Днями сепаратистські ДНР та ЛНР відзначили п'ять років свого існування. У 2014 році їхня поява була найкривавішою подією за час незалежної України. Але навіть через п'ять років, серед жителів ОРДЛО збереглася ненависть до тих, хто залишився на підконтрольних Києву територіях. Поразка в інформаційній війні - найголовніший провал поки що чинного президента Петра Порошенка та його оточення.
Ось вже п'ять років Донбас розділений на дві частини: ту, яка вибрала страх і радянське минуле, і ту, яка живе в страху опинитися в цьому минулому. Мені, як представнику української частини Луганської області, знайоме це почуття. Звісно, я знаю багатьох людей, які живучи в Україні, сплять і бачать своє майбутнє в ЛДНР. Але на пропозицію виїхати туди, вони дають геніальну відповідь: "я віддав кращі роки Україні і тепер хочу забрати своє".
Ці люди знаходять близьких собі по духу серед тих, хто залишився на непідконтрольних територіях і тепер славить своє становище. Ці "громадяни" ЛДНР люблять розповідати, що життя у них процвітає і нічим не гірше, ніж на решті частини України.
Ось з такими людьми мені захотілося поспілкуватися. У редакції ми вирішили дізнатися, як же йдуть справи з оформленням російських паспортів в ЛНР. Президент РФ Володимир Путін протягом декількох останніх років обіцяв почати видачу паспортів, але не свого слова не дотримував. Через це його рейтинг повільно падав. Щоб зберегти позиції, після президентських виборів в Україні, Путін зважився і підписав відповідний указ.
Щастя та радість окрилили жителів окупованих територій. Більшість зраділи можливості отримати нове громадянство та не втратити при цьому українське. Так би мовити, одним пострілом вбити двох зайців.
Мені здалося, що про таке вони захочуть говорити з усіма, аби втерти Україні носа. Тому через знайомих я вирішила вийти на жителів ЛНР і прямо запитати чи поспішають люди за паспортами? Співрозмовникам пропонувалася анонімність. Але не так сталося, як гадалося.
Читайте:Путін зробив хід конем на Донбасі: чим відповість Зеленський.
Я часто стикаюся з тим, що нас, журналістів, бояться, не хочуть нам нічого говорити. Але через деякий час після початку розмови все ж розслабляються та починають вести діалог. Але тут переді мною виросла непробивна стіна.
З'ясувалося, що в ЛНР дуже бояться щось розповідати по телефону. А якщо це ще й телефонна розмова з журналістом - шансів взагалі нуль. Мої знайомі, котрі допомагали з контактами, є затятими прихильниками "народної республіки", але при цьому вони давали мені гарну рекомендацію. Вони запевняли, що мені як журналісту довіряти можна. Але навіть аргументи своїх по духу людей ніяк не працювали.
"Ми не хочемо нічого про це говорити", - повторював майже кожен, натякаючи, що для нього спілкуватися з українськими журналістами - низько.
У мене ж складалося враження, що мені доводиться боротися зі страхом щось сказати не так і про це дізнаються місцеві політичні лідери. Страхом показати, що у них не все так добре. Тому що не можна руйнувати ідеальний світ. Навіть якщо він - утопія.
Перемогти це почуття по телефону нереально. В цьому випадку потрібно повною мірою вникати в положення, ставати частиною суспільства окупованих територій, щоб зрозуміти мислення цих людей.
І потрібно пам'ятати головне: під час спілкування з жителями ЛДНР не називати себе українським журналістом. На жаль, за всі п'ять років ненависть до України не ослабла. Найбільше в цьому винні ми. Програш в інформаційній війні - найголовніший провал поки що чинного президента Петра Порошенка та його оточення.
Лідер групи The Doors Джим Морісон (Jim Morrison) свого часу сказав дуже важливу річ: "Будь-яка людина, котра керує засобами масової інформації, контролює розум". Це знання лежить на поверхні, потрібно тільки вміти ним користуватися.
Але в боротьбі за мільйонні доходи в свій бюджет, ця мудрість відійшла на задній план. І саме тому протягом п'ять років ми програємо. В наш час мати відмінну армію вже недостатньо. Битву можна вважати виграною тільки тому, якщо ти здатний доносити інформацію, яка змінює свідомість. Але і тут потрібно бути обережним і уважним. Адже армія ботів іноді може все зіпсувати.
5 років ми без Луганська і Донецька, частини Донбасу і Криму. Вони бояться з нами говорити, щоб не нашкодити собі. З видачею російських паспортів ми можемо їх втратити ще більше. Тепер вони повністю опиняться під сучасною машиною масового знищення оновленого Радянського Союзу. Дуже цікаво, чи зіпсується щось у цій машині в наступні 5 років?
