RU  UA  EN

Середа, 18 вересня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
24.55
Політика

Читайте нас у Telegram-каналі

Погляд

За столом чи на столі: Україна має бути лідером, а не об’єктом переговорів

​Якою має бути позиція України, якщо Захід і Росія почнуть домовлятися

​Якою має бути позиція України, якщо Захід і Росія почнуть домовлятися Фото: gettyimages.com

Якщо Україна не запропонує реалістичну стратегію врегулювання конфлікту з Росією і правила за якими вона буде реалізовуватись, то ризикує, що проблему безпеки в регіоні будуть вирішувати без нашої участі. Що слід робити, щоб цього не відбулося, "Апострофу" розповів український дипломат Василь Філіпчук.

Повернення російської делегації до ПАРЄ, загравання Франції чи Італії з Росією, жест американського президента Дональда Трампа щодо повернення РФ до складу Великої Вісімки викликають емоційну реакцію. Хоча вони мали би слугувати лише підтвердженням того, про що попереджували і автор цих рядків, і низка інших експертів ще три-чотири роки тому, стати поштовхом для серйозного аналізу та висновків.

За відсутності власного системного плану врегулювання конфлікту, бачення модальностей співіснування з РФ, адекватної зовнішньополітичної стратегії, яка би відповідала сучасним реаліям світу і Європи, рано чи пізно західні партнери почнуть поступово відновлювати "нормальність" у стосунках з РФ.

Зводити свою зовнішню політику лише до агресивної риторики і очікувань, що санкції країн Заходу змусять РФ залишити Донбас і повернути Крим, було помилкою з самого початку. Те, що лише зараз публічно демонструється бажання повернутися з Росією до "бізнесу як завжди", є скоріше вдалим збігом обставин – як довго вдавалося утримувати тиск на РФ. Санкції та тиск зробили свою справу – показали Росії, що безкарності, як у 2008 році у Грузії, не буде, нав’язали Кремлю високу ціну конфлікту, зменшили імперські апетити, змусили відмовитись від "Новоросії" і бути обережнішими. Небезпеку їх послаблення можна було вже передбачити з кінця 2016 року і лише російське втручання у вибори в США та справа Скрипалів відтермінували її на декілька років.

Західні партнери можуть продовжувати чи навіть посилювати санкційний тиск на РФ лише тоді, коли напряму зачіпатимуться їхні власні безпекові інтереси. А якщо йдеться про Україну, то лише в тому разі, коли будуть зрозумілими шляхи "виходу" з кризи. Зберігати десятиліттями жорстке протистояння з РФ і вакуум безпеки у просторі між ЄС/НАТО та РФ наші західні партнери, особливо деякі країни Європи і деякі політичні сили з іншого боку Атлантики, не зовсім можуть і не дуже хочуть.

Найгірше у цій ситуації, що може зробити Україна – це "образитись", почати використовувати агресивну риторику і щодо західних партнерів і втратити їх підтримку при тому, що з РФ у нас далі зберігатиметься протистояння. За цих умов діалог РФ і західних партнерів лише посилюватиметься, а залучення України до такого діалогу – відповідно послаблюватиметься.

Лише проактивна та ініціативна зовнішня політика може зробити Україну цікавою і надати їй суб’єктність у переговорних процесах. Причому ця проактивність має торкатися не лише Мінських домовленостей чи питань конфлікту в ОРДЛО. Конфлікт багатовимірний і визначальним тут є, насамперед, геополітичний, а не двосторонній чи внутрішній вимір. Зацікавлені сторони, включно із посередниками, наголошують на тому, що надійної формули розв’язання конфлікту між Росією та Україною знайти не вдасться, не зачепивши питання загальних засад європейської безпеки, що були серйозно пошкоджені кроками Кремля у 2014 році.

Якими можуть бути ці домовленості?

Офіційно лише білоруський президент сформулював пропозицію у даному відношенні – протягом останнього року він декілька разів повторював ідею проведення нової конференції з питань безпеки на пан'європейському просторі, яку назвав "Хельсінкі-2" - нові домовленості щодо правил гри на пан'європейському просторі на продовження Хельсінкської наради з безпеки та співробітництва 1975 року.

Реакція на цю ініціативу стримано-обережна, але не негативна.

Багато хто свого часу оцінювали "Хельсінкі-1" як поступку Заходу СРСР, хоча сьогодні переважає думка, що рішення 1975 року стали першим кроком до закінчення холодної війни, демократизації, а потім і розвалу СРСР. Тому росіяни віддали перевагу "Ялті-2" - прямим домовленостям США, ЄС (Німеччина та Франція) і Росії щодо нових кордонів і правил гри в Європі, а не "Хельсінкі-2". Американські та європейські гравці чітко відкидають "Ялту-2", але все більше демонструють бажання все таки домовитись щодо правил гри і мирного співіснування.

А декілька місяців тому на іншому кордоні України з’явився вже приклад того, якими можуть бути такі домовленості на практичному рівні. Мова йде про сусідню з Україною Молдову. Глибоку політичну кризу врегулювали представники США, ЄС та РФ, інтереси яких просто співпали. Міжнародні гравці швидко домовились, провели "роз’яснювальну" роботу з наближеними політичними групами – і вчорашні непримиренні опоненти швидко створили коаліцію, а російські дипломати отримали аргумент – "ну ви ж бачите, разом ми можемо, якщо домовляємось…"

Україна – не Молдова, ситуація тут значно складніша, є юридичний факт загарбання і включення до свого складу української суверенної території - Криму, що системно відрізняє конфлікт на нашій території від придністровського чи інших конфліктів на пострадянському просторі. І гравців більше, не з усіма з них можна домовитись, та й несистемних акторів, які можуть зіпсувати будь-які домовленості, достатньо. Але це не змінює головного – вчорашні опоненти можуть домовитися, якщо їхні інтереси в певний момент співпадуть.

Воєнне врегулювання конфлікту на сході України в осяжній перспективі матиме катастрофічні наслідки, тому неможливе і не вітатиметься жодним міжнародним гравцем. Замороження конфлікту і виведення його до групи "довготривалих" можливе і навіть найбільш ймовірне, але ціна його збереження для міжнародних гравців досить висока, а прецедент "недотримання" міжнародних гарантій, наданих країні, яка відмовилась від ядерної зброї, постійно буде перешкодою для глобальних процесів ядерного роззброєння і непоширення зброї масового ураження.

Тому спроби домовитись продовжуватимуться. І оскільки глибинними причинами конфлікту є саме геополітичні, то домовленості торкатимуться насамперед питань перегляду чи удосконалення регіональної чи континентальної архітектури безпеки.

І поки на офіційному рівні маємо скоріше сумбур із ПАРЄ, санкціями, Північним потоком-2, Скрипалями, Молдовою, запрошенням чи незапрошенням РФ до G7, на експертному рівні консультації щодо шляхів врегулювання геополітичного конфлікту і заповнення вакууму безпеки в регіоні між НАТО/ЄС та РФ активно тривають вже декілька років. Організовують їх усі, кого хвилює нинішня тупикова ситуація у міжнародних відносинах: від німецьких партійних фондів, провідних британських університетів до ключових американських аналітичних центрів. Склад таких консультацій зазвичай подібний – представники США, Німеччини/Франції/Польщі/інших країн ЄС, Україна та, часто, інші представники країн Східного Партнерства, та РФ. Формат – напівофіційна дипломатія, track 1.5, як прийнято висловлюватися на дипломатичному жаргоні, тобто колишні високопосадовці або експерти, які не мають формального статусу, але тісно пов'язані із офіційними колами. Завдання – досягти прийнятного для усіх сторін консенсусного рішення питання врегулювання конфлікту на сході України, українсько-російського конфлікту у цілому, а головне – окреслити можливі параметри оновлення європейської архітектури безпеки, де можуть мирно співіснувати нинішні вороги та опоненти, де зменшено страждання людей, яких торкнулась де-факто війна, а у ідеалі – врегульовано конфлікти та гарантовано безпеку усіх.

На початковому етапі – у 2014-2016 роках – такі експертні дискусії скоріше нагадували монологи на телеефірах, аніж тестування чи "репетицію" міждержавних переговорів. Але час минав, почали з’являтися конкретні пропозиції, які, попри різницю в авторстві, дуже нагадували одна іншу. Американський інститут миру на початку цього року в Вашингтоні під час обговорення шляхів врегулювання конфлікту в та навколо України нарахував 12 мирних планів, які містили конкретні, часто - науково обґрунтовані пропозиції. Більшість з них базувалася на досвіді врегулювання конфліктів за останні півстоліття, на опрацюваннях міжнародної конфліктології, миротворчої та миробудівної дипломатії. Технологія зрозуміла, з мотиваційною частиною складніше. Але той факт, що нинішня безпекова ситуація мало кого влаштовує і сторонам попри свої розходження все таки прийдеться якось домовлятися – вже не викликає ніякого сумніву.

Якою має бути позиція України у відповідь на ідеї щодо перегляду регіональної архітектури безпеки?

Нещодавно довелося ознайомитись з декількома новими ідеями, запропонованими групою західних та російських експертів. Оскільки автор даної статті міг лише коментувати підготовлений ними проект, то сформулював принаймні три пункти, на яких мають базуватися будь-які обговорення щодо оновлення чи модифікації регіональної архітектури безпеки:

1.Будь-які домовленості, які торкаються безпеки України чи інших країн регіону, не можуть розроблятися чи прийматися без участі України чи країн регіону. Будь-які консультації щодо перегляду регіональної безпеки повинні бути відкритими для усіх зацікавлених сторін;

2.Відновлення територіальної цілісності України у кордонах 1991 року, у тому числі суверенітету над територією Криму, має бути основоположним елементом перегляду європейської архітектури безпеки. Будь-які домовленості мають базуватися на визнанні і повазі територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах, включаючи Крим;

3.Будь-які нові домовленості мають базуватися на юридично зобов’язуючих гарантіях безпеки з чітким і дієвим механізмом їх впровадження. Країни мають право на вступ у той чи інший безпековий чи політичний блок, який готовий їх прийняти і надати дієві воєнні гарантії безпеки. Країни, які не є членами воєнно-політичних блоків, за умов оновленої європейської архітектури безпеки мають отримати юридично зобов’язуючі прямі гарантії безпеки, у тому числі шляхом надання воєнної допомоги для захисту своєї безпеки, суверенітету та територіальної цілісності у рамках міжнародно визнаних кордонів.

Ці три пункти – лише умови для того, щоб країни нашого регіону не стали розмінною монетою і спостерігачами за тим, як інші домовлятимуться про їхнє майбутнє. Вони відповідають інтересам і країн регіону, які заявляють про євроатлантичні амбіції, і країн, що вступили в проросійський воєнний блок – ОДКБ, і країн, що хочуть бути нейтральними. Вони точно можуть бути прийнятними для усіх політичних сил в Україні – і провладних, і опозиційних – причому опозиційних з протилежною ідеологічною платформою.

Агресивна реакція і нетерпимість, яка панувала останні роки, унеможливила серйозну дискусію у суспільстві щодо того, якою має бути українська позиція щодо багато- чи двостороннього переговорного процесу. Чорно-біла картина світу, парадигма, де існує лише "зрадоперемога", послаблює Україну і виводить її за межі глобальних чи регіональних дискусій – хоча якраз Україна, яка найбільше постраждала від агресивних дій Росії та слабкості міжнародних інституцій і права, мала би якраз їх ініціювати і очолити. Зараз ще є для цього можливість.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Путін бачить у Зеленському унікальну можливість, щоб реалізувати свої цілі в Україні - Андрій Ілларіонов

Чому Зеленський йде на неприйнятні умови з Путіним, які фактично знищать Україну - Апострофу розповів російський економіст Андрій Ілларіонов

Не потрібно порівнювати членство в ЄС із будівництвом комунізму - Дмитро Кулеба

Дмитро Кулеба розповів про те, як нова влада буде поглиблювати співпрацю між Україною та Євросоюзом

Зеленський може закінчити війну на Донбасі на українських умовах - Вільям Тейлор

Екс-посол США в Україні Вільям Тейлор розповів Апострофу, що відносини США і України ставатимуть міцнішими, якщо Зеленський продовжить курс на відновлення миру на Донбасі і на вступ до ЄС і НАТО