4 березня стало відомо про рішення Ради ЄС щодо виключення екс-прем'єр-мінстра Миколи Азарова із санкційного списку осіб, причетних до масових вбивств активістів під час Революції Гідності. Відтепер колишній очільник уряду, який втік з України після подій на Майдані, може повністю розпоряджатися своїми чималенькими активами на закордонних рахунках, а також вільно подорожувати Європою. "Апостроф" вирішив з'ясувати, хто винен в тому, що колишні "регіонали" отримали "амністію" від Євросоюзу.
Азаров без санкцій: хронологія зради
Про високу ймовірність зняття санкції Європейського Союзу з екс-прем’єр-міністра України Миколи Азарова протягом тривалого часу попереджали кореспонденти українських ЗМІ в Брюселі. Утім, українські правоохоронні органи ніби не помічали даних повідомлень. Парадокс ситуації полягає в тому, що формально 6 березня ніякої "зради" не сталося. Адже відбулася вона майже півтора роки тому. Ще в грудні 2018 року, за президентства Петра Порошенка, після майже чотирирічної тяганини суд ЄС постановив скасувати рішення Ради ЄС від 4 травня 2014 про введення санкцій проти колишніх високопосадовців України в епізодах, що стосуються Миколи Азарова. Спрацював серйозний аргумент: на момент трагічних подій лютого 2014 року, Азаров вже місяць перебував у відставці (виконуючим обов'язки прем'єра тоді був Сергій Арбузов) і формально ніякого відношення до дій тогочасної української влади не мав. Це й довели європейські адвокати, яких найняв Азаров. За які гроші? На це питання навряд чи хтось відповість.
"Питання виключення з санкційного списку в значній мірі залежить від ініціативи конкретної особи. Якщо вона залучає серйозну юридичну підтримку і добре займається лобіюванням своїх інтересів в ЄС, то немає нічого нереального в тому, щоб досягти позитивного рішення по персональному скасуванню санкцій", - зазначив у розмові з "Апострофом" експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Власне, зараз Рада ЄС просто виконала рішення суду. А, те, що це виконання розтягнулося ледь не на півтора року — звична справа для євросоюзівської бюрократії. І, здавалося б, нам, українцям, в цій ситуації не залишається нічого іншого, окрім як жалітися на свою гірку долю. Євросоюз санкції ввів, Азаров виграв суд ЄС проти цього рішення, а Євросоюз тепер санкції знімає. Втім, детальний аналіз ситуації свідчить, що скорочення санкційного списку проти екс-чиновників режиму Януковича є, в першу чергу, наслідком внутрішніх українських процесів.
Український саботаж проти європейської довіри
У 2014 році Євросоюз з невластивою для себе рішучістю та оперативністю обклав санкціями ледь не увесь сонм соратників президента-втікача Януковича. "Україні був виданий політичний аванс. Європейська правова система повірила нам фактично на слово, що соратники Януковича причетні до злочинів, і ввела санкції в очікуванні на юридичні результати з України. Вироки, факти, судові процеси тощо. А ми не те що не надали таких результатів, сталося навіть навпаки. Складається враження, що в Україні сформувався політичний контекст щодо гальмування та замовчування розслідувань. А якщо справи не доводяться до кінця і не надаються докази винуватості всередині країни, то, відповідно, зникають підстави утримувати осіб у санкційних списках", - пояснив Микола Капітоненко.
За шість постмайданівських років в.о. президента встиг побувати Олександр Турчинов, потім на Банковій керував Петро Порошенко, а зараз вже скоро рік як головою держави є Володимир Зеленський. І жодного результату. Є підозра, що політична довіра ЄС до України вкотре наштовхнулася на суворі реалії політичних "договорняків" всередині нашої країни. З огляду на це варто пам'ятати, що санкції ЄС не можуть бути вічними. Адже до відвертого саботажу розслідувань всередині постраждалої країни санкційний механізм ЄС просто не пристосований. "Коли ЄС вводить подібні санкції, то з розрахунком на те, що з часом держава, через яку вони були введені, проведе слідчі дії і винесе вироки. І люди з санкційного списку будуть або виправдані, або покарані, і так чи інакше кінцеве правове рішення замістить необхідність санкцій. Але європейська санкційна модель не розрахована на інерцію українського правосуддя і на наш внутрішній інституційний саботаж. Там ніхто не розраховує, що такі гучні справи можуть вестися 6, 7 а то по 10 років, як це часто буває в Україні", - пояснив "Апострофу" політичний консультант Ярослав Божко.
Що робити і хто винуватий
Хоча "гірка пілюля" зняття санкцій ЄС із Миколи Азарова і була дещо підсолоджена новинами про продовження санкційного режиму щодо решти українських високопосадовців, є всі підстави для тривожних очікувань. У справи Азарова є всі шанси стати прецедентом для Європи щодо того, як себе вести з іншими соратниками Януковича. Адже навіщо ЄС карати їх за злочини, якщо сама Україна не проявляє жодних ініціатив у винесенні справедливих вироків?
Микола Азаров
"На жаль, ситуація з Азаровим може бути початком лавини звільнень з-під санкцій. Адже санкції мають обмежену в часі дію. Вони вводились як обмежувальний захід на час судового розслідування. І якщо за цей час ми не винесли жодного вироку, то це має про щось говорити Євросоюзу", - висловив переконання Ярослав Божко.
Азаров продемонстрував своїм колегам по нещастю дуже гарний шлях для "амністії". І враховуючи інституційну безпорадність України та необхідність Євросоюзу дотримуватися власних правових та політичних принципів, не скористатися цим прикладом — просто гріх. "Логіка рішень європейських інстанцій щодо соратників Януковича показує, що процес рухається саме в напрямку скасування санкцій. Поступово, один за одним, користуючись обставинами, всі екс-високопосадовці мають шанс звільнитися з під санкцій", - зазначає Микола Капітоненко.
Враховуючи перспективи, не має підстав сумніватися у поступовому зникненні українських чиновників-втікачів з санкційних списів ЄС. І, на відміну від ситуацій з антиросійськими санкціями, пов’язаними з Кримом і Донбасом, у цьому випадку провина повністю лежить на плечах саме України. Адже в Європі чудово розуміють, що в нашій країні вже і думати забули про розслідування злочинів проти Майдану. Особливо переконливим це небажання реально розслідувати справи Майдану виглядає в світлі нещодавніх звільнень "беркутів" на обмін в РФ.
Можливо, ще не пізно змінити ситуацію, але, на жаль, особливого ентузіазму, попри передвиборчі заклики, у нової української влади не спостерігається. Зокрема, жодним словом про справи соратників Януковича не обмовилася очільниця Державного бюро розслідувань Ірина Венедиктова. І це на фоні того, що син екс-президента - Олександр Янукович - днями заявив про готовність позиватися щодо рішення ЄС щодо введення щодо нього санкцій. І в нього є всі шанси вже за півроку - як раз тоді очікується черговий перегляд санкцій - отримати "зелене світло" від європейців. На цьому фоні призначення головою ДБР своїм заступником адвоката Януковича-старшого Олександра Бабікова видається, м'яко кажучи, нелогічним рішенням. З огляду на такі кадрові рішення, скасування санкцій колишніх "регіоналів", схоже, справді стає лише питанням часу...
