RU  UA  EN

Субота, 17 серпня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
25.10
Політика

Читайте нас у Telegram-каналі

Погляд

Війна Росії з Грузією: чотири важливих уроки для України

Застосування збройної сили не забезпечило Росії досягнення своїх цілей в Грузії та Україні

Застосування збройної сили не забезпечило Росії досягнення своїх цілей в Грузії та Україні Цхінвалі, Південна Осетія. 10 серпня 2008 року. Фото: EPA

Російсько-грузинська війна, яка почалася 8 серпня 2008 року і тривала п'ять днів, дозволила РФ зміцнити свої позиції на пострадянському просторі, відпрацювати стратегію збройної анексії територій сусідніх держав і блокувати їх інтеграцію до НАТО. Які уроки з цього конфлікту може винести Україна, "Апострофу" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Євген Ярошенко.

Спочатку конфлікт на Південному Кавказі тривав між грузинськими військами та підрозділами Південної Осетії, а 8 серпня 2008 року в цей конфлікт втрутилася 58 російська армія. Саме це й спричинило державний конфлікт між Росією та Грузією, який тривав п’ять днів. З точки зору кількості жертв цей конфлікт не підпадає під категорію війни, бо війна передбачає, що кількість жертв має перевищити 1000 осіб. Однак цей конфлікт мав серйозні геополітичні наслідки - зупинив спробу України та Грузії вступити до НАТО у 2008 році, бо через побоювання щодо агресивної реакції Росії країни-члени Альянсу вирішили не надавати Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).

Також цей конфлікт багато у чому був зумовлений тим, що Росія вичерпала економічні, політичні та всі інші важелі тиску на Грузію, тому воєнна сила залишалася останнім інструментом, який би дозволив змінити політичне керівництво тодішньої Грузії та її зовнішньополітичний вектор, який був спрямований на інтеграцію до ЄС та НАТО.

Попри те, що зараз конфлікт заморожений, там відбуваються певні процеси, хоча про них мало говорять у західних ЗМІ. Зокрема у липні південноосетинські прикордонники разом з російськими військами вкотре посунули колючий дріт вздовж лінії розмежування в бік грузинської території. Під час останнього візиту президента України Петра Порошенка він відвідав цю ділянку кордону. Запрошення президента України на лінію розмежування свідчить про намагання грузинської сторони привернути увагу до того, що там не все спокійно, хоча й не стріляють.

Дев’ята річниця конфлікту дає привід проаналізувати що є спільного та відмінного між Південною Осетією, Абхазією та Донбасом. Перша спільна риса - ці конфлікти могли не відбутися якби не було сприятливого географічного положення цих сепаратистських регіонів, оскільки всі ці території мали прямий кордон з Росією, що давало можливість останній надавати військову та фінансову допомогу сепаратистським утворенням. Друга спільна риса - ці регіони прямо чи опосередковано контролюються Росією, там перебувають російські війська. Чи то в офіційному статусі, чи то в неофіційному. Третя спільна риса - конфлікти були спровоковані тим, що Грузія та Україна прагнули зблизитися з ЄС та НАТО. В 2008 році конфлікт був спровокований тим, що Грузія активно намагалася отримати ПДЧ, а конфлікт на Донбасі став реакцією Росії на наміри України підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Варто зазначити, що конфлікти в Південній Осетії та Абхазії виникли ще на початку 90-х років, а у 2008 році відбулася їх ескалація. Конфлікт на Донбасі є відносно новим. Четверта спільна риса - в цих конфліктах є відповідальність України та Грузії. Якщо говорити про Грузію, то це було спровоковано помилками грузинського керівництва на початку 90-х років, які підбадьорили осетинський та абхазький сепаратизм. В Україні ситуацію на Донбасі спровокувала низка безглуздих кроків багатьох політиків, які провокували мовні, регіональні, політичні розбіжності, які в 2014 році зробили негативний внесок в розпалювання конфлікту.

Попри спільні риси, ситуації в Абхазії, Південній Осетії та на Донбасі сильно відрізняються. Перша відмінність - абхазький та осетинський конфлікти перебувають в замороженому стані. Вони є класичними замороженими конфліктами, де після 2008 року не спостерігається насильства вздовж лінії розмежування. Росія та Південна Осетія пересувають кордон вглиб грузинської території, але жертв серед військових та цивільних майже немає. У ситуації на Донбасі ми маємо конфлікт низької інтенсивності, де майже щодня гинуть українські військовослужбовці та страждає цивільне населення, тому помилково називати конфлікт на Донбасі замороженим. Це насправді гарячий конфлікт.

Друга відмінність полягає в статусі цих територій. Південна Осетія та Абхазія офіційно визнані як території, що окуповані Росією, і РФ не заперечує факту присутності своїх військ через те, що вона в односторонньому порядку визнала незалежність цих сепаратистських утворень. Таке рішення дає їй можливість в односторонньому порядку легітимізувати свою присутність. На Донбасі Росія всіляко заперечує свою присутність та запевняє, що "ихтамнет", тому з боку міжнародної спільноти ОРДЛО не вважається територією, окупованою Росією. Скоріше мова йде про непідконтрольну територію.

Третя відмінність полягає в тому, що абхазький та південноосетинський конфлікти є типовими етнічними конфліктами. Там були етнічні протиріччя, які вилилися у конфлікт через сприятливі внутрішні та зовнішні обставини. Щодо ситуації на Донбасі, то вона здебільшого була штучно спровокована через політичні помилки та ідеологічні протиріччя. Були звичайно протиріччя між більшістю населення України та населенням Донбасу, але ці протиріччя мали економічний, регіональний та геополітичний характер. А лінгвістичні та етнічні фактори відігравали другорядну роль.

Четверта відмінність стосується міжнародних наслідків. Росія не несла відповідальності за свої дії проти Грузії. До речі, Грузія стала першою державою-жертвою російської агресії після завершення холодної війни. Тоді оцінка міжнародної спільноти була неоднозначною. Багато хто покладав відповідальність за ці дії не лише на Росію, але й на тодішнє керівництво Грузії на чолі з Міхеїлом Саакашвілі (президент Грузії у 2004-2007 та у 2008-2013 роках, - "Апостроф"). Внаслідок конфлікту на Росію не наклали жодних санкцій, а Захід став більш поступливим щодо Росії. Це зумовило перехід із розширення НАТО у Східній Європі до політики примирення з Росією. У ситуації з Україною після анексії Криму та конфлікту на Донбасі все зовсім інакше. Росія несе відповідальність, попри те, що заявляє про свою непричетність до конфлікту, зокрема у формі санкцій, які періодично продовжуються та посилюються. Також ситуація навколо Донбасу спровокувала кризу навколо європейської безпеки, яка зумовила те, що Захід та Росія фактично перебувають у найгірших відносинах з часів завершення холодної війни.

П’ята відмінність - конфлікт на Донбасі має власний переговорний формат. Це Мінський та Нормандський формати. Це означає, що з боку Росії є інтерес щодо врегулювання цього конфлікту, хоча російська формула врегулювання через надання особливого статусу ОРДЛО не є вигідною Україні з очевидних причин. Коли йде мова про статус Абхазії та Південної Осетії, то тут немає жодних переговорних раундів, бо Росія вважає, що питання вирішене шляхом визнання цих державних утворень, і жодного політичного прогресу не спостерігається попри зміну влади в Грузії.

З російсько-грузинського конфлікту Україна може винести кілька важливих уроків. Перший урок - військовий шлях вирішення конфлікту може бути лише у випадку, коли сепаратистське утворення не має зовнішнього кордону та не підживлюється з боку зовнішніх гравців. Це може бути на території острівної держави або всередині території держави, а коли країна має неконтрольовану ділянку кордону, то покладатися на військову силу задля повернення цієї території під власну юрисдикцію вкрай ризиковано. Це продемонстрували як Грузія у 2008 році, так і Україна в 2014 році.

Другий урок - шляхом застосування збройної сили Росія на змогла досягнути своєї мети в Грузії та Україні повною мірою. Росії вдалося зашкодити потенційному вступу і України, і Грузії в НАТО, але змінити політичні режими та зовнішньополітичну орієнтацію цих держав Росії не вдалося.

Третій урок - застосування м’якої сили не гарантує, що населення, яке живе на підконтрольній території, змінить свою позицію. Грузинська влада зробила низку медичних, адміністративних та інших послуг для населення, яке проживає на території Абхазії та Південної Осетії, але це не змінило їх ставлення до Грузії. Це саме стосується населення, яке проживає на непідконтрольних територіях Донбасу. Хоча у випадку з Донбасом більше шансів, бо конфлікт більш ідеологічний, ніж етнічний. Як показує досвід Грузії за 25 років там, в Абхазії та Південній Осетії, виросло ціле покоління, яке не асоціює себе з грузинською державністю. В Україні з часом ми будемо все більше і більше відчувати прірву між населенням контрольованих та неконтрольованих територій Донбасу, якщо не буде прогресу у врегулюванні конфлікту.

Четвертий урок, який є найбільш важливим для України - те, що наявність неврегульованого конфлікту не є перешкодою для реформ чи побудови ефективних державних інституцій та формування сприятливого бізнес-середовища. Інакше кажучи, для побудови привабливої моделі державності. І Грузія і цьому сенсі є дуже показовою вітриною реформ для України.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Луценко приготуватися: хто наступний після Гримчака

Підозри стосовно Юрія Гримчака виникли під час слідства щодо побиття Тетяни Чорновіл

Затримання Гримчака: подробиці справи топ-чиновника часів Порошенка

Юрія Гримчака затримали за підозрою в скоєнні шахрайства в особливо великих розмірах

Сам собі "Слуга": чи будуть депутати Зеленського воювати з опозицією

Головною інтригою нової Верховної Ради є те, хто увійде до парламентської коаліції і хто стане опозицією