Українська влада ходить по дуже тонкій кризі. З одного боку, їй вдалося зацікавити президента США Дональда Трампа. З іншого боку, необхідно виконувати взяті на себе зобов'язання, в рамках яких потрібно ухвалювати непопулярні рішення. Одночасно зі спробами врегулювати ситуацію між Україною та Росією Штати змушені шукати вирішення ще двох масштабних криз, в яких Росія підтримує противників США. Про способи вирішення існуючих криз та перспективи нових домовленостей між головними світовими гравцями у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповіла експерт Інституту суспільно-економічних досліджень ЮЛІЯ КУРНИШОВА.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Путін може визнати "Малоросію": названі приблизні терміни
- Більшість головних геополітичних подій певним чином пов'язана з фігурою президента США Дональда Трампа. Однак повноцінна участь в міжнародній політиці ускладнюється його ймовірним зв'язком з Росією та відповідним розслідуванням. Як Трамп буде виходити з цієї ситуації?
- Насправді розслідування можливого втручання Росії у передвиборну кампанію Трампа в США – це найбільш яскравий і видимий процес, який зараз відбувається у внутрішній американській політиці. З революційних передвиборних обіцянок Трампу нічого не вдалося втілити. Найбільш яскравим провалом можна назвати ситуацію, що склалася зі скасуванням Obamacare (масштабна медична реформа в США, яку запровадили за президентства Барака Обами, - "Апостроф"), коли республіканцям не вдалося зібрати більшість, щоб скасувати цю реформу.
Зрозуміло, що розслідування щодо Трампа та необхідність реагувати на них вимагають часу. Від цього виграють як зовнішньополітичні опоненти Трампа, так супротивники всередині країни – демократи. Його реакція на розслідування цікава прямотою та оригінальністю. Він заявив, що ніколи б не призначив Джеффа Сешнса генеральним прокурором США, якщо б знав, що той зробить самовідвід у ході розслідування (у травні 2017 року Сешнс заявив, що не матиме відношення до розслідування обставин втручання Росії в американський виборчий процес і контактів російських представників з людьми з оточення кандидатів у президенти США, - "Апостроф"). Щодо спецпрокурора з розслідування справ про російські зв'язки американського президента Роберта Мюллера Трамп заявив, що, розслідуючи його зв'язки та бізнес, Мюллер переходить всі червоні лінії. Де, як не в бізнес-середовищі, шукати всі ниточки, які призведуть до більш повної картини.
Зараз ФБР йде за трьома напрямками. Перший – купівля росіянами квартир у будинках, які належать Трампові. Другий – спільна організація конкурсу "Міс всесвіт" у 2013 році в Підмосков'ї. Третє – девелоперський проект "Трамп-Сохо" в Нью-Йорку. Крім того, окремою лінією йде процес, пов'язаний з відмиванням грошей Полом Манафортом головою виборчого штабу Трампа і людиною, яка відома в Україні (Пол Манафорт був політичним консультантом "Партії регіонів"; за свої послуги за різними оцінками отримав від 12 до 17 мільйонів доларів з так званої "чорної бухгалтерії" регіоналів, - "Апостроф").
У спробі реагувати на розслідування і внутрішньополітичну ситуацію Трамп минулого тижня зробив деякі перетасовки у своїй комунікаційній команді – свою посаду залишив прес-секретар Білого дому Шон Спайсер, а керівником всього комунікаційного напрямку став Ентоні Скарамуччі. Він буде відповідати за всю інформаційну та пропагандистську політику Білого дому. При цьому особистість Скарамуччі досить цікава: затятим трампівцем він став нещодавно, а до цього дозволяв собі критичні висловлювання на його адресу. Але з іншого боку, виступаючи на торішньому економічному форумі, він заявив, що антиросійські санкції, можливо, були не найвдалішим рішенням, вони допомогли згуртувати росіян, і Америка досягла протилежного ефекту. Зараз його призначення співпало з процесом введення санкцій у Конгресі.
- Розслідування загнало Трампа в таку пастку, що він не може виступати в підтримку Росії чи проти антиросійських санкцій, які, ймовірно, будуть ухвалені. Чого варто очікувати від цих санкцій?
- Санкції дійсно масштабні, оскільки передбачають кодифікацію санкцій, ухвалених за президента США Барака Обами. По-перше, це стосується санкцій щодо анексії Криму і конфлікту на Сході України. По-друге, це ті санкції, які Обама ввів під завісу президентства, вони стосувалися нерухомості Росії в США та індивідуальних санкцій. Вони стають законом. По суті, якщо президент Трамп захоче їх скасувати або переглянути, то він не зможе цього зробити без консультацій з Конгресом і надання Конгресу пояснювальної записки.
Ці санкції цікаві тим, що вони проактивні стосовно третіх країн. Вони вводять за замовчуванням обмеження щодо третіх країн, які готові інвестувати серйозні ресурси в російські енергопроекти. Тут дуже цікава позиція самих європейців, оскільки вони беруть участь у створенні "Північного потоку-2". Росія зараз зацікавлена у прокладанні "Турецького потоку" і "Сили Сибіру". Ці санкції говорять про те, що країни або компанії, які разово інвестували суму понад мільйон доларів або протягом півроку вклали понад п'ять мільйонів доларів, потрапляють до цього санкційного списку. Природно, що нікому ні в Європі, ні в Китаї, ні навіть в Туреччині не хочеться мати проблеми з США, оскільки їхні компанії мають бізнес в США і торгують своїми акціями на Нью-Йоркській біржі. Уже і федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель, і представники Єврокомісії встигли висловити своє невдоволення з приводу запланованих санкцій. Вони заявили, що США повинні радитися з Європою, щоб дотримуватися єдиної політики і перш за все санкційної політики. Ми бачимо, що це черговий етап конфлікту між Вашингтоном та Меркель, і її заява про те, що Європі час покладатися на власні сили, знаходить нове значення у світлі цих санкцій.
Навіть більше того, США планують серйозно вийти на європейський енергоринок. Перед гучною заявою Трампа у Варшаві вже відбулося постачання зрідженого газу до Європи. Вже є домовленості про постачання вугілля-антрациту. Тому можна сказати, що санкції також є спробою зачистити європейський і в першу чергу східно- та центральноєвропейський енергоринок та знизити вплив Росії в цьому регіоні.
- Що стосується постачання американського вугілля в Україну, тут справа не лише в диверсифікації?
- Коли Трамп переміг на виборах, було багато питань про те, чим ми можемо його зацікавити як бізнесмена. І, схоже, що ці домовленості про постачання антрациту – це один з тих ходів, що можуть його зацікавити як бізнесмена. Інша справа, що, звичайно, це буде дуже велика ціна для України. Непідйомна з економічної точки зору і навіть більша, ніж Ротердам+. Але це політичний крок, який зацікавить і забезпечить постійну присутність американської політики на українському напрямку.
У цій ситуації Україна може тільки виграти. США дають чіткий сигнал, що розвиток зовнішньоекономічних зв'язків стоїть на двох стовпах: антикорупція та дерегуляція бізнесу. Без цих двох моментів неможливий розвиток жодних відносин. Для України це також є двома пріоритетними реформами, тому чим більше США будуть тиснути на Україну, тим більше наші політичні еліти будуть щось втілювати в життя. Такий ефект сандвіча – з одного боку тиснуть зовнішні партнери, а з іншого боку тисне наше громадянське суспільство.
- Чи погодяться наші на умови США або будуть ухилятися, шукати нові шляхи обходу угод?
- Тут дуже тонка крига, по якій ходить наш президент і уряд. З одного боку, вони зацікавлені у своєму політичному виживанні, а з іншого боку, Україна знаходиться в ситуації дуже сильної зовнішньої залежності. І ця залежність як військово-політична в умовах конфлікту, так і фінансова. Оскільки та ж затримка чергового траншу МВФ здатна посіяти дуже великий хаос. Фактично процес реформ дуже сильно озирається на вимоги Євросоюзу, МВФ і США. Думаю, що ми вступаємо в період, коли від нашого уряду зажадають ще більш непопулярних рішень і ще більш сильних реформ.
- Такі реформи можуть викликати невдоволення в суспільстві й підвищити протестні настрої. Яка ймовірність того, що Росія скористається цією ситуацією для дестабілізації України?
- Звичайно, Росія зацікавлена, щоб постійно дестабілізувати у нас ситуацію. Вона буде всіляко спекулювати цим. Я не можу стверджувати, що якісь політичні сили є її прихильниками тут. Але дестабілізація – це стихія, у якій сам Путін почувається як риба у воді. Спецоперації – це те, з чого Путін фактично виріс. По суті, цю модель випробували всюди на пострадянському просторі – Придністров'я, Карабах, Грузія. Це найбільш відома модель поведінки Росії в межах колишнього пострадянського простору.
- Враховуючи, що антиросійські санкції – це процес не швидкий, коли можна чекати ефекту від їх дії?
- Ухвалення санкцій – це великий плюс для України. Оскільки санкційна політика на українському напрямку стає більш передбачуваною. Також санкції ускладнюють розвиток російських газопроводів, які у разі їх реалізації можуть потенційно призвести до того, що Україна втратить свій транзитний потенціал. Але поки потрібно дочекатися, щоб санкції були проголосовані та підписані президентом. Хоча є впевненість в тому, що це так і буде. По-друге, терміни початку дії санкцій чітко прописані. По-третє, що стосується європейців та їх потенційної участі в будівництві газопроводу, можливо, вони знайдуть якийсь обхідний шлях, виняток. Повністю проігнорувати позицію європейських союзників США не можуть. Ми у найближчі місяці побачимо, як розвиватимуться події.
- Але це спровокує певні розбіжності між США та ЄС?
- Розбіжності вже очевидні. Більше того, своєю варшавською промовою Трамп провів розділову лінію і зазначив, що збирається інвестувати значні ресурси та увагу в центрально-східний регіон, зробити Польщу одним з найближчих партнерів на противагу Німеччині та Франції, які намагаються вести свою власну гру. І зустріч "Великої двадцятки" це показала. По-перше, Франція та Німеччина намагаються просувати кліматичну угоду. По-друге, вони не збираються відмовлятися від всебічних торговельних угод – вони зараз працюють над підписанням такого договору з Японією. А Трамп, коли прийшов до влади, заявив, що він – протекціоніст і переглядатиме всі багатосторонні договори. Ми бачимо, що Європа намагається вести свою окрему політичну лінію, а це загрожує значними розбіжностями з Вашингтоном.
- Створення Штатами такого другого центру впливу в Східній Європі не призведе до певної роз'єднаності та дезорганізації ЄС?
- Звичайно. Власне, саміт "Трьох морів", який відбувся напередодні саміту "Великої двадцятки" – це один з ознак тих процесів, про які ви говорите. Я б сказала, що Україні в цьому питанні потрібно бути досить обережною, оскільки всі ідеї, пов'язані з інтермаріумом і тримаріумом, віддають створенням другої ліги у Європі. Ми зараз знаходимося в мінському процесі, до якого залучені Франція та Німеччина, і наша дуже активна участь у таких проектах, хоча нас туди не запросили останнього разу, може призвести до негативних відносин зі старою Європою.
- Зважаючи на домовленості щодо Сирії між президентом США Дональдом Трампом та президентом РФ Володимиром Путіним, на Близькому Сході теж має бути певне переформатування і створення нових центрів впливу?
- Що стосується Сирії, то одним з позитивних результатів зустрічі Путіна і Трампа на саміті G-20 в Гамбурзі стало створення зони стабільності в Сирії. Тут потрібно відзначити, що і для Путіна, і для Трампа важливо перетворити домовленості на свій зовнішньополітичний актив. У Трампа у внутрішній політиці практично повний швах, зате зовнішня політика продовжує залишатися ресурсною з точки зору досягнення певних успіхів. Пам'ятайте, що рішення США завдати ракетного удару по сирійській базі Шайрат мало значний внутрішньополітичний ефект. Відразу зросли рейтинги Трампа. Навіть заговорили про те, що він може стати нормальним американським президентом у дусі республіканців.
Тому зміна позиції Трампа щодо Сирії демонструє бажання в досягненні відчутного успіху, який він може продемонструвати своєму електорату. Потрібно сказати, що позиція США щодо Сирії істотно змінилася. Якщо раніше вони заявляли, що за жодних обставин не будуть працювати з режимом [президента Сирії Башара] Асада, то зараз пріоритетом для США залишається боротьба з ІДІЛ, а по-друге, зменшення впливу Ірану в регіоні.
Також керівник сил спецоперацій США генерал Тоні Томас заявив, що США припиняють підтримку повстанських груп, які діяли проти Асада. Зараз США дуже коригують свою позицію щодо Сирії, а це значить, що вони повністю змінюють свою позицію в регіоні. По суті, проголошуючи, що вони продовжують розглядати Іран як свого регіонального противника, Трамп ставить серйозне питання про збереження єдності Іраку.
Зараз в Іраку при владі знаходяться шиїтські сили, і якщо Трамп перетворює Іран на головну мішень своєї боротьби, то ключовим актором в регіоні стають курди. Курди довгий час розглядали США як основного союзника, і зараз вони вирішили, що настав той час, коли варто домагатися незалежності й створення власної держави. Є інформація, що вони збираються це зробити у вересні, і цілком можливо, що США, Ізраїль можуть закрити очі на розпад Іраку і створення нової незалежної держави – Курдистану.
- Але ж є Туреччина, у якої непрості відносини з курдами?
- З Туреччиною зараз не все так однозначно. Туреччина зараз співпрацює з курдами, оскільки вони контролюють найбагатшу нафтою провінцію Іраку – Кіркук. Крім того, територіями, контрольованими курдами, можуть пройти нафтопроводи. А Туреччина прагне бути таким хабом, крізь який проходять газо- і нафтопроводи.
Хоча Робоча партія Курдистану – це ворог Туреччини на століття, але, якщо до влади в Курдистані прийдуть більш помірковані сили, я думаю, що Туреччина могла б піти на компроміс в цьому відношенні.
- І ще один непростий регіон, де перетинаються інтереси головних світових гравців – Корейський півострів. При цьому всі намагаються не чинити прямого тиску на КНДР, займають позицію спостерігача і чекають, що буде далі. Хіба що Китай намагається якось впливати на свого сусіда, через енергосектор. Що буде далі?
- У напрямку Північної Кореї намітилися дуже цікаві зрушення, на які мало хто звертає увагу. США визнали: для того, щоб серйозно взятися за цю проблему, їм потрібен союзник в регіоні, і таким союзником було визнано Китай. Під час двосторонніх зустрічей американці кажуть: "Ось ви, китайці, можете нам допомогти. Збільште, будь ласка, свої зусилля. А то знахабнілий північнокорейський режим взагалі з головою не дружить".
Але поза увагою світової громадськості пройшов той момент, що Росія збільшує свій вплив на північнокорейський режим. Ось кілька прикладів. У 2013 році Росія практично повністю пробачила Північній Кореї радянський борг. Було організовано бізнес-раду між Північною Кореєю та Росією. На недавньому голосуванні на Радбезі ООН щодо ракетних випробувань КНДР Росія наклала вето.
У мене складається враження, що після 2013 року, коли країни Заходу ввели санкції проти Росії, вона зрозуміла, що може діяти як в напрямку Північної Кореї, так і щодо Сирії. Тут є деякі паралелі – Росія хоче стати необхідним партнером щодо врегулювання цієї кризи. І це в неї непогано виходить – нещодавно центральне інформаційне агентство Північної Кореї визнало її однією з найбільш дружніх стосовно них країн. І навіть більш дружньою, ніж Китай.
Коли Китай, як ви помітили, у якості реакції на ядерну програму обмежить постачання палива до Північної Кореї, Росія дала зрозуміти, що вона готова частково компенсувати цю втрату. Не можна порівнювати вплив Росії та Китаю на Північну Корею, але Росія може істотно підірвати процес консолідованої реакції всіх зацікавлених глобальних гравців на цю ядерну проблему.
- Яка ймовірність того, що Росія, крім поставок палива, може передавати північнокорейському режиму певні технології?
- Розумієте, трансфер таких технологій подвійного призначення завжди дуже складно відстежити. Існує досить стійка думка про те, що ракетна програма Північної Кореї стала можливою багато в чому завдяки російським технологіями. Як вони туди заходили? Це питання до серйозних розслідувачів. Однозначно так далеко просунутися в створенні міжконтинентальної балістичної ракети Північна Корея не змогла б без зовнішньої підтримки і без зовнішніх технологій.
- Підтримуючи режим Кім Чен Ина, Росія може потрапити в пастку через те, що нестиме відповідальність за свого підопічного?
- Головна загроза КНДР стосується Японії і Південної Кореї, а ці країни є союзниками США. Цей союз дійсно офіційно оформлений, тому США не можуть просто так ігнорувати цю загрозу – вони мають прямі зобов'язання.
Тут той сценарій, що проблему залишать на відкуп Росії, не працює. Це Захід накладає на Північну Корею санкції, це Захід, як вважають північнокорейці, ускладнює їм життя і створює агресивну атмосферу. Основний противник Пхеньяну – Вашингтон, а не Москва. Не думаю, що цю проблему залишать на відкуп Росії. Тим більше що там перетинаються інтереси багатьох гравців.
Північнокорейська ядерна проблема, починаючи з Білла Клінтона тільки погіршувалася і передавалася кожному новому американському президенту з ще більшою кількістю проблем. Зараз, всупереч заяві Трампа про те, що північнокорейська програма не відбудеться, КНДР здійснила черговий запуск ракет. По суті, Трамп підірвав навіть власний авторитет, коли поставив на кін свою заяву проти заяви Пхеньяна.
Зараз, враховуючи, що на території Південної Кореї дислокується значний американський військовий контингент, враховуючи, що Південна Корея та Японія покладаються на захист США, все це дуже ускладнює шляхи вирішення цієї проблеми.
Я чула таку думку, що рішення північнокорейської проблеми знаходиться у двох площинах: потрібно щось робити із північнокорейським режимом та потрібно щось робити із північнокорейською ядерною програмою. Причому ці дві площини не обов'язково повинні перетинатися.
- Яка ймовірність того, що буде ухвалене рішення про усунення режиму Кім Чен Ина?
- Відповідей буде кілька. Не обов'язково йти на це прямо. Можна, наприклад, якось сприяти "північнокорейській весні" або "осені". Хоча рівень зрілості суспільства КНДР не можна порівнювати з країнами Арабського Сходу чи Східної Європи – люди живуть в повній інформаційній ізоляції. Правда, існує якась кількість перебіжчиків, є приховані канали інформації. По суті, це потребує більше часу для роботи, але цей варіант можливий.
Що стосується фізичного усунення Кім Чен Ина, то хтось повинен набратися політичної волі, щоб піти на таке рішення.
- Припустимо, що "північнокорейська весна" відбулася, що буде в країні?
- Ситуація непередбачувана. Увесь цей потік біженців піде до Південної Кореї, Китаю. Це створить неймовірні проблеми. Південна Корея останні років 10-15 робила ставку на "політику сонячного тепла" – мирне об'єднання з північним сусідом. Оскільки вона розуміє, що з економічної точки зору ймовірний внутрішньополітичний вибух у Північній Кореї здатний вдарити як по Сеулу, так і по Пекіну.
- У Південній Кореї в травні цього року до влади прийшов президент Мун Чже Ін, який є прихильником м'якого зближення.
- Так. Якраз він таких поміркованих поглядів. Він змушений реагувати на електоральний запит – жителі Південної Кореї дуже незадоволені розвитком подій з розміщенням американських ППО та військ, які мають їх охороняти.
- При зміні влади в Північній Кореї однією з великих проблем є контроль над ядерним озброєнням, чи існує вирішення цієї проблеми?
- Це одна з головних проблем, з якою стикаються ті, хто планує операцію з усунення режиму Кім Чен Ина. Ніяких гарантій тут бути не може. Як будуть розвиватися події всередині, хто в підсумку прийде до контролю за цією ядерною зброєю – дуже тонкі моменти. Я думаю, що якраз можливість несанкціонованих ядерних запусків і питання нерозповсюдження ядерної зброї – один з головних чинників, який стримує нинішню американську адміністрацію від силового вирішення проблеми.
