Парламент відправив на повторне перше читання законопроект №2693 "Про медіа". Повернути його на доопрацювання порекомендував парламенту профільний комітет на чолі з Олександром Ткаченком, який водночас є і головним автором цього законопроекту. Разом із ним під документом підписалися народні депутати Микита Потураєв, Євгенія Кравчук, Ірина Констанкевич, Олександр Кабанов, Андрій Боблях, Єлизавета Богуцька, Тетяна Рябуха, Павло Сушко, Дмитро Нальотов і Тетяна Циба. Комітет рекомендує доопрацювати на базі цього і альтернативного законопроекту Миколи Княжицького спільний законопроект. Детальніше про це "Апострофу" розповіла політичний експерт Олена Дьяченко.
Забігаючи наперед, зазначу, що чинне законодавство України та міжнародні конвенції допускають обмежувати базові права людини - в даному випадку мова про право на свободу вираження думок, заборону цензури та інші - у виняткових, визначених законом випадках - а саме, коли це необхідно для забезпечення національної безпеки.
Але для цього необхідна легітимна мета. Якої, на жаль, немає у бажаючих переписати законодавство про медіа. Метою написання законопроекту вони назвали реалізацію права на свободу вираження думок. Можливо, хтось і відчував з цим труднощі, але після прийняття законопроекту - на це доведеться питати дозвіл. Тобто практичної потреби (наявності важливої частини соціальних відносин, які потребують врегулювання) в документі не міститься. Більш того, законами України "Про інформацію", "Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні", "Про інформагентства", "Про ТБ і радіо", "Про рекламу", "Про Національну раду з ТБ і радіомовлення" всі ці відносини вже врегульовані. Тобто замість врегулювання соціальних конфліктів законопроект створює їх, а не усуває. І ось чому.
Національній раді з питань телебачення і радіомовлення надаються необмежені повноваження, як за їх обсягом, так і за термінами. Вона стане головним наглядовим органом за українським медіаринком. Якщо зараз Нацрада займається в основному ТБ і радіо, то після прийняття нового закону всі без винятку ЗМІ, а також онлайн-медіа та блоги в соцмережах повинні будуть проходити реєстрацію та отримувати дозвіл на роботу.
Стаття 41 законопроекту вводить мовні квоти (в середньому 80-90% програм повинні бути українською мовою), дублюючи положення мовного закону, який отримав негативну оцінку Венеціанської комісії (в рішенні №960/2019 від 6-7 грудня 2019 ВК зазначає, що вимоги щодо квот для програм ТБ і радіо обмежують право на свободу вираження, гарантоване ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також право етнічних, релігійних або мовних меншин користуватися власною мовою (ст. 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 1966 року)). Венеціанська комісія пропонує законодавцю переглянути квоти з урахуванням принципу пропорційності й розробити засоби для сприяння використанню української мови в телерадіомовленні, засновані на стимулах і позитивних заходах, а не заборонах і санкціях.
Читайте також: Журналістів у стійло: як влада хоче повернути Україну в стан "совка"
Далі. Нацрада зможе проводити перевірки будь-якого ЗМІ, вимагати будь-яку конфіденційну інформацію про структуру його власності, а відмова надати її, як мінімум, призведе до штрафу - від 20 тисяч гривень. Розмір штрафів Нацрада визначатиме також вручну. Ненадання Нацраді будь-якої інформації про ЗМІ, навіть конфіденційної і таємної, стане причиною для скасування його реєстрації або анулювання ліцензії. Відновлення роботи можливо тільки за рішенням суду, при цьому тільки одного суду в країні - Окружного адмінсуду в Києві, який і уповноважений розглядати всі справи щодо рішень Нацради. Хто винен і хто порушує закон про медіа - теж буде визначати не суд, а Нацрада.
Стаття 124 законопроекту передбачає створення Нацрадою "переліку осіб, які створюють загрозу національному медіа-простору України". По суті, аналогу "миротворця", "реєстру неугодних". Що може стати причиною потрапляння людини в цей реєстр, документ не деталізує, згадується лише, що це суб'єкти, яких Нацрада вважає порушниками закону про медіа. Без суду і слідства. ЗМІ буде заборонено брати коментарі та звертатися до людей із "реєстру неугодних".
Забороняються будь-які позитивні згадки про країну-агресора, її владу, чиновників, як у контексті збройного конфлікту, так і поза ним. Забороняється "недостовірне висвітлення" конфлікту на Донбасі і дій країни-агресора, вводиться низка заборон щодо історії.
Наведу приклад того, яким фонтаном б'ється законотворча думка. Стаття 37: "На території України (в тому числі суб'єктам у сфері медіа) забороняється поширювати матеріали або інформацію, в яких ... створюється позитивний образ осіб, що займають керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади і управління СРСР, УРСР (крім випадків, пов'язаних із розвитком української науки і культури)". Тобто, описуючи, наприклад, спогади вченого або історію створення чого б то не було (а на ХХ століття, будемо відверті, припало створення практично всього), журналіст може зійти з глузду, якщо захоче виконати цю норму закону.
Але на цьому не зупиняється законодавець: спочатку закон дає деякий конкретний перелік заборонених до висвітлення тем, а потім раптом повідомляє, що критерії цих заборон розробляє Нацрада. Тобто випадки цензури будуть регулюватися не тільки цим законом, але ще і підзаконним актом - рішенням Нацради. Порушення цих критеріїв спричинить відкликання ліцензії, а розпливчасті формулювання можуть призвести до того, що Нацрада зможе закрити будь-яке ЗМІ. Фактично, це означає повернення цензури, що прямо заборонено статтею 34 Конституції.
Нацрада також на свій розсуд зможе дозволяти "позаконкурсне мовлення на безоплатній основі строком 1 рік" - без уточнення критеріїв відбору, кому завгодно, без конкурсу і оплати видати ліцензію на мовлення з використанням радіочастотного ресурсу, а потім і продовжити її на необмежений термін.
Читайте також: "Зрада" і "перемога" після карантину: в Україні розповіли, яке майбутнє у соцмереж і ЗМІ
Зворушує і карго-культовий трепет авторів перед усім європейським, а також американським і канадським (так, у законопроекті виділені саме ці держави). Національний продукт віднесено до категорії європейського, тому ми - європейці ж. Європейський, американський і канадський продукт повинен становити не менше половини обсягу мовлення ЗМІ, національний - теж не менше половини. Про математику зараз не будемо. Європейським також вважається продукт, якщо його виробництвом керував громадянин ЄС. Тому про ритуальні танці диких напіврозвинутих племен не будемо зараз також. Згадувати, що незрозуміло навіщо взагалі законопроект вводить це незрозуміле визначення продукту, теж не варто, тим більше що далі термін "продукт" замінюється терміном "програма", і взагалі з термінологією автори поводяться, як справжні гуманітарії.
Значно розширюються і джерела фінансування Нацради з ТБ і радіомовлення: передбачається створити спецфонд, куди будуть направлятися 4% надходжень від плати за користування радіочастотним ресурсом України за поточний рік; надходження від плати за видачу ліцензій та проведення реєстраційних дій; кошти міжнародної технічної допомоги; кошти з інших джерел.
Все це призвело до величезної хвилі критики законопроекту зі сторони учасників ринку, поставивши президентську фракцію в ситуацію, коли народні депутати повинні виправдовуватися за жорсткість умов для медіаринку. Тривалий карантин збільшив тривалість періоду критики документа та його ініціаторів. Голова ВР Дмитро Разумков у коментарях журналістам ще 5 лютого 2020 року змушений був заявити, що законопроект буде доопрацьований, і в такому вигляді не буде голосуватися. Що і сталося. Автори обіцяли виправити всі перегини і подати по-справжньому європейський текст. Хоча законопроект зареєстрований півроку тому - 27 грудня 2019 року, і не цілком зрозуміло, що ж заважало відразу написати чистовик, хоча головним питанням до законопроекту все ж залишається "навіщо?".
