Місцевий референдум, після ухвалення відповідного закону, має стати не просто абстрактним декларуванням права представників громади висловлювати свою думку з важливих для неї питань, але реальною можливістю ефективного вирішення проблем місцевого значення. Про особливості розробки законодавства про місцевий референдум, можливості контролю за допомогою цієї форми прямої демократії дій місцевої влади та методи забезпечення втілення прийнятих рішень "Апострофу" у черговій колонці розповів депутат Київської міської ради, голова Громадської організації "Центр захисту киян" Віталій Нестор.
Попередній матеріал Віталія Нестора на цю тему - "Місцевий референдум як дієвий інструмент народовладдя у руках киян" - читайте тут.
У питанні належного функціонування правил проведення референдних ініціатив на місцевому рівні для пересічного громадянина важливим є не абстрактне декларування права громади на реалізацію такої форми безпосередньої демократії, а реальне визначення її видових належностей, що загалом забезпечить ефективний вплив містян на вирішення проблем самоврядування. Адже не секрет, що саме завдяки місцевому референдуму громада не просто долучається до такого вирішення в якості учасника, а вирішує необхідні для себе питання. У цьому контексті не слід забувати і про можливості киян контролювати і забезпечувати відповідальність органів і посадових осіб місцевої влади, реалізувавши через референдум відкликання, скажімо, міського голови. Та надто ці питання набувають ще більшої гостроти в час, коли триває робота над підготовкою проекту законодавчого акту про місцевий референдум.
Та чи все так просто, як здається? Насамперед потрібно розібратися з основними видами місцевого референдуму, які на моє глибоке переконання так чи інакше віднайдуть своє місце у згаданому майбутньому законі. Поміркуємо також й над проблемою втілення референдних рішень у життя вкупі із забезпеченням їх стабільності. Спробуємо спрогнозувати можливі варіанти бачення законодавцем перспектив такого вирішення у проекті законодавчого акту.
Світова практика свідчить, що основними видами місцевого референдуму є імперативний, рішення якого мають обов’язковий характер, та консультативний, результати якого не мають достатньо очевидного обов’язкового для місцевої влади значення. Цікаво відмітити, що у деяких експертних колах побутує думка, що консультативне опитування загалом є недоцільним, оскільки по-перше, ініціюється тими ж органами, які мали б самостійно вирішити певну проблему, по-друге, відбувається свого роду "переведення стрілок" у бік місцевої громади, по-третє, існують інші форми співпраці громади чи її окремих представників із депутатським корпусом: загальні збори, місцеві ініціативи, тощо. Як наслідок, вести мову про ефективність місцевого консультативного референдуму не доводиться. Проте я думаю, що роль цього виду референдуму, у викладеній вище позиції, значно применшена, і правила його реалізації знайдуть своє місце у законі. Поясню чому. Елементи ефективності консультативного референдуму я вбачаю саме у механізмі розгляду і врахування волі громади представницьким органом місцевого самоврядування, коли, інакше кажучи, думка територіальної громади щодо певного питання місцевого значення має бути обов’язково розглянутою та врахованою при прийнятті рішення. А вже те, як і наскільки воля, скажімо, жителів столиці буде втіленою в такому рішенні, побачити дуже просто і розібратися, таким чином, хто є хто серед когорти політичних сил.
Відповідальність і зобов’язання влади на місцях. В розрізі імперативного локального референдуму вказана відповідальність полягає у реальній можливості представників київської громади у будь-який момент достроково припинити повноваження усього складу місцевої ради або її голови шляхом висловлення недовіри останнім. Наслідком таких дій стане відповідне звільнення посадової особи від займаної посади, а у випадку з радою - будуть призначені дочасні вибори.
Не менш важливим є й право громади накласти заборону на ухвалене рішення місцевої ради. Тут законодавець має визначити конкретний перелік питань, які торкаються інтересів жителів окремого населеного пункту. Викладене може стосуватися затвердження статуту територіальної громади як основного документу її життєдіяльності; перейменування вулиць та інших об’єктів місцевої інфраструктури; створення або ліквідації ринкових господарств, комунальних підприємств; ліквідації або зменшення (у розумінні території) рекреаційних об’єктів; будь-яких питань приватизації; розміщення підприємств, які можуть мати негативний вплив на екологічну безпеку, тощо. Разом з тим, необхідно встановити правила стосовно безапеляційного впровадження волі громади в життя. Я виділяю принаймні два важливих аспекти: 1) визначення моменту набрання чинності рішенням щодо такої народної заборони; та 2) закріплення результатів, які повинні однозначно носити обов’язковий характер. Момент вступу в силу результатів референдуму потрібно прив’язати до дня їх офіційного оприлюднення, а вже акт з приводу якого була висловлена позиція громади, саме з цього моменту, навпаки, не вступає в дію і ніяких наслідків не несе.
Що далі, або як забезпечити стабільність прийнятого на локальному референдумі рішення? Проводячи паралелі із прийнятим парламентом законом "Про всеукраїнський референдум", в частині вирішення поставленої проблеми, думаю його правила будуть адаптовані для потреб місцевого референдуму і нічого нового винаходитись не буде, та цього мабуть і не потрібно. Так, якщо кияни проголосують на референдумі за відповідне рішення, яке вступить в силу, то його зміна можлива лише у разі проведення такого ж референдуму, який можливо ініціювати не раніше як через три роки від моменту набуття чинності попереднім рішенням. Це чи не найважливіший момент на шляху реалізації головних засад безпосередньої демократії, аби не перетворити її у фікцію, "ляльку" у чиїхось руках.
Проблема дійсності місцевого референдуму. Знову ж таки, звертаючи увагу на те, як дане питання вирішене у законі щодо всеукраїнського референдуму, де передбачено чинність його результатів, якщо участь у голосуванні взяли не менш як 50 відсотків виборців, то при визначенні дійсності місцевого референдуму, таке "порогове" значення потрібно дещо зменшити. Встановлення відсотку явки на референдумі на рівні 40, або навіть 30 буде цілком оптимальним. Більше того, як кажуть експерти, якщо названа явка складе менше встановленого відсотку, то у випадку проведення імперативного локального референдуму, його результати слід вважати консультативними з відповідними для цього наслідками. Це було б найбільш кращим співвідношенням у площині з одного боку витрачених ресурсів, а з іншого очікуваних результатів.
