Станом на сьогодні інформаційні технології дедалі інтенсивніше проникають практично в усі сфери людського життя. Саме тому проблема впровадження інституту електронного голосування вже доволі давно стоїть на порядку денному у більшості держав світу, та природно викликає жваві дискусії.
До технологічних форм електронного голосування можна віднести наступні: 1) віддалене голосування за допомогою PassportIDта Інтернету (передбачає використання ID-картки, яку виборець під’єднує до кардрідеру, переходить на сайт центрального виборчого органу та за допомогою пін-коду отримує доступ до електронного бюлетеня і голосує, підтверджуючи пін-кодом свій вибір. Голос виборця опрацьовується електронною системою, зараховується і оприлюднюється он-лайн); 2) фізичне голосування на дільницях з підрахунком за допомогою електронних урн (схоже на традиційне голосування, але кожен бюлетень вкидається не в прості пластикові урни, а в цифрову урну, яка під’єднана до Інтернету та після зчитування бюлетеня система автоматично розпізнає голос та підраховує результати). Так, електронні урни для голосування були використані в Бразилії на президентських виборах у жовтні 2018 року; 3) голосування за допомогою спеціальних цифрових терміналів (передбачає використання комп’ютерів з сенсорними екранами на зразок терміналів, що використовуються для електронних платежів. Такі термінали можуть бути багатофункціональними з функцією авторизації через ID картку або за допомогою звичайного паспорту через надання спеціального номеру для голосування від членів комісії.
Найпоширеніші матеріально-технічні засоби, що застосовуються під час електронного голосування: 1) Vote-recordingtechnologies– заповнений бюлетень поміщають до обладнання, що реєструє відображений на виборчому бюлетені чи іншій картці результат волевиявлення та здійснює автоматичне зарахування та вираховує загальний результат голосування; 2) Punchedcard– перфоровані карти, які використовуються разом із машинами для голосування, які залишають отвір в перфокарті, що і становить процес голосування, після чого виборець опускає перфокарту до виборчої скрині; 3) Optical scan marcsense передбачає здійснення виборчою машиною зчитування інформації оптичними засобами; 4) Direct– recordingelectronicvotingsystem– це голосування шляхом запису голосу за допомогою електронного дисплея, забезпечене механічними або оптико-електронними компонентами, які можуть бути активовані виборцем, при цьому вибір виборця обробляється за допомогою комп’ютерної програми.
Так, для он-лайн голосування на виборах у Естонії необхідно мати електронну ідентифікаційну карту (її було введено у 2000 році), плату для зчитування карт, завантажену з сайту виборчої комісії програму. Також існує можливість голосування за допомогою мобільного пристрою та спеціальної ідентифікаційної сім-карти. Голосувати можна протягом 4-6 днів. Слід зауважити що станом на сьогодні Естонія – єдина країна, яка використовує е-голосування на усій території.
У світі є немало держав, які відмовилися від електронних голосувань та повернулися до традиційних засобів (паперових бюлетенів) - Фінляндія, Норвегія, Канада). Литва і Болгарія скасували своє рішення про запровадження системи електронного голосування у 2019 році.
Відомо, що Норвегіяу 2014 році офіційно відмовилась від електронного голосування на виборах, оскільки результати тестувань 2013 року були спірними (наражалися на критику схеми шифрування, які використовувалися для захисту голосів, що пересилались по мережі). Експеримент не допоміг досягти мети е-голосування – підвищити явку виборців, зокрема молоді. Крім того, не були вирішені питання забезпечення таємниці голосування, захисту персональних даних виборця. Були свідчення, що незначній кількості виборців вдалося проголосувати двічі. Як наслідок, після виборів 2013 року у Норвегії більше не було пілотних проектів як і не було політичного бажання обговорювати та запроваджувати електронне голосування. 15 березня 2017 року у Норвегії відбулися вибори з використанням паперових бюлетенів та ручним підрахунком голосів у зв’язку із побоюваннями піратських кібер втручань.
Канада у 2017 році також відмовилась від електронного голосування у зв’язку із побоюваннями щодо зламу систем для голосування (кібератаки).
Технічний збій під час голосування за допомогою електронних систем виник і у Бельгіїна місцевих виборах 2018 року, коли система не могла розпізнати електронні ключі, за допомогою яких реєструвалися результати. Так само технічні проблеми під час голосування виникли у 2017 році на місцевих виборах у Фінляндії.
У 2017 році коли відбувався консультативний референдум у двох регіонах північної Італії, Ломбардії та Венето, для голосування використали планшети не підключені до Інтернету та електромережі.
У 2015 році в Болгарії відбувся референдум щодо запровадження електронного голосування. У 2019 році парламент Болгарії прийняв рішення відмовитися від електронного голосування на місцевих виборах, які були заплановані на жовтень 2019 року.
У Франції електронне голосування дозволене на парламентських та консульських виборах для громадян цієї країни, які проживають за кордоном та є зареєстрованими у консульському виборчому списку. За даними Міжнародної фундації виборчих систем, електронне голосування на відповідній території, або по відношенню до певної категорії осіб здійснюється в Австралії (у Новому Південному Уельсі деякі групи осіб можуть голосувати онлайн), Вірменії (можливість віддаленого голосування закріплена за дипломатичним персоналом та членами їх сімей, а також військовослужбовцям), Канаді (стосовно місцевих виборів у деяких районах Онтаріо та Нової Шотландії), Мексиці (лише у деяких штатах і по відношенню до виборців, які перебувають за межами країни), Новій Зеландії та Панамі (стосовно усіх виборців, які перебувають за кордоном), Швейцарії (запроваджена можливість у деяких кантонах і по відношенню до деяких категорій осіб), США (не зважаючи на занепокоєння з приводу безпеки, після інциденту в окрузі Колумбія, де система електронного голосування була зламана, понад 30 штатів дозволяють віддалене голосування певним категоріям осіб).
Таким чином слід констатувати той факт, що наразі не існує жодної країни, яка б використовувала електронне голосування у його чистому виді. Проте така ситуація зовсім не означає, що працювати у даному напрямку не потрібно. Введення е-голосування до національної правової системи слід здійснювати поступово та зважено. Дана робота включає в себе підготовку відповідних пакетів нормативно-правових актів, котрі б відповідали міжнародним стандартам, комплекс заходів у межах відповідної інституційної системи (визначення повноважень та структури). Разом з тим, значна увага має бути приділена підготовці і впровадженню власне самої системи у технологічному аспекті. Означена система повинна бути зрозумілою та надійною, виключати, або ж мінімізувати будь-які загрози на усіх етапах виборчого процесу.
