RU  UA  EN

Понеділок, 26 серпня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
24.95
Політика

Читайте нас у Telegram-каналі

П'ять проблем, які Зеленському потрібно виправити у стосунках із Заходом

Міжнародний статус та можливості України критично впали

Міжнародний статус та можливості України критично впали Фото: President.gov.ua

У світлі нещодавніх "описок" європейських високопосадовців про те, що Україна перебуває лише "на шляху до суверенітету", важко не згадати, що чіткою тенденцією останніх місяців стало зниження ролі та впливу України в міжнародному житті. Або ж, як кажуть експерти-міжнародники, зниження рівня суб’єктності нашої держави. Ознак та проявів такого зниження є багато, як очевидних, так і не дуже. Тому "Апостроф" наводить п’ять найбільш значних ознак того, що наш зовнішньополітичний статус зараз має низку проблем.

Повернення Росії до ПАРЄ і "провал" нашої дипломатії

Одна з найбільш резонансних подій останніх місяців - повернення Росії до складу Парламентської асамблеї Ради Європи - була сприйнята українським суспільством як така собі "хрестоматійна зрада". Дійсно, позитиву для України (і не лише для України) у рішенні європейців мало. Але найбільш критичним моментом є те, що ні наші високопосадовці, ні українська делегація в самій ПАРЄ недостатньо вплинули на ситуацію. Зокрема, була очевидною відсутність комунікації між новим президентом та українською делегацією в ПАРЄ. Також не було зроблено сильних і дієвих кроків уже після сумнозвісного рішення.

Існує припущення, що така "дивна" поведінка нової української влади була викликана "пропозицією, від якої не можна відмовитися". Так, в обмін на наше мовчазне прийняття, Росія мала б повернути в Україну полонених моряків. Якщо такі домовленості дійсно існували, то результат цієї історії ще більш неприємний для України. Адже мало того, що зовнішні гравці – ЄС та Росія "надиктували" нам умови угоди. Після того як ми "проковтнули" рішення ПАРЄ, ніхто ніяких домовленостей не виконав. Держави з сильною зовнішньою політикою та дипломатичними можливостями в таких ситуаціях не опиняються.

Переговори за нашою спиною

Дуже тривожною тенденцією останнього часу стало те, що переговори про Україну та нашу війну з Росією відбуваються без України. І дуже часто - ще й без нашого відома. Так, у травні ми дізналися про тристоронню розмову Путіна, Макрона та Меркель із сайту прес-служби Кремля. Та й то не повністю, судячи із заяви тоді ще новопризначеного заступника глави Адміністрації президента Вадима Пристайка про те, "що українська сторона зараз хоче дізнатися про результати телефонної розмови".

Неприпустимість такої ситуації прокоментував у своїй колонці на "Еспресо" журналіст Віталій Портніков: "У недавньому минулому про таке бажання української сторони і мови не було. Зміст телефонних розмов, які проводили з президентом Росії президент Франції і федеральний канцлер Німеччини, обговорювався ними з президентом України ще до того, як такі розмови взагалі проходили... Зараз же ми бачимо, що ніяких контактів керівників країн-союзників із Володимиром Зеленським щодо їхніх переговорів немає. І заступнику керівника Адміністрації президента доводиться розповідати про прагнення дізнатися зміст бесіди, хоча зрозуміло, що це - не його формат. Про зміст телефонних переговорів президентів говорять з президентами, а не з їхніми радниками".

Якщо уважно прослідкувати за міжнародними новинами, то стає помітним, що європейці стали дуже активними у двосторонніх контактах із Росією, під час яких обговорюють то "нормандський формат", то виконання Мінських домовленостей, то інші критично важливі для нас проблеми. Точніше кажучи, нам повідомляють про теми розмов, а не про конкретні пропозиції та домовленості. Що є неприпустимим у ситуації, коли учасники переговорів є рівноправними.

Утім, не лише від європейців стає помітним нехтування українськими позиціями та інтересами. США в особі власного президента теж демонструють приклади перемовин із Росією, де Україна аж ніяк не виступає учасником. Із нами не консультуються, не узгоджують питання та пропозиції, і не інформують про результати. Про зустріч Трампа з Путіним і про те, що вони обговорювали, зокрема й Україну, ми дізналися з Twitter. "Прихильність" Трампа до Путіна – це окрема тема, як і його особисті оцінки зустрічі з кремлівським диктатором.

У цілому ситуація аналогічна з переговорами Макрона і Меркель з Путіним. Але гостроти проблемі додає те, що коли минулого року Трамп скасував заплановану зустріч із Путіним під час саміту G20 через агресію Росії в Азовському морі та захоплення українських моряків, американський президент обіцяв, що до їх звільнення ніяких зустрічей із президентом РФ проводити не буде. Українська сторона після оприлюднення інформації про переговори не тільки не висловила протестів, а навіть не нагадала про ці обіцянки.

"Північний потік" та українське "безсилля"

Багаторічна проблема будівництва газопроводу "Північний потік-2" останнім часом стала черговим аргументом зовнішньополітичної слабкості України. Наша держава "кровно" зацікавлена в нереалізації цього проекту, але від європейських "партнерів", що начебто виступають з нами єдиним фронтом проти Росії, не отримує нічого, окрім різких відмов.

Під час першого зовнішньополітичного турне Володимира Зеленського українській стороні не вдалося досягти жодного прогресу в критично важливому питанні "Північного потоку-2". Тоді Зеленський публічно визнав, що "наші з Німеччиною позиції щодо проблеми "Північного потоку" прямо протилежні". Більш того, відмова на українські претензії та пропозиції вперше прозвучала настільки прямо і публічно.

Віталій Портніков зазначив: "До цього західні політики високого рангу просто соромилися промовляти такі речі вголос. А в Берліні стали очевидними розбіжності щодо будівництва "Північного потоку-2". І знову ж, це вперше прозвучало в такій жорсткій формі. Я в цьому вбачаю певну нову стратегію наших європейських союзників щодо нового підходу до відносин з Росією і до спроби відбудови тих стосунків, які існували між ЄС та РФ до 2014 року без вирішення "української кризи".

Наразі напрям, в якому українське керівництво збирається рухатися задля вирішення проблеми "Північного потоку", виглядає перекладанням відповідальності на чужі плечі. Володимир Зеленський нещодавно заявив: "Питання будівництва "Північного потоку-2" вирішено уже давно, дуже давно. І не треба спекулювати цією темою так, як спекулюють питанням повернення Росії в ПАРЄ, що це при нас сталося. Нас ніхто не запитує. Я думаю, що ні пані Меркель, ні пан Макрон не будуть впливати на продовження будівництва "Північного потоку". Бо на них дуже впливає локальний бізнес, і вони з цим нічого зробити не можуть. Тому єдине вирішення цього питання - у мене буде зустріч у Сполучених Штатах із президентом США. Це єдина людина, яка, я впевнений, вирішить це питання в бік України".

Нині напрямок, в якому українське керівництво збирається рухатися для вирішення проблеми "Північного потоку", виглядає перекладанням відповідальності на чужі плечі Фото: gazprom.ru

Допомога США цілком може стати "рятівним кругом" для України в питанні "Північного потоку". Але в такому разі, навіть при позитивному для нас результаті, зовнішньополітичні ресурси нашої держави не зростуть. Як і не будуть налагоджені ефективні механізми впливу на європейців. Більш того, такий варіант розвитку подій цілком може бути використаний як підтвердження російського пропагандистського міфу про Україну як маріонетку США. Адже, по факту, проблема буде вирішена не нами, а кимось іншим.

Невизначене майбутнє "нормандського формату"

Теза про необхідність розширення "нормандського формату" - критично важливого для вирішення конфлікту на Донбасі переговорного процесу - через залучення до переговорів представників США та Великої Британії висловлюється українськими політиками та дипломатами вже доволі тривалий час. І з точки зору як українського суспільства, так і експертного середовища, вона виглядає доволі раціональною. Адже якщо Макрон та Меркель час від часу пориваються "загравати" з Росією, то США та Велика Британія набагато більш принципові та послідовні в питаннях тиску на Кремль й підтримки України.

Голова Єдиного координаційного центру "Донбас", політолог Олег Саакян у коментарі "Апострофу" сказав: "У найближчий час я не бачу реального вікна можливостей для того, щоб реалізувати таке розширення. Але це не означає, що про це не треба говорити і що "розширення" не має бути однією з перемовних позицій України. Із часом ідея "розширення формату" може стати або сильним аргументом України, або взагалі бути реалізованою".

Таким чином, спроможність реалізувати чи хоча б максимально ефективно використати ідею про розширення "нормандського формату" стане серйозним аргументом на користь зовнішньополітичного посилення України. А от консервація формату – свідченням прямо протилежним. На жаль, обставини для нас не надто сприятливі. Олег Саакян пояснює: "Образ жертви, на який ми маємо повне моральне та юридичне право, у зовнішньополітичних процесах вже починає себе вичерпувати. Все більше для України стає викликом його переформатування. З частини вузько регіональної проблеми Україна має стати частиною відповіді на загальносвітові виклики. Один із яких - це агресія Росії, і на який Україна вже шукає відповіді, і може пропонувати світові".

На відміну від інших наведених ознак, нинішня відсутність прогресу у розширенні "нормандського формату" ще може стати ознакою прямо протилежною. Ознакою успішної політики України та покращення її міжнародного становища. Але це потребуватиме ефективної та раціональної стратегії, з чим у нас є проблеми.

Здатність реалізувати або хоча б максимально ефективно використовувати ідею про розширення "нормандського формату" стане серйозним аргументом на користь зовнішньополітичного посилення України Фото з відкритих джерел

Пасивна реакція на російську "паспортну" провокацію

Без перебільшення скандальні укази Володимира Путіна про видачу російських паспортів населенню Донбасу небезпідставно були сприйняті в Україні як черговий акт агресії РФ проти нашої держави. Хтось трактує такі рішення як підготовку Росії до анексії окупованих території Донбасу, хтось - як підготовку casus belli (лат. – привід до війни). Утім, крім згаданих мотивів, у такого публічного кроку Кремля також є чіткий зовнішньополітичний мотив. Вкотре підкреслити меседж, що Україна – це неповноцінна держава, а інститут нашого громадянства немає жодної ціни. А отже, так звана паспортизація також є наступом на нашу зовнішню легітимність та зовнішньополітичну суб’єктність.

Нове українське керівництво відреагувало на російську провокацію двома методами: звичним адміністративним – засіданнями РНБО, розпорядженнями тощо; і креативними – контрініціативою зі спрощення процедури надання українського громадянства. Але чи є така реакція достатньою та правильною? Олег Саакян пояснив "Апострофу": "Ми реагуємо дуже гостро, але не завжди ефективно і достатньо виважено. Такі провокації Росії направлені на досягнення конкретних цілей і прогнозованої реакції зі сторони України. На жаль, дуже часто ми діємо в тому прогнозованому напрямку, і не виходимо за його рамки, не ведемо симетричної гри. Нам варто більше акцентувати увагу на власних проактивних діях, ніж на реагуванні. Бо на сьогоднішній день ми часто піддаємося на реакційне управління з боку Росії".

"Паспортизація" - далеко не перша і далеко не остання російська провокація проти українського суверенітету. І те, що в усіх таких випадках Україна завжди реагує, і майже ніколи не диктує умови, якраз і є свідченням наших слабких зовнішніх позицій та можливостей.

Cкандальние укази Володимира Путіна про видачу російських паспортів населенню Донбасу підстави були сприйняті в Україні як черговий акт агресії РФ проти нашої держави Фото: GettyImages

Замість висновків

Наведені п’ять ознак порівняно низького рівня міжнародної "суб’єктності" України не є чимось непереборним і роковим. У деяких випадках, як в історії із ПАРЄ – це сумний урок, який потрібно засвоїти і залишити в минулому. В інших – недобра тенденція, яку цілком можна і варто долати. А в деяких, - як із "нормандським форматом", у нас взагалі є доволі широке вікно можливостей. Зрештою – міжнародний статус та самостійність – це не щось зацементоване на століття. Те, що у період виборів та міжвладдя наші зовнішньополітичні можливості дещо скоротилися – це логічно і природньо. Але новій українській владі, що вступає в повноту сил та повноважень, потрібно не розслаблятися та не ігнорувати проблеми у дусі останньої чверті століття нашої зовнішньої політики. Необхідно активно долати проблеми і виклики, і від виключно реагування на міжнародний порядок денний переходити до його формування.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Зеленський має багато шляхів, як повернути Крим - Мустафа Джемілєв

Мустафа Джемілєв в інтерв'ю Апострофу розповів про те, чи зможе Україна повернути Крим в каденцію Зеленського

Відносини з сусідами України: як Зеленському не допустити нових конфліктів

Україна має чимало проблем у відносинах з сусідами: як команді Зеленського будувати дуже важливу зовнішню політику - читайте на Апострофі

Удвох проти Путіна: перші підсумки візиту Зеленського до Ердогана

Цього тижня, 7-8 серпня, президент України Володимир Зеленський знаходиться з офіційним візитом в Турецькій Республіці

Новости партнеров

Загрузка...