци. А з хатин не виберемося.
Є нудна нееффектна альтернатива — цікавитися кандидатом, за якого ти голосуєш як мінімум. Це не бозна-якої вимагає підготовки. Забути про гречку, забрати в бабусі паспорт, переписати хату на кота... Це все вже було проговорено, але не стало громадським трендом. Якщо суспільство просто дарує свої повноваження найбільш моторним, навіщо тоді після цього волати?!
Є ще один рецепт — оголосити війну США і здатися в полон. Нехай окупаційна адміністрація відбудує це все з нуля, як це все робилося в Західній Німеччині після війни. Але де я вам візьму західних німців?
