Однією з найважливіших подій останніх днів є візит в Україну президента Польщі Анджея Дуди. Тема українсько-польських відносин своїми поворотами сюжету давно вже нагадує серіал. Навряд чи подібний до "Слуги народу", але зі своєю постійною драмою та напругою для глядача. Змінюються правлячі партії та президенти в обох країнах, але ключові питання залишаються без змін. Що саме заважає Києву та Варшаві потоваришувати, та що допоможе побудувати міцні стосунки між країнами, "Апострофу" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень МИКОЛА КАПІТОНЕНКО.
Візит президента Польщі Анджея Дуди в Україну привернув значну увагу, бо криза у відносинах між двома країнами затягнулась. Наче і стратегічне партнерство, спільні пріоритети у сфері безпеки, адвокація та підтримка, але поряд із ними — нерозв’язані історичні проблеми, захист меншин, права українських робітників у Польщі й багато інших проблем.
Після перемоги на виборах, налагодження відносин із західними сусідами України Володимиру Зеленському здавалося порівняно легкою дипломатичною задачею, насамперед тому, що решта були набагато складнішими. Але серед підсумків першого року президентства на польському напрямку — лише відзначена багатьма спостерігачами атмосфера для переговорів, яка покращилася. Це відбулося просто в силу того, що підхід Петра Порошенка зі ставкою на національну ідентичність, мову та історію не міг не загострити всіх можливих проблем. Втім, тепла атмосфера, як і тривалий і дійсно дружній візит президента Польщі, не означають автоматично принципових зрушень у двосторонніх відносинах, а лише створюють для цього передумови.
Ключовий позитивний результат візиту — питання економіки, геополітики та безпеки, нарешті, вдалося поставити в центр порядку денного (МЦПД рекомендував цей крок). Розвиток справжньої взаємозалежності, яка спиратиметься на спільну користь, є запорукою реального стратегічного партнерства. Економічний форум в Одесі — чудова ідея в цьому контексті. Торгівля, інвестиції, спільні проекти є простими й універсальними рецептами.
Крім цього, перспективною є співпраця у сфері енергетики та транскордонних зв’язків — й увага до енергетичних проблем обох президентів була багатообіцяючою. Польща, яка поступово перебирає на себе роль регіонального лідера в питаннях енергетики та вміло захищає власні інтереси в цих питаннях, може стати справжнім стратегічним партнером для України в цій сфері.
Сфера безпеки є не менш важливою. Тут, поряд із традиційними й необхідними запевненнями в підтримці територіальної цілісності України, мова йшла про підтримку прагнень нашої держави долучитися до Ініціативи трьох морів — важливої регіональної ініціативи, спрямованої на зміцнення безпеки через енергетичні та економічні інструменти. Посилена увага до Ініціативи з боку Вашингтону робить її ще більш привабливою для України. З причин різного роду, Київ поки залишався за межами цього проєкту. Зсув акцентів у відносинах із Польщею в бік пріоритетів проєкту — економіки та енергетики — дійсно створює підстави для бачення ролі України в Ініціативі, яка є не втіленням геополітичних проєктів вікової давнини, але сучасним прагматичним інструментом.
Те, що президенти відзначили важливість демократичних виборів (про що теж писав МЦПД), можна також оцінити позитивно. В інтересах обох країн зміцнювати демократії в регіональному масштабі, бо вона є найкращим середовищем для захисту прав людини, меншин і попередження різного роду соціальних конфліктів. І Польща, й Україна тільки виграють, якщо сприйматимуться як країни зі стабільною демократією, якій нічого не загрожує.
Підхід, що грунтується на демократичних принципах та європейських цінностях, дає змогу багато зробити і для захисту прав меншин, зокрема, пов’язаних з освітою. Менш гострі, ніж у відносинах з Угорщиною, питання мови освіти, у тому числі, шкільної, залишаються на порядку денному.
Питаннями історії мають займатися історики, а не політики. Так сказав президент Зеленський, повторивши формулу, яка протягом кількох десятиліть не працює. Можливо, він щиро вірить у це, як і багато українців та поляків, які не розуміють, як події минулого, а тим більше їхні оцінки, можуть ставати перешкодою для розвитку взаємовигідних відносин сьогодні.
Але — можуть. Історичні проблеми у відносинах Варшави та Києва існують не просто так, а тому, що в обох країнах історія є важливою частиною політичного життя. А час від часу стає надто важливою. Залишити історію історикам із цієї причини не вдасться. Політики спекулюватимуть на ній, вони підніматимуть питання минулого в різних контекстах; і хто б не приходив до влади в Польщі або в Україні, уникати цього буде надто складно. Обережні кроки, спрямовані на розв’язання болісних та емоційних проблем, були зроблені, але давати оцінки передчасно. Навіть якщо проблеми конкретних монументів та поховань вдасться зрештою розв’язати на хвилі зближення, немає жодної гарантії, що не виникнуть нові. Історія, нажаль, залишатиметься важливим фактором у двосторонніх відносинах, який посилюватиметься кожного разу, коли внутрішня політика генеруватиме попит на історичні емоції, праву ідеологію чи роздільні лінії.
